Мета: вивчення фізичних явищ, що відбуваються на різних етапах процесу напилення і росту плівок; існуючих теорій росту тонких плівок, розгляд сучасних методів росту і контролю якості плівок, їх можливостей та обмежень; взаємозв’язку фізичних властивостей тонких плівок із структурою та дефектами.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

– фізичні основи технологій напилення тонких плівок і методи вимірювання їх товщини;

– специфіку структури тонких плівок, основні типи дефектів структури тонких плівок, взаємозв’язок фізичних властивостей тонких плівок зі структурою та дефектами;

– область застосування технологій напилення тонких плівок

вміти:

– переносити отриманні знання про технології напилення тонких плівок на суміжні предметні області і до використання цих знань для побудови міждисциплінарних методичних розробок;

– визначати експериментальним або розрахунковим шляхом оптимальні режими проведення окремих технологічних операцій

володіти:

– інформацією про значення тонких плівок у сучасній науці, техніці і технологіях, областях застосування і перспективах розвитку матеріалів твердотільної електроніки і приладів на їх основі;

– методами планування і проведення досліджень та експериментів з використанням технології напилення тонких плівок;

– методиками роботи на напилювальних установках;

– методами контролю параметрів тонких плівок і вибору технологічних режимів

Викладач дисципліни: Смирнова Ніна Анатоліївна, старший викладач

Мета: ознайомлення студентів з основними проблемами та напрямками розвитку сучасного матеріалознавства і суміжних наук таких, як хімія твердого тіла та неорганічних матеріалів, фізика конденсованого стану, електроніка, нанохімія тощо, а також технологій, імпульс розвитку яких стимулює ці дослідження.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

мати уявлення:

– про місце та роль нанотехнології у розвитку науки і техніки;

– про фізико-хімічні методи дослідження синтезу, структури і властивостей нанокластерів, наночастинок і наносистем;

– про перспективні напрямки розвитку нанотехнології

знати:

– понятійний апарат дисципліни;

– предмет курсу: фізико-хімічні засади способів одержання наноструктурованих матеріалів, дослідження їх властивостей і застосування;

– термодинаміку поверхні і меж поділу;

– фізико-хімічні властивості поверхні твердого тіла і зміну цих властивостей при утворенні нанокластерів і наносистем

вміти:

– проводити аналіз основних характеристик і параметрів наноструктур і матеріалів;

– проводити термодинамічний аналіз фізико-хімічних процесів;

– проектувати технологічні процеси виготовлення наноструктурованих матеріалів;

– володіти прийомами дослідження твердофазних реакцій;

1. обґрунтовано обирати окремі технологічні способи і апаратуру для їх реалізації

використовувати на практиці фундаментальні фізико-хімічні процеси й явища, що лежать в основі способів одержання і застосування наноструктурованих матеріалів

Викладач дисципліни: Коротун Андрій Віталійович, канд. фіз.-матем. наук, доцент кафедри мікро- та наноелектроніки

Мета: Забезпечення студентів теоретичними знаннями та практичними навиками з верифікації та атестації програмного забезпечення.

Завдання: Ознайомити студентів з методами оцінювання якості, та навчити використовувати методи тестування програмного забезпечення.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

• основні стандарти, що використовуються на різних етапах життєвого циклу програмних засобів для оцінювання якості,
• існуючі моделі якості,
• метрики, що використовуються для оцінювання якості,
• методи тестування.

вміти:

• визначати та вимірювати атрибути якості,
• здійснювати модульне та комплексне тестування ПЗ
• застосовувати емпіричні методи та засоби інженерії якості.

Метою викладання дисципліни є отримання фундаментальних знань у галузі управління ризиками з метою використання їх у процесі розроблення програмного забезпечення та практичне використання отриманих знань і вмінь у процесі розв’язання прикладних завдань.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

• методи управління ризиками;
• етапи управління ризиками;
• особливості основних парадигм програмування;
• принципи компонентно-орієнтованого програмування;
• принципи прототипного програмування.

вміти:

• аналізувати об’єкти на наявність ризиків;
• керувати процесом розроблення програмного забезпечення з метою систематичного зменшення ризиків;
• оптимізовувати програмний код для повторного використання та використовувати його.