Поддєрьогін Денис Миколайович

Директор Олександрівського механіко-технічного училища(1900-1918)

 

Закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут, отримавши кваліфікацію інженера-технолога. До 1895 р. працював інспектором Одеської школи десятників з будівельної справи. Надалі, до 1898 р., обіймав посаду першого інспектора Ніжинського ремісничого училища імені А. Ф. Кушакевича. За час діяльності Д. М. Поддєрьогіна нагороджено орденами Святого Станіслава ІІ та ІІІ ступенів.

Денис Миколайович багато років працював на виробництві — заводах, будовах, а потім — інспектором і директором навчальних технічних закладів. Побував він і за кордоном, вивчаючи досвід колег. Упродовж 1898–1900 рр. очолював Івано-Вознесенське нижче механіко-технічне училище. Протягом 1900–1917 рр. був першим директором Олександрівського механіко-технічного училища. Училище брало участь у Всесвітній виставці в Парижі, де його директора відзначено дипломом і срібною медаллю.

У 1909 р. колектив своїми силами розпочав спорудження гімнастичного павільйону. А через рік його урочисто відкрили. З того часу гімнастика в училищі стала обов’язковою дисципліною. У 1910 р. училище взяло участь у Південно-Російській сільськогосподарській, промисловій і кустарній виставці в м. Катеринославі (нині — м. Дніпро). За високу організацію навчального процесу і фізичного виховання училище нагородили золотою медаллю виставки. Сам Денис Миколайович проводив заняття з хімії, фізики, креслення в училищі й жіночій прогімназії. Він регулярно виступав зі статтями в газетах і журналах Росії та України, в 1911 р. видав книгу «Олександрівське середнє механіко-технічне училище 1900–1910 рр.». А через п’ять років написав другу таку ж книгу про училище. У 1918 р., за станом здоров’я, пішов у відставку та переїхав жити до Старого Криму.

 

---

 

 

Павлюк Антон Маркович

Директор Олександрівського трирічного індустріального технікуму(1920-1925)

 

Народився у 1882 р. в с. Кагарлик Ніжинського повіту Чернігівської губернії в селянській сім’ї. У 1909 р. став випускником Олександрівського середньо-технічного училища. В 1916 р. з відзнакою закінчив механічне відділення Харківського технологічного інституту зі званням інженера-технолога. Повернувся в рідне училище, працював викладачем спеціальних дисциплін та української мови.

У 1918 р. призначений директором Олександрівського середнього механіко-технічного училища, а в 1920 р. — Олександрівського трирічного індустріального технікуму. Викладав математику, фізику та спеціальні дисципліни в ремісничій школі, на курсах металістів Харкова. У 1925 р переведений до Харкова. Працював у педагогічній школі ім. С. Сковороди і трудовій школі ім. Б. Грінченка. Був інспектором Наркомосу УРСР. Викладав у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту.

Заарештований 2 серпня 1937 р. за звинуваченням у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Розстріляний 31 жовтня того ж року. Реабілітований у 1958 р.

 

---

 

 

Льовочкін Сергій Микитович

Директор Олександрівського трирічного індустріального технікуму(1925-1927)

 

Закінчив Новоолександрівський інститут сільського господарства з дипломом ученого – агронома першого розряду. Колезький радник С.М. Льовочкін з 1916 по 1924 роки працював директором Ніжинського технічного училища. За його участі на засіданні педагогічної ради училища, розглядалося відношення Генерального Секретаріату Української Центральної Ради від 10 серпня 1917 р. про викладання української мови та українознавства в училищі. Відповідно, з 12 жовтня 1917 р. в училищі почали читати ці предмети.

З 1925 по 1927 роки призначений т.в.о. директора, а згодом – директором Олександрівського трирічного індустріального технікуму.  З 1924 року технікум підготував для народного господарства майже 600 інженерів та багато інших спеціалістів. Сергій Микитович піклувався про забезпечення технікуму досвідченими викладачами та спеціалістами.

 

---

 

 

Зайдель Наум Соломонович

Директор Олександрівського трирічного індустріального технікуму(1928-1932)

 

Народився у 1897 р. в м. Біла Церква Київської області. У 1929 р. став директором технікуму. В 1930 р. навчальний заклад було реорганізовано в інститут сільгоспмашинобудування, який готував інженерів за чотирма спеціальностями: «Тракторна справа», «Сільськогосподарська справа», «Обробка металів» і «Ливарна справа».

За часів керівництва Наума Соломоновича зведено третій поверх головного корпусу, побудовано два гуртожитки та будинок для викладачів. Відбувалася реорганізація старих лабораторій, а також створювали нові — хімічну й механічну. Відкрито читальний зал.

У 1933 р. Н. С. Зайдель очолив Московський інститут сталі імені Й. В. Сталіна. Згодом був репресований і висланий в м. Кустанай, де працював бухгалтером. У 1948 р. його знову арештували й засудили на 10 років відбування у виправно-трудових таборах. Реабілітований посмертно в 1995 р.

 

---

 

 

Філатов Ф. Й.

Директор Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування(1932-1935)

 

За його керівництва створено кафедри сільськогосподарського машинобудування, енергетики, чавуноливарного виробництва, обробки металів різанням, соціально-економічних дисциплін та ін. Організовано підготовчі курси для осіб, які мали намір вступати до навчального закладу.

 

---

 

 

Ісаков Леонід Георгійович

Директор Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування(1935-1944)

 

Народився e 1898 р. в м. Петербурзі (Росія). Навчався в Петербурзькому нижчому хіміко-технологічному училищі. В роки Першої світової війни був призваний до царської армії. У 1918 р. став добровольцем РСЧА. У 1921 р. відряджений до Вищої кавалерійської школи у Петрограді, яку закінчив у 1923 р. і був направлений начальником оперативної частини штабу 6-ї Чонгарської кавалерійської дивізії (м. Гомель). Протягом 1925–1929 рр. працював начальником штабу, згодом — командиром 34-го Ростовського кавалерійського полку.

Після демобілізації нетривалий час, з травня 1929 р. по серпень 1930 р., обіймав посаду начальника спецвідділу заводу «Червоний хімік» у м. Ленінграді (Росія). У 1930 р. відряджений на навчання до Ленінградської промислової академії імені Й. В. Сталіна. У 1933 р. інженера-хіміка Л. Г. Ісакова призначено директором Глиноземного заводу Дніпровського алюмінієвого комбінату. В 1935 р., згідно з Наказом Народного комісаріату важкої промисловості (НКВП) № 248 від 26 лютого 1935 р., призначений директором Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування. Леонід Георгійович очолив інститут у час, коли відбувався перегляд мережі навчальних закладів країни з метою їх укрупнення. Над інститутом нависла загроза ліквідації, яка тривала до 1937 р. Після репресій 1937–1938 рр. в апараті НКВП  відійшли від спроб закриття інститутів.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз, наприкінці літа 1941 р. Л. Г. Ісаков займався евакуацією ЗМІ. Завдяки проведеній роботі майже все лабораторне обладнання було доставлено для завантаження на залізничну станцію. Проте відправити вдалося тільки один вагон із частиною обладнання хімічної, фізичної, електротехнічної лабораторій і лабораторії опору матеріалів. Імовірно, решту, більшу частину, майна було віддано на зберігання до неподалік розташованого Запорізького учительського інституту. У м. Барнаулі (Росія) створено два факультети: механіко-технологічний і сільськогосподарського машинобудування. Напередодні реевакуації з Барнаулу в 1943 р., було прийнято рішення розділити колектив інституту на дві частини, аби Барнаул не втратив вищий навчальний технічний заклад й перейменували на Алтайський машинобудівний інститут, який продовжив очолювати Л. Г. Ісаков. Помер у 1954 р.

 

---

 

 

Бодзич Мануїл Йосипович

Директор Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування(1944-1957)

 

Бодзич М. Й. народився у 1904 році в Білорусії. У 1915 році сім’я переїхала в м. Орел в Росію. Тут він спочатку працював слюсарем по ремонту машин і без відриву від роботи навчався в інституті. Мануїл Йосипович закінчив Московський машинобудівний інститут.

У 1944 році М.Й. Бодзича було призначено директором Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування. Маючи добрі знання й досвід, організаторські здібності, Мануїл Йосипович зумів у тяжкі післявоєнні роки згуртувати колектив інституту на виконання завдань, налагодити навчальний процес.

Керівництво інститутом М.Й.  Бодзич поєднував з викладанням таких дисциплін, як технологія машинобудування, конструювання автомобілів, металорізальні верстати, керував курсовим та дипломним проектуванням, залучав студентів до наукової роботи. З 1946 року одночасно був завідувачем кафедри автомобілів, з 1949 року – завідувачем кафедри металорізальних верстатів і інструментів. У 1949 році йому було присвоєно звання  «доцент».

З березня 1957 року перейшов на посаду штатного завідувача кафедри «Металорізальні верстати та інструменти», а з 1963 до 1970 рр. працював доцентом цієї ж кафедри.

 

---

 

 

Михайлов Павло Андрійович

Ректор Запорізького машинобудівного інституту(1957-1978)

 

Народився 21 грудня 1911 р. У м. Курськ в робітничо-селянській сім’ї. Трудовий шлях почав у 13 років (різноробочий, тракторист, помічник коваля), поєднуючи роботу з навчанням у школі. Після закінчення школи, з 1927 р. працював креслярем, конструктором, технологічним керівником інструментального цеху. У 1934 р. П. А. Михайлов пов’язав своє життя з Харківським авіаційним інститутом, де був виконробом, конструктором, виконавцем науково-дослідних робіт, заступником директора ХАІ з реевакуації. Водночас навчався в інституті, який закінчив у 1946 р. Згодом Павло Андрійович призначений викладачем кафедри деталей машин, а протягом 1949–1953 рр. викладав курс деталей машин у вищому військово-авіаційному училищі. У 1953 р. став доцентом Харківського політехнічного інституту, в 1955 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, а в 1957 р. йому присвоєно вчене звання доцента. У 1957 р., згідно з Наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, П. А. Михайлова призначили ректором Запорізького машинобудівного інституту.

На його долю випало важке життя післявоєнної відбудови країни, зокрема Запорізького машинобудівного інституту, колишня будівля якого на третину ще лежала в руїнах. Функціонували лише два факультети: машинобудівний і ливарний. За час перебування Павла Андрійовича на посаді ректора Запорізький машинобудівний інститут перетворився на потужний технічний навчально-науковий заклад, здатний вирішувати складні проблеми науково-технічного прогресу. Було побудовано понад 41 000 м² навчально-лабораторних приміщень і приблизно 22 000 м² житлово-оздоровчих площ (студентські гуртожитки, оздоровчо-спортивні бази).

Опублікував понад 70 робіт наукового та педагогічного спрямування. Автор 14 авторських і 2 реєстраційних свідоцтв на винаходи.

Помер 20 грудня 1978, р. у м. Запоріжжя.

 

---

 

 

Попов Веніамін Степанович

Ректор Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря. (1978-1993)

Депутат Верховної Ради УРСР Х, ХІ скликань

Доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук. Заслужений діяч науки Української РСР

 

Народився 30 травня 1927 р. в м. Троїцьку (тепер — Челябінської області, Росія) у сім’ї робітників. Батько працював завідувачем кондукторського резерву на ст. Троїцьк, мати була домогосподаркою. Після закінчення інституту, в 1948 р. був направлений на «Південуралмашзавод» до м. Орська Чкаловської області (сучасна Оренбурзька область), де пройшов шлях від майстра до начальника технологічного бюро цеху металоконструкцій.

У 1951 р. вступив до аспірантури Центрального науково-дослідного інституту технологій та машинобудування у Москві. Одночасно працював молодшим науковим співробітником відділу зварювання цього інституту. В 1954 р. вступив до лав КПРС. Того ж року захистив кандидатську дисертацію. З 1956 р. — доцент кафедри технології металів, у 1958–1964 рр. обіймав посаду декана механіко-машинобудівного факультету Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування. Протягом 1964–2006 рр. завідував кафедрою обладнання і технології зварювального виробництва Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря.

Впродовж 1978–1993 рр. був ректором зазначеного вишу. За час його керівництва розвивали і вдосконалювали структуру інституту, згідно з вимогами розвитку промисловості створювали нові спеціальності та спеціалізації. У 1980 р. механіко-металургійний факультет було поділено на два: механіко-металургійний та механіко-технологічний. Таким чином, у цей період в інституті функціонували сім факультетів: окрім вищезгаданих, автомобільний, електротехнічний, загальнотехнічний, машинобудівний, електронної техніки. У 1988 р. загальнотехнічний факультет було трансформовано в заочне відділення, тож на цьому факультеті почали навчатися студенти-заочники не тільки І–ІІІ курсів, але й ІV та V курсів усіх спеціальностей.

У 1974 р. В. С. Попов захистив докторську дисертацію на тему «Дослідження зношування нержавіючих сталей».

Сфера наукових досліджень — трибоматеріалознавство зносостійкості матеріалів. Автор понад 200 публікацій, 6 монографій та навчальних посібників, 42 авторських свідоцтв.

Нагороджений орденом Дружби народів (1978). Удостоєний почесного звання «Заслужений діяч науки Української РСР».

 

---

 

 

Краснокутський Петро Григорович

Ректор Запорізького машинобудівного інституту(1993-1997)

Доктор технічних наук, професор

 

Із 1982 р. працював в інституті, спочатку — доцентом, згодом — завідувачем кафедри теплотехніки і гідравліки ЗНТУ. В 1993 р. обраний ректором університету. За часів його керівництва завершено державну атестацію Запорізького машинобудівного інституту і створено технічний університет на його базі, відкрито спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій зі спеціальності «Матеріалознавство в машинобудуванні» (1994), створено Асоціацію ректорів та директорів вищих навчальних закладів Запорізької області (1996).

Крім того, Петро Григорович — чемпіон УРСР з греко-римської боротьби, чемпіон України, призер 5-ї Спартакіади УРСР, неодноразовий призер Центральної ради добровільного спортивного товариства «Динамо».

 

---

 

 

Бєліков Сергій Борисович

Ректор Національного університету «Запорізька політехніка»(1997-2022)

Доктор технічних наук, професор, почесний академік національної академії педагогічних наук україни, академік Транспортної академії України, Української академії наук та Інженерної академії України, член-кореспондент Міжнародної інженерної академії, почесний громадянин м.Запоріжжя

 

Народився 26 червня 1953 р. в м. Запоріжжя. Вищу освіту здобув у Запорізькому машинобудівному інституті імені В. Я. Чубаря (нині — Національний університет «Запорізька політехніка»), який закінчив у 1975 р. Далі навчався в аспірантурі кафедри металознавства. Професійний шлях розпочав інженером, старшим науковим співробітником проблемної лабораторії, згодом працював доцентом кафедри матеріалознавства. У 1996 р. закінчив докторантуру, після чого обіймав посади професора кафедри фізичного матеріалознавства, проректора з навчальної роботи й завідувача кафедр «Автомобілі» та «Транспортні технології». У 1997 р. став ректором університету. З 2001 р. — голова Ради ректорів Запорізького вузівського центру. З 1982 до 1991 рр. очолював раду молодих учених і спеціалістів Запорізької області.

У його доробку — понад 250 праць. Його дослідження стосуються вивчення корозійностійких жароміцних сталей і сплавів для стаціонарного й суднового газотурбобудування, удосконалення інженерної освіти, застосування сучасних інформаційних технологій для навчання. За розробку та впровадження інтегрованих комплексних технологій для виробництва наукомістких виробів машинобудування (авіаційних двигунів нового покоління) йому присуджено Державну премію України в галузі науки й техніки (2008).

Бєліков С.Б.  є  членом Європейської асоціації інженерної освіти, Європейської асоціації міжнародної освіти, Клубу ректорів Європи, Російської асоціації металознавців, член Міжнародного виконкому Причорноморської мережі університетів  (BSUN з 2008р).

За значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну плідну наукову й педагогічну діяльність нагороджений орденом «За заслуги».

Нагороджений медаллю «За трудову доблесть», медаллю НАПН України «Григорій Сковорода», відзнакою «Відмінник освіти Украї­ни», Почесною грамотою Верховної Ради Украї­ни, подякою Кабінету Міністрів України, орденами «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ, ІІ та I ступенів та Золотим знаком УСПП.

 

---

 

---

 

Шульте Юрій Августович

(17.07.1910-18.08.1995)

Доктор технічних наук, професор.

Член-кореспондент АН УРСР

 

Після закінчення в 1931 р. Дніпропетровського металургійного інституту Юрій Августович працював на Запорізькому заводі інструментальних сталей (тепер ВАТ «Дніпроспецсталь»). У 1932 р. під керівництвом плавильного майстра Ю.А.Шульте була випущена перша плавка запорізької електросталі, що ознаменувало пуск цеху та заводу.

Ю.А. Шульте завжди поєднував свою виробничу діяльність з науково-дослідною роботою в галузі електроплавки сталі. В 1946р. він захистив кандидатську дисертацію і з 1947 р. став працювати в Запорізькому машинобудівному інституті завідувачем кафедри "Машини та технологія ливарного виробництва" (1947-1987 рр.), деканом факультету (1948-1955 рр.), проректором по науковій роботі (1956-1974 рр.), продовжуючи глибокі дослідження впливу технологічних процесів плавки сталі на її властивості. В 1955р. Ю.А.Шульте захистив докторську дисертацію, а в 1969 р. його обрали членом-кореспондентом АН УРСР. Ю.А.Шульте був засновником і науковим керівником галузевої лабораторії зносостійких та холодностійких сталей і стопів, яка існувала при кафедрі "Машини та технологія ливарного виробництва" на протязі багатьох років.

Дякуючи плідній творчій виховній роботі Ю.А. Шульте була створена і продовжує розвиватися його учнями (професорами Лульовим В.В, Цивірко Е.Г., Волчком І.П. та ін.) наукова школа по впливу технологічних факторів на природу і характер неметалевих включень та інших структурних складових сталей і стопів, а також на їх фізико-механічні й інші властивості.

Науковий доробок Юрія Августовича складається з 6 монографій, 350 наукових праць. 50 авторських свідоцтв. За роки його діяльності було підготовлено більше 5-ти тисяч інженерів за трьома ливарними спеціальностями, більше 50-ти кандидатів технічних наук і 4-х докторів технічних наук. Кожні три роки проводиться започаткована Ю.А.Шульте міжнародна науково-технічна конференція "Неметалеві включення і гази в ливарних стопах". Така 9-та конференція, організатором якої є кафедра "Машини і технологія ливарного виробництва" ЗДТУ, проведена вересні 2000 р.

Багаторічна плідна виробнича, педагогічна та наукова праця Ю.А.Шульте була високо оцінена державою, яка нагородила його двома орденами "Трудового Червоного Прапора", орденом "Знак Пошани" і багатьма медалями.

 

---

 

Коваль Анатолій Данилович

(23.06.1942-31.12.2012)

Доктор технічних наук, професор.

Заслужений діяч науки і техніки України

 

Tрудову діяльність розпочав токарем у 1959 р. в м. Шепетівці на Хмельниччині. У 1961 р. став студентом Запорізького машинобудівного інституту. На кафедрі металознавства та термічного оброблення (сьогодні - фізичного матеріалознавства) почав працювати в 1963 р. Є вихованцем кафедри, який пройшов шлях від навчального майстра до професора, доктора технічних наук, академіка Академії інженерних наук України, проректора з науково-дослідної роботи та першого проректора університету. Протягом 1983-2012 рр. обіймав посаду завідувача кафедри фізичного матеріалознавства.

Кандидатську дисертацію захистив у 1972 р., а докторську - в 1988 р. Науковий потенціал А. Д. Коваля сповна розкрився після того, як він очолив науковий напрям із розроблення та дослідження жароміцних корозійностійких сплавів на нікелевій основі, зосередивши увагу на таких проблемах:

• особливості структуроутворення під час термічного оброблення жароміцних нікелевих стопів з високим вмістом хрому;
• підвищення втомної міцності лопаток газотурбінних двигунів механотермічними засобами;
• створення жароміцних корозійностійких матеріалів для деталей стаціонарних газових турбін;
• оцінювання розподілу вольфраму в розроблених стопах на нікелевій та залізній основах;
• механізм руйнування жароміцного корозійностійкого ливарного стопу ЗМІ-ЗУ, легованого вторинним вольфрамом.

​Під науковим керівництвом Анатолія Даниловича захищено 9 кандидатських дисертацій, він також був науковим консультантом під час виконання 2 докторських дисертацій. Опублікував 153 наукові роботи, 2 багатотомні термінологічні словники, отримав 28 свідоцтв на винаходи.

Член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій, академік Академії інженерних наук України за відділенням «Металознавство та металургія». Входив до складу редколегій журналів «Нові матеріали і технології в металургії та машинобудуванні», «Вісник двигунобудування», які включено до переліку ВАК України.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

 

---

 

 

Луньов Валентин Васильович

(11.06.1938-23.05.2022)

Доктор технічних наук, професор.

Академік АН ВШ України

 

У 1961 рр. закінчив Запорізький машинобудівний інститут за спеціальністю «Машини та технологія ливарного виробництва». У 1984 р. захистив докторську дисертацію за темою «Розробка теоретичних основ і впровадження процесів позапічної обробки рідкої електросталі РЗМ і ЛЗМ з метою підвищення фізико-механічних та експлуатаційних властивостей металу».

Працював директором Фізико-технічного інституту Запорізького національного технічного університету та завідувачем кафедри «Машини і технологія ливарного виробництва». Викладав дисципліни: «Фізична хімія», «Теорія металургійних процесів», «Ливарні сплави і плавка», «Основи теорії плавки та виробництво виливків».

Наукові інтереси: вплив шкідливих домішок на якість ливарних сталей, кінцеве розкислення та модифікування ливарних та деформованих сталей, вплив РЗМ та ЛЗМ на фізико-механічні та ливарні властивості сталей, холодостійкі та зносостійкі сталі, їх склади та технології виробництва.

В.В.Луньов є автором численних підручників та монографій, зокрема: «Лабораторний практикум» з грифом МОНУ (1986 р.), «Сірка та фосфор в сталях» (1989 р.), «Хімічний аналіз матеріалів в металургійній і феросплавній промисловості» (2000 р.), «Теорія і розрахунки високотемпературних теплофізичних процесів у металургійних системах» (2003 р.), «Контроль зерна в конструкційній сталі» (2003 р.), «Якість конструкційної електросталі» (2004 р.), «Електрошлаковий процес: обладнання і технології» (2003 р.), «Технічний аналіз допоміжних матеріалів, чугунів й сталі в металургії та машинобудуванні» (2004 р.), «Зерна структура й нітридна фаза конструкційної електросталі в технологіях металургічного переділу» (2003 р.), «Неметалічні включення в сталях, чугуні й феросплавах» (2006 р.), «Модифіковані сталі для відливок й злитків» (2009 р.).

 

---

 

 

Козирев Володимир Хомич

(06.01.1940-18.01.2019)

Кандидат технічних наук, доцент.

Дійсний член Транспортної академії України.

Заслужений працівник освіти України

 

Навчався на вечірньому відділенні Великотокмацького механічного технікуму, де одержав кваліфікацію техніка-механіка по двигунам внутрішнього згоряння.

У 1959 році вступив на перший курс Запорізького машинобудівного інституту на спеціальність «Автомобілі і трактори», який з відзнакою закінчив у 1964 році та отримав кваліфікацію інженера-механіка по спеціальності «Автомобілі і трактори». З 1970 року по 1973 року навчався в денній аспірантурі при кафедрі «Автомобілі» в Київському автомобільно-дорожньому інституті. В жовтні 1973 року захистив кандидатську дисертацію. 3 1966 року зарахований тимчасово на посаду інженера-механіка науково-дослідного сектору (по кафедрі «Теоретична механіка і теорія механізмів і машин») Запорізького машинобудівного інституту. З 1967 року переведений на посаду асистента кафедри «Автомобілі». У 1973 році зарахований на посаду асистента кафедри «Автомобілі». У цьому ж році Вищою Атестаційною Комісією присуджена вчена ступінь кандидата технічних наук, а 1977 року рішенням ВАК присвоєно вчене звання доцента по кафедрі автомобілів і тракторів. 23 травня 1997 року обраний дійсним членом Транспортної академії України. Академік Козирев Β.Χ. був обраний керівником Запорізького регіонального відділення Східного наукового центру Транспортної академії України. Напрямок наукових інтересів удосконалення робочих процесів транспортних засобів. Має понад 60 наукових праць.

У 1985 році обраний деканом автомобільного факультету; у 1998 припинено дію контракту на зайняття посади декана автомеханічного факультету за власним бажанням. У 2001 році призначений деканом цього ж факультету по контракту.

За період роботи в університеті мав більше 50 заохочень і нагороджень. Найбільш вагомі нагородження: медаль «Ветеран праці»; знак «Відмінник освіти України»; почесна грамота міського голови м. Запоріжжя; нагрудний знак «За бездоганну працю» І-го і ІІ-го ступеню; медаль Запорізької ОДА «За розвиток Запорізького краю»; медаль «За особистий внесок у розвиток м. Запоріжжя»; посвідчення на орден ІІ-го ступеню .

 

---

 

Метельський  Володимир  Петрович

(1940 - 2019)

Професор, кандидат технічних наук,

Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти України

 

В 1962 р. вступив до Запорізького машинобудівного інституту ім. В.Чубаря. Успішно закінчив ЗМІ в 1967 р. за фахом інженер-електрик. Залишившись працювати в інституті почергово займав посади: інженера-дослідника, асистента кафедри електропостачання промислових підприємств, старшого викладача кафедри. Паралельно успішно навчався і закінчив аспірантуру Одеського політехнічного інституту. В 1979 році захистив кандидатську дисертацію на тему:– «Моделювання на ЕОМ тиристорних перетворювачів і приводів постійного струму».

В 1981 р. В. Метельського обрано деканом електротехнічного факультету ЗМІ та головою ради деканів інституту. На посаді декана ЕТФ В. Метельський пропрацював понад 35 років (до 2015 р.). За роки керівництва В.Метельського ЕТФ перетворився на потужну структуру з 7 кафедр, 4 з яких випускаючі, яка надала фах тисячам інженерів не тільки з України, а також з багатьох азійських, африканських та латиноамериканських країн.

 З 2011 р. його знову обрано завідувачем кафедри електропостачання промислових підприємств. У 2000 р. В. Метельському присвоєно вчене звання професора кафедри електричних машин.

До сфери професійних та наукових  інтересів В. Метельського належать дослідження електромагнітних процесів в силових трансформаторах та струмообмежуючих реакторах та моделювання тиристорних електроприводів, синтез та оптимізація параметрів регуляторів тиристорного електроприводу.

За роки своєї бездоганної праці В.Метельський нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, золотою медаллю «За ефективне управління, медалями «Ветеран праці», «За розвиток Запорізького краю». Також являється кавалером орденів «За заслуги перед Запорізьким краєм» І, ІІ та ІІІ ступенів.

---

 

 

Кравчун Степан Іванович

(09.04.1936-25.11.2019)

 

Народився Степан Іванович 9 квітня 1936 року в селі Тарасівка (нині Пологівський район) в селянській родині.  У 1955 році закінчив Оріхівський технікум механізації сільського господарства і почав трудову діяльність в МТС у Нововасилівському районі. З 1956 по 1959 роки служив у лавах Радянської армії. У 1959 році вступив на вечірній факультет Запорізького машинобудівного інституту  за спеціальністю інженер-механік з обробки металів тиском, який закінчив у 1965 році.

Основна трудова біографія С. І. Кравчуна пов'язана із Запорізьким автомобілебудівним заводом («Комунар», «АвтоЗАЗ»), де він пропрацював майже чотири десятиліття. Тут з 1959 року Степан Кравчун пройшов майже всі щаблі виробництва - учень слюсаря, слюсар, нормувальник, майстер, начальник групи інструментального господарства, заступник начальника цеху, начальник цеху, заступник начальника корпусу, начальник корпусу, головний технолог, головний інженер.

За час роботи на заводі Степан Іванович проявив себе талановитим та вмілим організатором виробництва, зробив значний внесок у становлення колективу, технічне переозброєння підприємства, яке стало відомим далеко за межами держави. Брав участь у налагодженні серійного випуску автомобілів «Запорожець», «Таврія» та «Славута».

З 1997 року С.І. Кравчун - генеральний директор багатопрофільного підприємства ТОВ «Компанія «Прогрес», яке займається машинобудуванням, автосервісом, продажом автомобілів, має сільськогосподарське виробництво.

Степана Кравчуна нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої Революції, відзнаками Президента України, орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» та медалями. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя». У 2016 році він отримав регіональну Олександрівську премію у сфері благодійності. Входив до Національної ради соціального партнерства, до Ради промисловців і підприємців при Президенті України.

 

---

 

Внуков Юрій Миколайович

Доктор технічних наук, професор.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

 

Випускник Запорізького машинобудівного інституту ім. Чубаря з 1980 року працював професором, завідувачем кафедри «Верстатів та інструменту», проректором з наукової роботи університету.

Створив наукову школу з високоефективних методів обробки матеріалів та генеративних технологій другого рівня. Підготував 10 кандидатів та 1 доктора технічних наук. Опублікував 8 монографій, підручників та навчальних посібників, понад 150 наукових статей. Має авторські свідоцтва на 15 винаходів.

Працював заступником голови експертної ради ВАК України, науково-експертної ради МОН України з секції «Машинобудування», член фахової ради з інженерної механіки, член двох спеціалізованих вчених рад з захисту дисертацій.

З 1997 року по 2016 рік працював проректором з наукової роботи університету. Один з ініціаторів проведення Міжнародного семінару «Інтер партнер».

У 2008 році отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за розробку та впровадження інтегрованих комплексних технологій для виробництва наукоємних виробів машинобудування (авіаційних двигунів нового покоління).

Академік АНВШ України та Академії інженерних наук.   

Нагороджений Почесною грамотою Кабінету міністрів України, знаком МОН України «За наукові досягнення». Відмінник освіти України.

 

---

 

 

Цивірко Едуард Іванович

(15.01.1939 – 12.09.2021)

Доктор технічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України.

 

У 1961 закінчив Запорізький машинобудівний інститут зі спеціальності «Машини і технологія ливарного виробництва». Працював начальником газової лабораторії кафедри, старшим інженером Науково-дослідного інституту, старшим науковий співробітником, з 1988 - доцент, у 1991 – професор кафедри машин і технології виробництва. З 1989 по 1993 рік обіймав посаду проректора з навчальної роботи Запорізького машинобудівного інституту.

Сфера наукових досліджень – управління природою неметалевих включень та структурних складових у сталях та сплавах для підвищення фізико-механічних та експлуатаційних властивостей деталей машин та агрегатів.

До творчого доробку професора Цивірко Е.І. входять десятки методичних розробок,  біля 500 наукових праць, до складу яких ввійшли 5 монографій та 42 патенти й авторські свідоцтва на винаходи. Основні наукові праці: «Качество поверхности металлопродукции из конструкционной стали», «Технологическое обеспечение эксплуатационных характеристик деталей ГТД»: «Лопатки компрессора и вентилятора» , «Лопатки турбины»  та багато інших.

Протягом багатьох років був членом редколегій наукових журналів та спеціалізованих вчених рад з захисту докторських і кандидатських дисертацій, експертом наукових робіт з металургії та металознавства, вченим секретарем Запорізького обласного відділення “Української федерації вчених”.

       За сумлінну працю Цивірко Е.І. був нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, отримав почесне звання «Відмінник освіти України».

 

---

 

Гонтаренко Володимир Іванович

(23.03.1940 – 20.11.2020)

Кандидат технічних наук, професор,

відмінник освіти України.

 

Після закінчення школи у 1958 р. працював формувальником ливарного цеху.

З 1962 р. по 1967 р. навчався у Запорізькому машинобудівного інституту за спеціальністю «Автоматизація і комплексна механізація металургійної промисловості (ливарне виробництво)», кваліфікація – інженер-електромеханік.

Працював на кафедрі «Машини і технологія ливарного виробництва» на посадах старшого інженера.

У 1973 році закінчив аспірантуру при кафедрі «Машини і технологія ливарного виробництва», а 1975 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.

З 1980 р. по 1982 р. працював деканом механіко-металургійного факультету. За цей період механіко-металургійний факультет був найкращим серед інших.

З 1982 р. по 1993 р. працював проректором з навчальної роботи та міжнародних зв’язків. За цей час Володимир Іванович започаткував в університеті навчання громадян іноземних держав: було створено міжнародний центр з підготовки іноземних студентів, в якому щорічно навчались близько 400 студентів з 40 країн світу.

У 1992 році присвоєно вчене звання професора по кафедрі «Машини і технологія ливарного виробництва». Автор понад 300 наукових праць, монографій, навчальних посібників, методичних вказівок, авторських свідоцтв, що присвячені  створенню систем точного виміру температури, дослідженню властивостей неметалевих вкраплень в підшипникових сталях при високих температурах, дослідженню впливу шкідливих домішок на якість ливарних та деформованих сталей і сплавів, автоматизації та комп’ютеризації процесів ливарного виробництва тощо.

Обраний дійсним членом Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем.

 

---

 

 

Піза Дмитро Макарович

Доктор технічних наук, професор. Відмінник освіти України

 

По закінченню Запорізького машинобудівного інституту та отримання диплому за спеціальністю «Радіотехніка» у 1969 році працював на різних керівних посадах в Конструкторському бюро Науково-виробничого комплексу «Іскра». З 1985 року працював на посаді доцента кафедри «Радіотехніка», від 2015 - 2024 - професор кафедри радіотехніки та телекомунікацій. Водночас 1998-1999 - декан радіоприладобудівного факультету, 2001-2022 - директор Інституту інформатики та радіоелектроніки, проректор з науково-педагогічної роботи Національного університету «Запорізька політехніка».

З 1998 року заснував наукову школу «Радіотехніка та інформаційні технології» та був її науковим керівником. Наукова школа мала зв’язки з Військовою академією Варшави(Польща), Каїрським інститутом електроніки (Арабська республіка Єгипет(спільний науково-технічний проект),Католицьким університетом(Бельгія) VU University Amsterdam (Голандія), НТУУ «КПІ», НАУ, Харківським національним університетом радіоелектроніки, Донецьким національним технічним університетом, Львівською політехнікою.

Д.М.Піза введений до складу науково – технічної ради Міністерства оборони України. У 1998 р. в Науковому центрі досліджень Генерального штабу Збройних сил України захистив докторську дисертацію за спеціальністю «АСУ та прогресивні інформаційні технології»,  отримав вчене звання професора. Входив до складу спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій при Харківському національному університеті радіоелектроніки. Був заступником головного редактора журналу «Радіоелектроніка, інформатика, управління», який індексовано міжнародною наукометричною базою «Web of Science Core Collection».

Наукові дослідження: завадозахищеність радіотехнічних систем, розпізнавання образів рослинних об’єктів.

Під керівництвом Д.М. Пізи захищено 10 кандидатських і 3 докторські дисертації, 5 науково-технічних проектів на замовлення МОН України.

Автор понад 230 наукових праць, із низ 5 монографій, понад 50 патентів, а також 4 навчальних посібників. 9 років проводив експертизу дисертацій у Вищій атестаційній комісії України.

Відзначений медаллю «За трудову доблесть» та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм III ст.», відзнакою «За наукові досягнення».

 

---

 

Натансон Ісидор Павлович

(1906 – 1964)

Професор, доктор фізико-математичних наук.

 

Наукові дослідження І. Натансон розпочав ще студентом, коли його вчителем був відомий математик Г.Фіхтенгольц. Автор монументального тритомного видания «Курс диференційного числення» . По закінченню університету І. Натансон влаштовується працівником Науково-дослідного інституту математики й механіки при факультеті.

На початку 1930-х років І. Натансон почав розробляти свою знамениту «конструктивну теорію функцій». В наступні роки її значення дуже посилилось в зв’язку з розвитком обчислювальної техніки та інформатики. В цій області математики І. Натансон плідно пропрацював все своє життя отримавши широке міжнародне визнання.

Міжнародній спільноті математиків І. Натансон відомий наперед усього  як автор двох першорядних наукових монографій – «Теорія функцій речової перемінної»  та «Конструктивна теорія функцій». Перша з цих книг була видана на початку 1941 р. під назвою «Основи теорії функцій речової перемінної». За цим виданням послідували більш повні видання 1950, 1957, 1974 та посмертне 1999 р. Книга була перекладена на сім іноземних мов. В книзі І. Натансон виклав великий розділ метричної теорії функцій. На ній виховувалися кілька поколінь радянських математиків. Наступна монографія – «Конструктивна теорія функцій» вийшла 1949 р. і впорядкувала великий розділ математичного аналізу й була переведена на чотири мови. 

Весною 1942 р. І. Натансон через знамениту «дорогу життя» був евакуйований в Барнаул. Там математик влаштувався завідувати кафедрою математики в ЗІСМ. Назад в Ленінград професор повернувся тільки після повного зняття блокади весною 1944 р.

В 1961 р. він напише для таких як «машинка» вузів класичний підручник: «Короткий курс вищої математики», вперше виданий в 1963 р.  Книга ця стала надзвичайно популярною .

До кінця життя у математика назбиралося більш як 90 виданих статей, книг та їх перекладів на іноземні мови з цієї проблеми.

---

 

 

Ізотов Сергій Петрович

(1917 – 1983)

Видатний вчений і конструктор авіаційних двигунів.

Доктор технічних наук

 

В 1932 р. закінчив 7-річну фабрично - заводську школу в Бердянську. В 1932-1934 рр. вчився в Запорізькому авіабудівничому  техникумі. Затим працював креслярем на Катериненській залізниці в Запоріжжі. В 1935 р. вступив до ЗІСМу («машинка»), де на відмінно вчився до 1938 р.  

Одержав призначення на Уфимський моторобудівний завод, згодом заочно закінчив Ленінградський політехнічний інститут. За безпосередньої участі С. Ізотова на заводі швидко налагодили виробництво модерного авіадвигуна М-105 для військових потреб,  а також почали розробляти його нові модифікації. Колектив КБ створив сімейство «сотих» двигунів.

Цей період діяльності характеризувався не тільки розробкою першокласних авіаційних двигунів, але й став школою, яка підготувала виключно талановитий колектив учених, робітників, технологів. Поршневі двигуни з цією маркою були встановлені на 55 тисячах літаків.

Вся їх модернізація протягом наступних 30 років була виключно заслугою С.Ізотова.

Розробив проект головного олімпійського факела до Олімпіади-80.

Почесний громадянин міста Жешув (Польша).

---

 

 

Воловик Михайло Якович

(1917 – 1994)

 

Воловик Михайло Якович в 15-річному віці, переїздить до Запоріжжя де стає учнем місцевого ФЗУ. Згодом, потрапивши на виробництво, в 1934 – 1935 роках він, вже працюючи токарем на заводі, закінчує вечірній робітфак і, мріючи про посаду інженера, вступає до ЗІСМу («машинки»). У 1940 р. він успішно закінчує Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування і разом з групою випускників «машинки» направляється на Уфимський завод комбайнових моторів, де затримується на наступні 50 років.

Починав М. Воловик свою заводську кар'єру з посади майстра. Розквіт інженерної кар’єри М. Воловика почався вже після закінчення другої світової. В 1954 – 1964 роках він працює заступником головного контролера заводу, заступником головного інженера по спецтехніці, старшим інженером виробництва. У 1987 році Михайло Якович вийшов на пенсію.

За роки своєї роботи на УМЗ та в УАІМ. М. Воловик став автором 114 раціоналізаторських пропозицій та винаходів з яких найбільш відомі три:

 1. Багатооборотний бесконтактний потенціометр. 

2. Пристрій  для газоежекційного наддуву двигуна внутрішнього згорання. 

3. Чотирьохтактний  двигун внутрішнього згорання з боковим розташуванням клапанів. 

М. Воловик був професійним інженером та професійним письменником одночасно. Михайло Воловик дебютував переможного 1945 р. своїми байками в газеті "Черніківський робітник".

Михайло Якович писав вірші, казки і легенди для дітей. Для школярів ним були написані й видруковані книги «Сміхотворіння», «Ось – завод», «Чарівне кільце», «Бай и Сесен», «Ліс чудес».

Значна частина творчості Михайла Воловика, була пов'язана з перекладами віршів і байок башкирських і українських поетів. Він добре знав і поважав українську мову. Вона представлена книгами: "Блакитний м'ячик", "Посмішки друзів", "Сузір’я посмішок". Однією з провідних частин його творчості стала популяризація в Росії творів української сатири та гумористики.  Всього М. Воловик за своє життя написав та видав 42 книги.

За свою роботу на підприємстві М. Воловик  був нагороджений шістнадцятьма медалями та двома орденами «Знак пошани», відповідно в 1969 та 1975 роках. В 1989 р. йому було присвоєно звання «Почесний моторобудівник».

---

 

 

Лисечко Михайло Оксентійович

(1909 – 1984)

Видатний український вчений електронно-обчислювальної техніки,

державний діяч, міністр приладобудування і засобів автоматизації.

 

В п’ятнадцятирічному віці у 1924 році М. Лисечко починає працювати токарем на Херсонському заводі імені Г. Петровського. У 1928 р. він вступає до ЗІСМ, який успішно закінчує в 1933 р. і  розподіляється на роботу технолога в Москву, на «Комбінат  з виробництва експериментальних авіаційних двигунів». Того ж року вступає на  вечірнє відділення МАІ. 

В 1936 р. – начальник цеху, згодом заступник головного інженера авіаційного заводу. В 1940 р. М.Лисечко отримує посаду завідувача комбінату з виробництва авіаційних двигунів МАІ.

З початком німецько-радянської війни кар’єра робить різкий ривок. На початку 1942 р. він вже заступник начальника Головного управління народного комісаріату авіаційної промисловості СРСР. За роботу на цій посаді він згодом буде нагороджений орденом Червоної зірки.

По закінченню Другої світової М. Лисечко, з 1946 р., працює в апараті Технічної ради з механізації при Раді Міністрів СРСР.

17 грудня 1948 р.  призначається директором першого в країні Московського заводу обчислювально-аналітичних машин та, одночасно з цим,  начальником спеціального конструкторського бюро 245 /СКБ-245/. Саме в цьому КБ, під керівництвом нашого випускника, були створені перші серійні  радянські лампові комп’ютери «Стріла», «М-20», «М-205», «М-206», «Урал-1».

Паралельно цій роботі, М. Лесечко стає директором Науково-дослідного інституту обчислювально-аналітичних і математичних машин Головного управління поліграфічного машинобудування.

17 липня 1957 р., М. Лисечко, стає заступником голови Держплану Української РСР. В травні 1958 р. призначається першим заступником, але вже голови Держплану СРСР. В квітні 1960 р.  стає головою комісії Президії Ради Міністрів СРСР з зовнішньоекономічних питань. Згодом вісімнадцять років М. Лисечко працював  заступником голови Ради Міністрів СРСР і, одночасно, постійним представником СРСР в Раді Економічної Взаємодопомоги країн соціалістичного блоку. Протягом життя був нагороджений чотирма орденами Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора.

---

 

 

Омельченко Василь Іванович

(1918 – 1988)

Доктор технічних наук.

Професор, заслужений діяч науки УРСР

 

В червні 1938 р. закінчив навчання в Запорізькому аваційному технікумі та вступив  на роботу до Запорізького заводу № 29 (нині АТ «Мотор Січ») на посаду техніка, а з 1940 року – старшого техніка-експерементатора.

Брав участь у бойових діях протягом усіх років німецько-радянської війни.

Уже після війни – 1946 року вступив на технологічний факультет ЗАІ («машинки»), а після отримання диплому повернувся працювати на Запорізький моторобудівний завод. Починаючи від посади простого майстра (в 1950 р.) він за 8 років досягнув посади директора ЗМЗ та генерального директора ЗВО «Моторобудівник» .

Організував серійне виробництво газотурбінних двигунів (ГТД): турбогвинтові ГТД великого ресурсу АІ-20К, АІ-20Д, АІ-20М, АІ-24; турбореактивний двоконтурний двигун АІ-25; турбореактивні двоконтурні двигуни для НТЛ АІ-25ТЛ, ДВ-2; двигуни великого ступеню двоконтурності Д-36, Д-18Т; турбовальний двигун для гвинтокрила Д-136.

Видатний український моторобудівник, вчений В. І. Омельченко вважається автором та ініціатором впровадження прогресивних технологічних процесів: лиття деталей в кокіль, штампування вибухом, виготовлення заготовок лопаток компресора з титанових сплавів і легованих сталей періодичною прокаткою, ультразвукового зміцнення важконавантажених деталей і, загалом, використання авіадвигунів в народному господарстві

---

 

 

Вєдєнєєв Іван Михайлович

(1912 – 1992)

Видатний конструктор авіаційних двигунів та трансмісій.

 

В 1929 р. вступив до Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування («машинки»), який успішно закінчив в 1934 р. Після захисту дипломної роботи розподілений   техніком-конструктором на Запорізький авіаремонтний завод ім. Баранова (№ 29), де швидко стає керівником конструкторської групи, згодом замісником начальника конструкторського бюро, а потім і замісником головного конструктора заводу.

Розквіт його конструкторської діяльності припадає на післявоєнні часи, коли в 1948 році, І. Вєдєнєєв був призначений начальником конструкторської бригади Об’єднаного конструкторського бюро (ОКБ) заводу № 478 (нині «Мотор Січ»). З 1960 року наш колишній студент очолює конструкторське бюро п/я № 100, організоване на базі Воронізького механічного заводу №154.

Ось список механізмів розроблених під керівництвом І. М. Вєдєнєєва:

- двигуни АІ - 14РФ та АІ - 14ВФ (на базі двигунів АІ - 14 та АІ - 14В Запорізького моторного КБ);

- вертольотний поршневий двигун М-14В26 і головний вертольотний редуктор Р-26 до вертольота Ка-26 (1965 р.). Ка-26 (по кодифікації NATO: Hoodlum /«Хуліган»/) – всього було побудовано 816 вертольотів, з них 257 поставлено на імпорт в 14 держав світу. Гелікоптер, в основному, застосовувався з цивільною метою, також використовувався ВПС Болгарії та Угорщини, поліцією НДР. В свій час на цьому гелікоптерові було встановлено 5 світових рекордів.

 - новий авіаційний поршневий двигун М-14П; який був запущений в серійне виробництво в 1973 році став основою для розробки авіаційних поршневих двигунів.

Розроблені під керівництвом І. Вєдєнєєва двигуни й головні гелікоптерні редуктори застосовувалися на цілому ряді літаків. Зокрема на Як-12, Як-18, Лі-2, Ан-2,  Ан-14, Як-50, Як-52.

До 1973 року І. Вєдєнєєв працював Головим конструктором ДКБМ. За свою роботу І. Вєдєнєєв нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани», а також почесним званням «Заслужений моторобудівник».

---

 

 

Міклей Геннадій Валерійович

(1907 – 1941)

 

Він народився в родині службовця, 25 жовтня 1907 р. в м. Олександрівську де 1929 р. закінчив сільськогосподарський технікум та перший курс ЗІСМу («машинки») коли був призваний до лав РСЧА.

Учасник німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року в якості командира 209-го гірсько-стрілецького полку 96-ї гірсько-стрілецької дивізії 18-ї армії Південного фронту.

Разом з полком брав участь у прикордонних боях починаючи від 22 червня 1941 р. 27 червня 1941 р., вчасно розгадавши задум німецького командування, вмілою організацією стрілецько-артилерійського вогню зірвав наступ супротивника. Згодом, в районі села Тарнавка (Чортківський район Тернопільської області) майор Г.В. Міклей на чолі групи з п´ятидесяти осіб здійснив один з перших,  в роки війни, нічних нальотів на штаб ворожої військової частини і захопив його. Згідно нагородних документів в районі Тростянця (Вінницька область) полк Г. Міклея в бою з переважаючими силами супротивника знищив 670 солдатів і офіцерів ворога й 42 танки, за що полковник був нагороджений орденом Червоної зірки.

2 серпня 1941 року в районі села Красногірка Г. Міклей загинув у бою з танками і піхотою ворога від вибуху міни. Похований у братерській могилі в центрі села Красногірка (Голованівський район Кропивницької обл.). Указом Призидії Верховної Ради СРСР від 9 листопада 1941 року за зразкове виконання бойових завдань, командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, майору Міклею Геннадію Валерійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно). В місті Запоріжжя та в смт. Голованівськ ім'ям Геннадія Міклея названо вулиці населених пунктів. В селі Красногірка герою встановлено пам’ятник.

---

 

 

Судець Володимир Олександрович

(1904 - 1981)

Видатний радянський воєначальник, маршал авіації

 

У 1921 р. закінчив Олександрівське механіко-технічне училище (м. Запоріжжя). Пішов працювати на місцевий завод «Комунар». У 1925 р. призваний на військову службу, де закінчив військово-технічну школу льотчиків та курси при Військово-Повітряній академії СРСР. Працював авіамеханіком, льотчиком, командиром винищувального загону. Протягом 1933 – 1937 рр. перебував на посаді інструктора-радника командира авіаційної бригади Монгольської народної армії.

У 1939 – 1940-х роках брав участь у радянсько-фінляндській війні. У роки Другої світової війни командував 4-м авіакорпусом, який влітку 1941 р. підтримував дії Південного фронту в районі м. Києва, м. Одеси, м. Запоріжжя, м. Дніпра. Пізніше керував військово-повітряними силами 51-ї окремої армії в Криму. У 1942 – 1943 рр. В.Судець став командиром 1-го бомбардувального авіакорпусу, який діяв під м. Сталінград та м. Вороніж. З березня 1943 року і до кінця війни був командиром 17-ї Повітряної армії, яка входила до складу Південно-Західного, а з 20 жовтня 1943 року – 3-го Українського фронтів. В 1943 р. В. О. Судець мав звання генерал-лейтенанта авіації, а з березня 1944 року – генерал-полковника авіації.

За успішне виконання низки бойових операцій з визволення України: битва за Дніпро, Кріворізко-Нікопольська операція, визволення м. Одеси та держав Європи (Болгарії, Югославії, Румунії, Угорщини, Австрії) – Наказом від 28 квітня 1945 року В. О. Судцю присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Після війни В. О. Судець був призначений начальником Генерального штабу і заступником Головнокомандуючого ВПС СРСР. У 1950 році закінчив Військову академію Генштабу, а в 1955 році йому присвоєне звання Маршала авіації. Протягом 1962 – 1966 років він був призначений Головнокомандувачем військами ППО, заступником міністра оборони СРСР.

За свою службу був нагороджений дев’ятьма орденами Суворова І та ІІ ступенів, орденом Кутузова І ступеня, орденом Червоної зірки, Золотою Зіркою Героя Монгольської Народної Республіки, орденом Народного Героя Югославії.

14 жовтня 1974 року на день визволення м. Запоріжжя на одній з площ міста було встановлено пам’ятник льотчикам, який являє собою реактивний літак. Він уособлює в собі вирішальний внесок у перемогу над нацизмом 17-ї повітряної армії, яку очолював саме В. О. Судець.

---

 

 

Шаповалов Георгій Іванович

(27.06.1945)

Відомий український історик та археолог.

Професор, доктор історичних наук

 

Перше місце роботи – слюсар Запорізького електровозоремонтного заводу. Під час роботи на заводі бере активну участь у молодіжному русі.

У 1968 – 1971 рр. працює у Запорізькому обласному будинку технічної інформації та Запорізькому технікумі електронних приладів.

У 1969 – 1975 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету.

У 1972 р., на запрошення дирекції Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва, стає старшим науковим співробітником цього закладу. Беручи безпосередню участь у створенні музейних колекцій, досліджуючи й пропагуючи старожитності Хортиці. Згодом він стає завідувачем відділу фондів та реставрації заповідника.

У 1974 р. перейшов працювати до Запорізького обласного краєзнавчого музею, з лютого 1976 р. – директор музею. За його майже 40-річне керівництво обласним краєзнавчим музеєм, тут відбулися значні покращення: зібрані численні нові колекції, на сучасному науковому й художньому рівнях створені експозиції залів природи, археології, історії Запорізького краю. За безпосередньої участі Г.Шаповалова і його колег із головного музею області було створено державні краєзнавчі музеї у багатьох райцентрах Запорізької області. З 2001 р. Шаповалов відповідальний редактор науково-теоретичного щорічника «Музейний вісник».

З 1976 р. викладає у ЗНУ та НУ«Запорізька політехніка». У 1984 р. закінчив аспірантуру при ДНУ й захистив кандидатську дисертацію. У 1991 р. вченою радою ЗДУ йому присвоєно звання доцента. У 2001 р. рішенням спеціалізованої вченої ради ДНУ на підставі прилюдного захисту дисертації «Судноплавство у духовному житті населення України (з найдавніших часів до кінця XIX ст.)» йому присуджено науковий ступінь доктора історичних наук. З 2003 р. – професор кафедри українознавства ЗНТУ, з 2015 р. – завідувач кафедри.

Г.І. Шаповалов є автором більш ніж 200 наукових праць, багатьох публікацій в періодиці з давньої історії Запорізького краю, розвитку судноплавства на Дніпрі. Останнім часом зосередився на проблемах історії української семантики, походження української національної символіки. Результатом цього стало видання праць: «Український тризуб»,  «Походження українського тризуба, або як поєдналися якір і хрест», «Знак Рюриковичів не тризуб, а якір-хрест» та інших.

---

 

 

Ректор Відбудови

 

10 листопада 2024 р. колектив Національного університету «Запорізька політехніка» відзначає 80-річницю з дня підписання Наказу Народного Комісаріату Середнього Машинобудування про призначення директором Запорізького Автомеханічного інституту («машинки») – Мануїла Йосиповича Бодзича. Сталося це 10 листопада 1944 року.

Понад дванадцять років очолював інститут М.Й.Бодзич. Він був направлений до Запоріжжя Міністерством вищої освіти як провідний спеціаліст в галузі технології машинобудування, що мав великий досвід виробничої роботи. Закінчивши у 1934 році Московський машинобудівний інститут, працював на провідних інженерних посадах – головного технолога, головного конструктора й головного інженера машинобудівного заводу. У творчому доробку новий директор мав 72  винаходи та розроблені ним кон­струк­ції оригінальних верстатів і машин.

У повоєнний період М. Бодзич багато зробив для відновлення зруйнованих під час війни будівель інституту, практично з нуля відбудувавши його корпуси. Навчальний процес доводилося налагоджувати у важких умовах. Заняття проводились навіть у коридорах головного корпусу та в барачних приміщеннях. Не вистачало навіть столів і стільців, що заміняли собою стільці. На заняттях студенти сиділи на дошках, установлених на цеглинах. Також студентам доводилося самим готувати аудиторії до занять, білувати стіни, склити вікна, ремонтувати меблі. Тоді, в  1945 р., в інституті, було лише два факультети: механіко-технологічний і автотракторний, відповідно декани М. О. Говоров та М. Ф. Скалозуб, працювало 19 ка­федр. Наукові ступені і вчені звання мали лише 10 викладачів ЗАІ.

Керівництво інститутом доцент М. Й. Бодзич поєднував з викладанням таких дисциплін, як «Технологія машинобудування», «Конструювання автомобілів» та «Металорізальні верстати», керував курсовим та дипломним проектуванням студентів, усіляко залучав останніх до наукової роботи. З 1946 року паралельно займав посаду завідувача кафедри автомобілів, з 1949 року – завідувача кафедри металорізальних верстатів і інструментів, з 1963 до 1970 років працював  доцентом кафедри МВІ.

Ректор поєднував навчально-методичну роботи із науковою діяльністю. Зокрема в 1959 році на ЗМКБ «Прогрес» було розпочато дослідження процесу виготовлення лопаток газотурбінних двигунів (ГТД) на верстаті ХІІІ-65. Проект розробили доценти М. І. Бодзич, Б. Я. Борисов та Г. Г. Кравченко. Усі роботи стосувалися важливих технологічних факторів та були надважливими для промисловості радянської України.

Шануємо пам'ять славного ректора М.Й.Бодзича.