Ви є тут

Головна » Наш університет » Музей історії технічного прогресу

До 120-річчя НУ «Запорізька політехніка»

Перший директор

Фото Денис Миколайович Поддерьогін

     Денис Миколайович Поддерьогін з 1 липня 1900 року став першим директором тільки-но створеного Олександрівського механіко-технічного училища. Це було перше в Україні середнє технічне училище, куди приймали хлопчиків 10-14 років. Тут вони готувалися стати техніками для фабрик і заводів, тобто помічниками інженерів.

     В училищі викладали досвідчені педагоги-практики, які користувалися великим авторитетом в учнів та їх батьків. Директор, технічно освічена людина, засвоївши досвід навчального процесу західних країн та США, впроваджував його і в своєму училищі. Отримавши вищу технічну освіту в Петербурзькому технологічному інституті, Денис Миколайович чимало років працював на виробництві – заводах, будовах, а затим – інспектором і директором навчальних технічних закладів. Побував він і за кордоном, вивчаючи досвід колег. Три роки очолював нижче механіко-технічне училище у місті Іваново-Вознесенську. Училище було учасником Всесвітньої виставки в Парижі, де його директор відзначений дипломом і срібною медаллю.

     Коли Денис Миколайович Поддерьогін став директором Олександрівського училища, йому було трохи більше 40 років. На зборах, присвячених відкриттю училища, Денис Миколайович сказав: «Технічна освіта – це практичне життя, яке ставить за мету зробити більш продуктивною роботу всіх тих, чиєю працею створюється матеріальне благополуччя нації». Директор завжди підкреслював необхідність тісного поєднання навчання й виховання. І настійливо втілював це у життя свого училища. Учні, крім вивчення технічних дисциплін, опановували малювання, співи, фізкультуру, німецьку мову. «Освіту треба черпати не лише в аудиторіях, - а й у спостереженнях за природою, у сприйнятті творів мистецтва, розумній організації розваг…».

     В училищі влаштовували масові спортивні свята, публічні лекції з виховання – фізичного й духовного, а також виставки художніх картин. Інструкторів зі спорту запрошували із-за кордону.

     У травні 1909 року колектив своїми силами розпочав спорудження гімнастичного павільйону. А через рік його урочисто відкрили. З того часу гімнастика в училищі стала обов’язковою дисципліною. Заняття вели спеціалісти, запрошені з Праги. На плацу щорічно влаштовували гімнастичні свята, в яких брали участь учні й інших навчальних закладів Олександрівська – усього понад тисячу чоловік.

    У 1910 році училище взяло участь у Південно-Російській сільськогосподарській, промисловій і кустарній виставці в Катеринославі (нині – Дніпро). За високу організацію навчального процесу і фізичного виховання училище нагородили золотою медаллю виставки. Сам Денис Миколайович вів заняття з хімії, фізики, креслення в училищі й жіночій прогімназії. Він регулярно виступав зі статтями в газетах і журналах Росії й України, видав 1911 року книгу «Олександрівське середнє механіко-технічне училище 1900-1910 роки». А через 5 років написав другу таку ж книгу про училище.

      У 1916 році в училищі навчалося 248 учнів, працювало 20 викладачів. Денис Миколайович Поддерьогін очолював училище протягом 18 років. За цей час воно стало одним із кращих не лише в Україні, а й в Росії і навіть у Європі. Директор був нагороджений орденом Станіслава 2-го і 3-го ступенів. Йому надали чин статського радника. Останні роки свого життя Денис Миколайович провів у Криму.

 

Директор індустріального технікуму – Антон Маркович Павлюк

        

          Народився А.М. Павлюк в селі Кагарлик Ніжинського повіту Чернігівської губернії 16 липня 1882 року у родині селян. Навчався в Ніжинському ремісничому училищі, Олександрівському середньому механіко-технічному училищі, в Харківському технологічному інституті, де і отримав звання інженера-технолога. Працював в Олександрівську, Івано-Вознесенську, Ізюмі, в Києві.

          З лютого по червень 1920 року Антон Маркович завідував відділом професійної освіти Наркомпроса. У серпні цього року був призначений завідувачем Олександрівського губернського відділу профосвіти. Тут він брав активну участь в реорганізації механіко-технічного училища в технікум, профтехшколу і в ремісниче училище.

          Життя вимагало зміцнення керівництва технікуму. 25 липня 1921 року його керівником було призначено Антона Марковича Павлюка. Завдяки енергійним діям нового керівника, 2 листопада 1921 року технікум відновив навчання. За парти сіли 238 учнів: в технікумі – 48, в профшколі – 122, в ремісничому училищі – 36.

          Велику увагу А.М. Павлюк приділяв виховній роботі, відзначенню історичних і літературних дат, гуртковій роботі, організації і проведенню екскурсій, організував музей сільськогосподарських машин.

        Зарекомендував себе Антон  Маркович і як автор ряду збірників технічних малюнків, а також статей. Одна з них «Освіта серед юнацтва і дорослих» була опублікована в газеті «Червоне село».

        За сприяння  А.М. Павлюка в будівлі технікуму працювали профшколи: хімічна, перша і друга соціально-економічні профшколи, кустарно-промислова, художньо-промислова, школа грамоти 90-го Уральського полку.

     Антон Маркович сприяв відкриттю педагогічної школи в селі Балабіно, а пізніше – її реорганізації в сільськогосподарську школу, а також відкриттю профшкіл сільськогосподарського технікуму в Запоріжжі.

       На всіх ділянках довіреної йому роботи Антон Маркович проявив себе талановитим організатором, мудрим керівником колективу. Його роботу високо цінував Наркомат просвіти. Варто зазначити, що Антон Маркович був на висоті і як викладач. Він вів курси «Проектування підйомних кранів», «Організація виробництва».

          Цінуючи заслуги на ниві освіти  А.М. Павлюка, 5 березня 1925 року Наркомпрос України переводить його працювати до Харкова – столиці України. 7 квітня цього року стало останнім днем його роботи в Запоріжжі. В Харкові він працював референтом з наукових питань у науково-дослідному інституті металургії та машинознавства, пізніше – в інституті залізнично-дорожнього транспорту.

         На жаль, його творчий шлях було перервано. За неправдивим доносом 2 серпня 1937 року А.М. Павлюка було заарештовано, а 25 жовтня цього ж року засуджено до розстрілу за контрреволюційну націоналістичну діяльність. 31 жовтня 1937 року вирок було приведено в дію. Довгий час про нього замовчували, але справедливість було відновлено. 11 квітня 1958 року Антона Марковича Павлюка було реабілітовано, вирок відмінено за відсутністю складу злочину.    

 

 

25 листопада 2019 року на 84 році пішов  з життя наш випускник

Степан Іванович Кравчун

Альтернативна назва зображення

 Народився Степан Іванович 9 квітня 1936 року в селі Тарасівка (нині Пологівський район) в селянській родині. У 1955 році закінчив Оріхівський технікум механізації сільського господарства і почав трудову діяльність в МТС у Нововасилівському районі. З 1956 по 1959 роки служив у лавах Радянської армії. У 1959 році вступив на вечірній факультет Запорізького машинобудівного інституту імені Власа Чубаря за спеціальністю інженер-механік з обробки металів тиском, який закінчив у 1965 році.
 Основна трудова біографія С. І. Кравчуна пов'язана із Запорізьким автомобілебудівним заводом («Комунар», «АвтоЗАЗ»), де він пропрацював майже чотири десятиліття. Тут з 1959 року Степан Кравчун пройшов майже всі щаблі виробництва – учень слюсаря, слюсар, нормувальник, майстер, начальник групи інструментального господарства, заступник начальника цеху, начальник цеху, заступник начальника корпусу, начальник корпусу, головний технолог, головний інженер.
 У 1983-1996 роках С.І. Кравчун – генеральний  директор виробничого об'єднання Запорізького автомобільного заводу (з 1994 — ВАТ «АвтоЗАЗ»). За час роботи на заводі Степан Іванович проявив себе талановитим та вмілим організатором виробництва, зробив значний внесок у становлення колективу, технічне переозброєння підприємства, яке стало відомим далеко за межами держави. Брав участь у налагодженні серійного випуску автомобілів «Запорожець», «Таврія» та «Славута». Завдяки його керівництву на підприємстві значно зріс випуск вкрай важливої для населення продукції. Це дозволило створити тисячу робочих місць, збільшити відрахування до державного та місцевого бюджетів, що сприяло інтенсивному розвитку Запорізького краю. 
 Чимало уваги генеральний директор приділяв розвитку соціально-культурній сфері як заводу, так і Запоріжжя в цілому. Завдяки впровадженню природоохоронних заходів у виробничому об’єднанні «АвтоЗАЗ» було досягнуто значного зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, що сприяло покращенню екологічної обстановки міста. Зробив великий внесок у благоустрій міста, у Комунарському районі Запоріжжя було зведено понад 50 тис. м² житла, лікарня на 300 ліжок, санаторій, палац спорту. Він – один з творців футбольного клубу «Торпедо» (Запоріжжя). Автор і співавтор кількох винаходів. «Це був прекрасний, хоча і не простий час» - говорив С.І. Кравчун про свою роботу на заводі. До останнього дня свого життя він вірив у відродження машинобудування в Україні.
 З 1997 року С.І. Кравчун – генеральний директор багатопрофільного підприємства ТОВ «Компанія «Прогрес», яке займається машинобудуванням, автосервісом, продажом автомобілів, має сільськогосподарське виробництво. 
 
Альтернативна назва зображення Степана Кравчуна нагороджено двома орденами  Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої Революції, відзнаками Президента України, орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» та медалями. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя». У 2016 році він отримав регіональну Олександрівську премію у сфері благодійності. Входив до Національної ради соціального партнерства, до Ради промисловців і підприємців при Президенті України.
  Степан Іванович ніколи не втрачав зв'язок з нашим університетом. У 2016 році подарував Музею історії технічного прогресу університету свій автомобіль «ЗАЗ-965-А».

 

 

https://zp.edu.ua/sites/default/files/konf/podderyogyn.jpg