- Книга пам'яті Запорізької політехніки
- Підготовка до ЗНО
- Новини та події
- Конференції
- Бібліотека
- Каталог
- Репозитарій
- Періодика
- Партнери
- Брендбук
- Освіта для бізнесу
- Дитячо-юнацький науковий університет
- Сертифікація з енергоефективності
- Міжнародні проекти
- Поточні науково-дослідні роботи, грантові та стипендіальні конкурси
- Дистанційне навчання
- Охорона праці
- Вакансії
- Накази та розпорядження
- Запобігання та протидія корупції
- Підвищення кваліфікації
Народився 27 травня 2000 року в Запоріжжі. Випускник Запорізької гімназії 108, навчався на факультеті міжнародного туризму та економіки Національного університету «Запорізька політехніка». У 2021 році став бакалавром з економіки.
Солдат Олег Дмитрович Мельниченко проходив військову службу у в/ч А7402 на посаді снайпера (відділення снайперів), був медиком 2 роти з 11 серпня 2022 року, до якої був зарахований після переведення із в/ч А0336, підрозділ Кракен, куди прийшов добровільно 17 квітня 2022 року. До того часу з 24 лютого 2022 року був волонтером у Харкові.
Попри свій юний вік, мав безліч друзів. Активний, дисциплінований, здібний, відповідальний, організований, цілеспрямований, доброзичливий, працьовитий, відкритий до спілкування, міг легко адаптуватись до будь-яких умов. Завжди веселий і усміхнений, позитивний. Захоплювався спортом.
До військової служби був підготовлений добре. Статути ЗСУ знав відмінно. Постійно працював над удосконаленням свого військово-професійного рівня.
Проходив військову службу у в/ч А7402, 227 батальйон, 127 бригада, 2 рота, 3 взвод. Загинув 11 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Часів Яр, Бахмутського району, Донецької області внаслідок поранень несумісних з життям, отриманих в результаті потрапляння ворожого артилерійського снаряда по санітарному евакуаційному транспорту 5 ОШП.
Загалом за час служби зарекомендував себе як дисциплінований військовослужбовець, надійний бойовий товариш. Користувався повагою як бойових побратимів, так і командирів.
За героїзм та мужність, проявлену під час відсічі російської навали, Олег Мельниченко був нагороджений пам'ятною медаллю «За оборону міста героя Харкова» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В Олега залишились батьки та молодший брат, які пишаються ним як найкращим сином та братом у світі, який віддав своє життя заради вільної України.
Олег народився 17 лютого 2001 року в Бердянську Запорізької області.
У 2007 році пішов до першого класу Бердянської загальноосвітньої школи I–III ступенів №2.
У 2018 році вступив до Національного університету «Запорізька політехніка» на спеціальність 022 «Дизайн», ОП — Графічний дизайн; факультет будівництва, архітектури та дизайну.
На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, в лютому 2022 року, Олег взяв академічну відпустку та пішов добровольцем на захист України. Він боронив нашу Батьківщину на Запорізькому напрямку.
29 червня 2022 року в районі виконання бойового завдання відбувся обстріл, внаслідок чого Олег Ганжин отримав несумісні з життям поранення. З усіма військовими почестями Олега було поховано на Кушугумському кладовищі Запорізької області.
У Олега залишилися мати, батько та молодші брат і сестричка, яких він дуже любив і завжди підтримував.
Указом Президента України від 2 березня 2023 року №125 Олега Ганжина було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Олег був товариським та дуже відповідальним студентом, креативним дизайнером, різносторонньою творчою людиною, завжди готовим допомогти.
«Мені дуже важко, але мій синочок був надзвичайно сильною та чуйною людиною, від нього ніхто ніколи не чув поганого слова. Ще 22 лютого 2022 року він написав мені, що якщо щось розпочнеться (ред. — війна), то осторонь він стояти не буде, а піде захищати свою землю. Сьогодні молодша донька постійно сидить за мольбертом, малює, тому що хоче бути схожою на Олега. Мені дуже приємно, що мого сина пам'ятають», — поділилася мама полеглого Героя Альона Ганжина.
Викладачі та однокурсники також поділились спогадами про студента
Ганна Потапенко, старша викладачка кафедри дизайну:
«З глибоким сумом ми згадуємо нашого студента Олега Ганжина, який віддав своє життя, захищаючи Україну. Він був не лише талановитим і наполегливим у навчанні, а й справжнім патріотом, людиною честі й відваги. Його відданість своїй справі та Батьківщині назавжди залишиться у наших серцях. Вічна пам'ять і шана Герою».
Катерина Северін, старша викладачка кафедри дизайну:
«”Навіть одна літера може стати мистецтвом”, — говорив Олег, і в цих словах було все: його любов до творчості, глибина мислення, здатність помічати красу у найменшому. Він був не лише талановитим студентом, а й людиною, яка надихала та шукала сенси. Він не просто творив мистецтво — він жив ним. І тепер його ім'я, його слова, його світло залишаться з нами назавжди. Ми пам'ятатимемо тебе, Олеже, у кожному штриху, кожній лінії, кожній літері, що перетворюється на мистецтво. Вічна пам'ять і слава Герою!»
Ніна Пантус, старша викладачка кафедри дизайну:
«Світла пам'ять Олегу. Він залишив слід не лише в стінах університету, а й у наших серцях. Його талант, його мрії, його боротьба — усе це тепер частина історії, яку ми не маємо права забути. Дякуємо за все. Герої не вмирають!»
Староста групи Олега Марія Філенко:
«Ми з Олежкою були дуже близькі, таких емоцій більше ніхто не міг створити! Він завжди був душею компанії, міг підтримати, навіть коли самому було важко. У нас були великі плани на життя, вже планували відкриття дизайн-студії, відвідати інші країни. Він був справжнім патріотом. Як тільки почалася війна, одним із перших пішов до військкомату, щоб захищати нас. Казав, що не може спокійно сидіти вдома, коли на нашу землю йдуть вороги. Ніколи не скаржився, що йому там важко, більше турбувався, як ми тут, чи все ціле.
Його усмішка назавжди залишиться в наших серцях. Колись ми казали один одному: “Думками я з тобою”. Це залишилось і зараз. Ми часто його згадуємо теплими словами, його справді дуже не вистачає. Я рада, що в цьому житті була з ним знайома, хто знає, може колись ще зустрінемось (сподіваюся на це)»
Герої не вмирають, Герої залишаються навічно в наших серцях.
Народився В'ячеслав 18 серпня 1976 року в Таґанрозі, має глибоке болгарське коріння. Пізніше переїхав з батьками до Запоріжжя, де навчався в молодших класах середньоосвітньої школи № 65 (1983–1985), а з вересня 1985 року — у середній школі № 3.
В останні, випускні роки шкільного навчання, здобував освіту в технічній школі при Запорізькому машинобудівному інституті на базі школи № 34.
Вищу освіту та диплом спеціаліста здобув у Запорізькому державному технічному університеті на кафедрі електроприводу та автоматизації промислових установок і технологічних комплексів за денною формою навчання. Згодом, у 1998 році, закінчив ЗДТУ за кваліфікацією інженера-електрика.
Бувши вірним присязі, виявивши стійкість і мужність, 26 вересня 2023 року був призваний до лав ЗСУ. З честю та гідністю він разом із побратимами боронив цілісність нашої держави України на Донецькому напрямку в лавах другого піхотного взводу другої піхотної роти 462 окремого піхотного батальйону військової частини А 4967, працюючи водієм евакуаційної машини, рятуючи життя воїнів.
Потрапивши під обстріл 9 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дружба Бахмутського району Донецької області, отримав несумісні з життям поранення.
В'ячеслав був справжнім українцем, який до останнього подиху залишався вірною, щирою, порядною, чесною та світлою людиною. Він віддав своє життя заради нашої Батьківщини. Перебуваючи в зоні активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко, а навпаки намагався підтримувати всіх вірою, що все буде добре. Хто його близько знав, згадує, що такі люди як В'ячеслав зустрічаються вкрай рідко.
Рідні та друзі згадують про нього як про майстра на всі руки та людину з великим і щирим серцем, яка завжди була готова прийти на допомогу.
У захисника залишилися дружина, два сини, мати. Рідні пишаються своїм чоловіком, батьком та сином.
Час не може притамувати біль втрати, і в пам'яті назавжди залишаться його славні й добрі справи. В'ячеслав віддав своє життя за вільну Україну!
Народився 23 листопада 1989 року в місті Алчевську Луганської області.
У 1996 році пішов до першого класу Запорізької загальноосвітньої школи І–III ступенів № 1. У 2000 році перевівся до гімназії №8, яку закінчив у 2007 році.
З 2007 до 2012 навчався в Запорізькому національному технічному університеті за спеціальністю «Радіоелектронні апарати та засоби» на кафедрі інформаційних технологій електронних засобів.
Протягом 2009–2011 років проходив навчання на військовій кафедрі ЗНТУ.
Євген мав багато захоплень: любив читати, подорожувати, відвідав велику кількість країн. Професійно займався спортом.
З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році добровольцем став на захист України. Боровся проти держави-терориста у складі 215-го окремого батальйону 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Був призначений на посаду оперативного чергового командного пункту.
За сумлінне виконання службових обов'язків та проявлену ініціативу в зоні ведення активних бойових дій у квітні 2023 був призначений на посаду начальника командного пункту.
29 вересня 2023 року достроково отримав звання капітана.
15 лютого 2024 року в районі виконання бойового завдання за призначенням відбувся обстріл, внаслідок якого капітан Євген Чертков отримав несумісні з життям поранення. На момент загибелі обіймав посаду начальника командного пункту штабу та був заступником начальника штабу.
23 лютого 2024 року Євгена поховали з усіма військовими почестями на Полі почесних поховань Берковецького кладовища у Києві.
У травні 2024 року, відповідно до указу Міністра оборони України №786 від 21 травня 2024 року, відзначений медаллю «Захиснику України» (посмертно).
У нього залишилися дружина, батьки та брат.
11 червня 2024 року дружина Євгена висадила дерево пам'яті у Львові на згадку про чоловіка.
«24 лютого 2022 року Євген мені сказав, що він не зможе просто ходити на роботу і бути осторонь. Не чекаючи повістки, на початку війни, він вступає добровольцем до 215 батальйону Львівської ТРО. Сказав, що в нього є кохана, люблячі батьки, брат і Україна, він хотів, щоб всі жили вільно, були щасливими та незалежними… Такий, як він, буває раз на все життя. Неймовірний, спраглий до життя та пригод, з вогником в очах та ніжністю в серці — це мій Євген. Ми жили в різних містах України, подорожували та жили за кордоном і, зрештою, у 2019 році повернулись до Києва, щоб будувати наше майбутнє вдома. У нього був запальний характер — і це була його родзинка. Іноді він здавався для когось інтровертом, але тільки я знала, який він насправді надзвичайний. Ми мріяли про власну квартиру в Києві, про дитину — маленьку його копію, і хотіли на пенсії завести чорного песика шіба-іну, якого б назвали Джої (як персонажа з нашого улюбленого серіалу «Друзі»). Коханий мій — мій дім, мій вогник, моя рушійна сила, мій Всесвіт і моя душа. Кохаю тебе понад усе у світі! Ми обов'язково зустрінемось і будемо разом, я точно знаю», — поділилася дружина полеглого офіцера Крістіна Веселова.
Після закінчення університету за спеціальністю 061 «Журналістика» працював журналістом-розслідувачем у редакціях медіа «Наші гроші», «Запорізький центр розслідувань».
Від початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав 53 Окремої механізованої бригади ЗСУ — служив кулеметником на Донецькому напрямку. 15 вересня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку, поблизу селища Зайцеве.
Викладачі та студенти пам'ятають його як людину відповідальну, добру, життєрадісну, креативну.
Олег був людиною неординарною: грав на кількох музичних інструментах, любив фотографувати й писав книжки (на жаль, не встиг опублікувати свою книгу «7 днів на білому світі»).
Щирий, талановитий, цілеспрямований — таким ми запам'ятали та будемо пам'ятати нашого Олега завжди.
Спогади про випускника спеціальності «Журналістика» загиблого Захисника Олега Шемчука
Погребна Вікторія Леонідівна (доктор філологічних наук, професор, зав. кафедри журналістики НУ «Запорізька політехніка»)
Олег Шемчук запам'ятався мені як людина з нестандартним мисленням, розумна, щира, світла, творча і надзвичайно глибока. Під моїм керівництвом Олег виконував кваліфікаційну роботу магістра «Виражально-зображальні засоби сатиричної публіцистики в дискурсі сучасних щотижневих видань України». Об`єктом дослідження стали політичні тижневики «Новое время», «Країна», «Корреспондент» за 2012-2017 рр. Наукові та професійні інтереси вплинули на те, що він став журналістом-розслідувачем.
На жаль, гинуть найкращі…
Панченко Світлана Анатоліївна (кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики НУ «Запорізька політехніка»)
Олег від початку його появи на нашій спеціальності вирізнявся з-поміж студентів. Він був задумливий, по-філософськи заглиблений у себе, спокійний, але разом з тим від нього віяло якоюсь надійністю і впевненістю, він ніби знав щось таке, що невідомо іншим. А коли він починав говорити, ставало зрозумілим, що цей хлопець інтелектул, яких мало, що у нього тонке почуття гумору, і що просто стає світліше на душі від спілкування з ним. Ми всі його любили...
Хітрова Тетяна Володимирівна (кандидат філологічних наук, професор кафедри журналістики НУ «Запорізька політехніка»)
Втрачені життя, знищені долі, родини та надії.... Війна руйнує майбутнє, забирає найкращих професіоналів, патріотів, тих хто мав мрію розбудовувати й жити у новій європейській Україні. Саме таким був випускник спеціальності «Журналістка» Національного університету «Запорізька політехніка» Олег Шемчук. Життєрадісний і талановитий хлопець, який ставив перед собою амбітні цілі та прагнув реалізувати свій інтелектуальний потенціал в досягненні суспільної користі. Професійною журналістською діяльністю Олег долучався до розбудови демократичних цінностей у суспільстві, як журналіст-розслідувач займався викриттям корупційних схем у сфері державного управління. Завжди був відкритий до діалогу з громадськістю, менторства, будь-яких публічних рецепцій, із великим задоволенням ділився своїм професійним інструментарієм зі студентами. Працюючи в редакції медіа «Наші гроші», Олег Шемчук неодноразово проводив тренінги для студентів-журналістів в межах вивчення курсу «Журналістське розслідування», давав практичні рекомендації роботи з відкритими та закритими базами даних, розповідав про власні кейси в розслідуваннях, допомагав журналістам-початківцям вибудовувати викривальні стратегії у межах роботи над різними темами. З великим сумом, але теплими спогадами сьогодні переглядаю світлини у Facebook, які, наче, закарбували в пам'яті останні діалоги, спільні інтереси, професійні плани.... Вічна шана тобі наш Захиснику! Наш Олег Шемчук!
Клименко Наталя Олександрівна (кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики НУ «Запорізька політехніка» з 2009 до 2017 рр.)
Дивлюся на фото Олега Шемчука і не можу повірити, що його вже немає. Більшість моїх колег з кафедри журналістики і я також до останнього вірили, що він знайдеться. Добрий, світлий, розумний, порядний. Один з найкращих студентів у групі. Під моїм керівництвом Олег писав кваліфікаційну роботу бакалавра, одержав перемогу у конкурсі на кращу наукову роботу. Талановитий журналіст, який прийшов на наш факультет за покликанням... Жив натхненно і творчо. Віддав найдорожче, що мав. Світла пам'ять тобі, Олеже. Таким і залишишся для нас…
Богдан Валентинович Петрущенко народився 19 грудня 1995 року в місті Феодосія. Після закінчення Запорізького електротехнічного коледжу вступив у 2016 році у ЗНТУ на спеціальність 133 «Галузеве машинобудування», ОП — Металорізальні верстати та інструменти. Був обраний старостою групи, відмінник навчання, неодноразовий лауреат стипендії мера. Мав активну громадську позицію.
Богдан був спокійною, врівноваженою людиною, уважним до студентів та викладачів, брав активну участь у громадській та науковій діяльності університету та залучав одногрупників.
У вересні 2024 року загинув виконуючи бойове завдання.
Його серце було сповнено непохитною любов'ю до України, а душа прагнула свободи. Він вірив у майбутнє нашої країни та бажав їй процвітання. Герой віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі. Його сміливість і відданість ніколи не будуть забуті. Схиляємо голови перед родиною і близькими героя.
Вічна пам'ять та слава!
Доцент кафедри механіки Андрій Скребцов поділився спогадами про студента:
Знайомство з Богданом відбулося, коли він проходив навчання у нас на кафедрі механіки. Я був його викладачем з теорії машин і механізмів.
Спочатку не було зрозумілим, що Бодя має дуже сильні риси характеру. Він тоді був тихим студентом, який старанно навчався. Однак, дізнавшись на одному із занять, що на кафедрі діє науковий гурток, Богдан був одним із тих студентів, які відгукнулися та прийшли знайомитися з науковою справою. Я був дуже приємно здивований наполегливістю Богдана щодо розв'язання всіх питань, які почали виникати в новій для нього діяльності. Він самостійно розв'язував проблеми. Для нього їх не існувало, якщо чесно! Але я знав, бо сам пройшов аналогічний шлях, з чим він стикався: треба організувати, надрукувати, проконтролювати — все зробити на дуже високому рівні…
Після закінчення навчання на кафедрі механіки Богдан не залишив гурток. Він був незмінним його членом. Інколи єдиним, хто відгукнеться. Організація семінарів і конференцій — завжди Богдан допомагав. Ми робили спільні публікації.
Через деякий час я намагався поширити справу поза університетом. Запропонував Богданові участь у цьому. Все повинно було запрацювати як майстерня з виробництва заготовлень на плазморізі. Богдан разом із молодшим братом почали ознайомлюватися з побудовою ЧПУ, а його профільна освіта сприяла справі. На жаль, справа не вдалася. Ми розійшлися у зв'язку з обставинами. Потім знову перетнулися наші шляхи, але Богдан уже був частиною силових структур. Він, як старший брат, завжди думав про свою сім'ю.
Богдан уже під час війни допомагав мені, коли моє авто зламалося. Просто приїхав та організував евакуацію машини. Тепер місце тієї зустрічі завжди буде про неї нагадувати.
Бодя мав сильні риси характеру. Усі перелічити складно, бо їх багато. У нього була справжня жилка. Той міцний стрижень, на якому він тримався!
Слава Герою!
Книга пам'яті Запорізької політехніки — ініціатива колективу університету, яка вшановує працівників, студентів і випускників Політехніки, які віддали своє життя, протистоячи російській збройній агресії, боронячи свободу України.
Політехнічна спільнота з глибокою шаною зберігає пам'ять про мужність і самопожертву наших близьких. Кожен із полеглих — символ боротьби за свободу рідної землі та свого народу.
Якщо вам відомо про Героїв, яких ще немає в Книзі, просимо залишити інформацію тут >>
17 лютого 2025 року на засіданні кафедри “Політологія та загальноправові дисципліни” відбулось звітування аспірантів другого та третього року навчання спеціальності 052 “Політологія” про виконання освітньо-наукової програми доктора філософії за I півріччя 2024/2025 навчального року.
З початком нового семестру вітаємо не тільки студентів юридичного факультету Національного університету «Запорізька політехніка», а й студентів юридичного факультету Національного університету «Чернігівська політехніка». Так, реалізуючи договір про організацію програми обмінів здобувачів вищої освіти між Національним університетом «Запорізька політехніка» та Національним університетом «Чернігівська політехніка» від 10.01.2024 року № 490, з метою навчання за програмою внутрішньої кредитної академічної мобільності зараховані студенти третього курсу юридичного факультету Національного університету «Чернігівська політехніка» Тимур Михеєнко та Оксана Кобець. Бажаємо студентам успіхів у навчанні.
Впевнені, що програми обмінів здобувачами вищої освіти, які постійно реалізує юридичний факультет Національного університету «Запорізька політехніка» в рамках численних договорів про співпрацю з нашими партнерами з різних куточків України, будуть сприяти подальшому вдосконаленню якості вищої освіти.
