Сергій Георгійович Похмельних народився 1 серпня 1992 року в місті Запоріжжя.

Cергій закінчив комунальний заклад інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» і отримав повну загальну середню освіту.

Після закінчення ліцею навчався в Запорізькій політехніці, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Технології виробництва авіаційних двигунів та енергетичних установок» і здобув кваліфікацію спеціаліста з технології виробництва авіаційних двигунів та енергетичних установок за спеціальністю інженер-механік.

У 2012 році закінчив кафедру військової підготовки, йому було надано звання молодшого лейтенанта запасу.

З 2013 року до 2016 року працював на заводі «Мотор Січ» інженером-технологом.

З 2016 до 2021 року проходив військову службу за контрактом та брав участь у бойових діях: АТО — 2016–2017 роки, ООС — 2020–2021 роки. За час несення служби виявив себе зразковим, хоробрим, відданим своїй справі військовослужбовцем. Побратими Сергія відзначають його як дуже сміливого і сильного. Він завжди цілком віддавав себе службі та ніколи не боявся йти в бій, був одним із тих людей, яким завжди можна було довірити своє життя.

Від самого початку повномасштабного російського вторгнення, з березня 2022 року, Сергій став на захист Батьківщини. Завжди — на передовій, завжди — у найскладніших бойових операціях.

Він щиро мріяв здобути Перемогу. Своїм прагненням до цього заряджав однополчан. Був нескореним і сильним духом, щирою, відвертою, прямолінійною людиною.

Під його керівництвом усі хлопці відчували турботу командира, були захоплені його позитивом, гумором і харизмою.

Сергій Похмельних служив за контрактом, отримав військове звання капітана, командира гаубичної самохідної артилерійської батареї, став на захист своєї держави у складі 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ».

Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок перед Україною, захищаючи Батьківщину, її свободу та територіальну цілісність, 8 листопада 2022 року загинув у бойових діях на Херсонському напрямку, поблизу населеного пункту Дудчани Бериславського району у складі 39–го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади (військова частина А1962).

Сергій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудними знаками «За досягнення у військовій службі», «За заслуги перед містом Кривий Ріг».

Сергій як командир гаубичної самохідної артилерійської батареї показував гідний приклад мужності та самопожертви побратимам, мав непохитну віру в перемогу.

Перебуваючи в зонах бойових дій, він ніколи не скаржився на те, що йому важко, а навпаки, намагався з вірою у найкраще підтримувати рідних, побратимів та друзів. Його оптимізм, щира та світла усмішка, здатність сказати важливі слова підтримки у найскрутніших моментах бойових дій викликали глибоку повагу солдат. Кожен, хто служив під командуванням Сергія, безмежно вдячний йому за науку вірити в краще життя, зробити все заради звільнення України.

Хто його знав, згадує, що такі люди як Сергій, зустрічаються вкрай рідко. Сергій був опорою, підтримкою та взірцем для багатьох. Його побратими говорили: «Він найкращий друг для нас усіх». Сергій ніколи нічого не шкодував для своїх хлопців. Вірний військовій присязі та українському народові знищив не одного ворога.

Відважний та рішучий воїн, люблячий та уважний син, надійний друг і товариш, відповідальний командир. Він жодного разу не пошкодував про свій вибір — захищати рідну землю до останнього подиху.

Сергій був найкращим сином, другом, побратимом, товаришем та людиною з великим, добрим серцем, благородний і гідний. Йому тепер назавжди 30.

Україна втратила захисника, який щиро любив її і боронив до останнього подиху.

І колишні колеги, і військові побратими говорять про Сергія з великою повагою і гірким болем від утрати. Згадують його як людину дуже порядну, надійну, відповідальну, принципову і надзвичайно віддану справі. Він був взірцем, підтримкою і надійною опорою.

Сергій — справжній патріот, хоробрий захисник нашої країни.

Вічна пам'ять та шана Героєві!

Герої не вмирають!