16 жовтня 2019 року студенти першого курсу спеціальності «Правоохоронна діяльність» юридичного факультету Національного університету «Запорізька політехніка» разом зі своїм куратором кандидатом юридичних наук, доцентом кафедри кримінального, цивільного та міжнародного права Шиян Ольгою Юріївною відвідали Музей техніки Богуслаєва, який функціонує з жовтня 2012 року. Студенти ознайомились з унікальними експонатами, моделями літаків, зразками військової техніки.

Олександрівське механіко-технічне училище

         У 1900 році у повітовому місті Олександрівськ (з 1921 року – Запоріжжя) відкрилося механіко-технічне училище. Від нього якраз і розпочалася біографія нашого ВУЗу.

         Училище було одним з перших середніх навчальних закладів в Україні. Тут готували техніків-механіків для промислових підприємств. Багато років підряд Олександрівська земська управа і громадськість міста порушували перед урядом питання про відкриття середнього технічного навчального закладу, і лише 1989 року міністр народної освіти дозволив його відкрити.

         Першим директором училища менше року був Н.Ф. Рудольф, а потім його замінив Денис Миколайович Поддєрьогін, досвідчений прогресивний інженер і педагог. Протягом 18 років директорства він багато зробив для становлення і розвитку училища.

         Заняття в училищі розпочалися у приміщенні двокласної народної школи. Одночасно велося будівництво приміщень училища. Навесні 1902 року на вулиці Жуковського (вона й нині так називається) спорудили не лише триповерховий комплекс училища, але й майстерні, автономну електростанцію. У головному корпусі, який і нині слугує нам, а також у двох двоповерхових приміщеннях були розміщені класні кімнати, фізичний і механічні кабінети, хімічна лабораторія, клас для малювання, кімната для викладачів і класних керівників, бібліотека, медамбулаторія, актовий зал, магазин, де можна було придбати одяг, взуття, інші промислові вироби.

         Рівень навчального процесу, технічного оснащення майстерень був високим. В училищі реформували методи і форми викладання, ввели новий правопис, практичні заняття з дослідами. Велику увагу приділяли тут і виробничій практиці, зв’язкам навчання з вихованням.

         Директор училища був добре знайомий зі світоглядом визначних зарубіжних вчених, педагогів, а також вченням К. Ушинського. Знав кращі системи профосвіти й впроваджував у життя училища, своїх викладачів. Тому тут учні одержували фундаментальну теоретичну й практичну підготовку: вивчали історію, географію, механіку, фізику, математику, геометрію, електротехніку, основи опору матеріалів, технологію обробки металів і деревини.

         У навчальних були також хімія, російська і німецька мови, закон божий, малювання, чистописання, креслення, співи. П’яту частину навчального часу відводили для роботи у майстернях, оснащених новітніми приладами й устаткуванням, меблями.

         Цікаво, що клас для малювання оформили за зразком Академії мистецтв. Обладнання для нього завезли з Лейпцигу.  Клас мав форму шатра, бокове і верхнє освітлення. Тут були встановлені гіпсові фігури античних богів.

         В училищі були добре оснащені новим устаткуванням майстерні: механічна, ковальська, токарна, столярна, модельна, а також відділення двигунів.

         Олександрівське механіко-технічне училище було одним з кращих не лише в Україні, а й у всій Російській імперії, навіть у Європі. Воно було учасником виставок у Катеринославі, Одесі, Парижі.

         Технікум з правами інституту

     Через 20 років після створення в Олександрівську механіко-технічного училища, 1920 року воно було реорганізовано в індустріальний технікум з правами вищого навчального закладу. На той час у місті господарювали білі і червоні, анархісти і різні банди. Із майстерень училища вивезли верстати, обладнання, по-хижацькому вирубали унікальний сад. Після громадянської війни колектив технікуму з допомогою міської і повітової рад відновив столярну і модельну майстерні, механічну, слюсарну, ковальську і ливарну лабораторії. Добиралися в них кадри.

     У листопаді 1922 року в Україні була створена система народної освіти. Технікуми вважались вищими навчальними закладами з трирічним строком навчання. До технікумів приймали осіб з повною середньою освітою і випускали з нього інженерів вузької спеціальності. Фінансували технікуми за рахунок республіканського і місцевого бюджетів.

      Технікум мав два відділення – індустріальне (механіки, машинобудівники) і сільськогосподарське. Понад дві третини студентів були вихідцями з робітничих і селянських сімей. Тому мали неабиякий виробничий досвід, але низький рівень освіти. У 20-ті роки у технікумі діяли підготовчі курси і робфак. Дуже складними були умови життя студентів. Навчання було платним – 30-50 карбованців за рік. Студенти сплачували і за гуртожиток. Дві третини студентів отримували стипендію, яка 1924 року зросла до 31 карбованця. Технікум вишукував можливості для допомоги бідним студентам, для чого використовували прибуток виробничих майстерень, виготовляли різні речі на замовлення підприємств – предмети побуту, обладнання. У їдальні було погане і дороге харчування, деякі студенти були вимушені підробляти, аби заробити хоча б на харчування.             

      Хоча була гостра проблема кадрів викладачів, однак у технікумі працювали і висококваліфіковані, здібні педагоги і вихователі, такі, як Микола Трофімов, який закінчив Київський університет. Він був інспектором училища, а затим – викладачем математики, фізики, природознавства, педагогіки, часто заступав директора. Працював тут 25 років, 1932 року став доцентом. Відзначений орденами Святої Анни і Станіслава 3-го ступеня. Тривалий час в училищі і технікумі працював викладачем Іван Дерев’янко, випускник Ніжинського педінституту. Викладав історію, географію, українську мову. Теж відзначений орденом Станіслава 3-го ступеня. Кваліфікованим фахівцем та організатором виявив себе і Владислав Бейнарт. Він очолював навчальні майстерні, викладав технологію обробки металів і дерева, керував практичними заняттями у майстернях. Нагороджений орденом Станіслава 2-го ступеня.   

    Антон Павлюк був викладачем української мови, спецпредметів, креслення. Для роботи у технікумі запрошували спеціалістів з інших технікумів, заводів. Тут викладав і Л.С. Унгер – автор проекту першого вітчизняного трактора «Запорожець». Навчальний процес у технікумі був безперервним і без сесій та екзаменів. Студенти отримували заліки за виготовлені програми, завдання за трибальною системою: 3 – добре, 2 – задовільно і 1 – незадовільно. Студенти залучались до громадської роботи, ліквідації неписьменності, будівництва Дніпрогесу, сільгоспробіт.

Інститут сільськогосподарського машинобудування

(1930-1940 р.р.)

      За постановою РНК УСРР від 23 березня 1930 р. Запорізький індустріальний технікум був перейменований на машинобудівний інститут ім. В.Я. Чубаря. А з 11 липня цього ж року наказом Наркомосвіти УСРР та ВРНГ УСРР №514 він реорганізований у Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування.

     Спочатку тут діяло чотири відділення: сільськогосподарське, тракторне, оброблення матеріалів, ливарної справи. А вже у вересні 1930 року тракторне відділення ліквідували.

     На 1 липня 1930 року структура інституту була такою. Факультет сільськогосподарського машинобудування, де навчалося 278 студентів, у т.ч. на I курсі – 196; на II – 56; на III – 26. Випуск 1929-1930 навчального року склав 38 осіб. На денному робітничому факультеті навчалося 48 осіб. Усього на обох факультетах  - 326 осіб.

     Інститут готував фахівців із сільськогосподарського машинобудування не тільки для потреб запорізької промисловості, а й для промисловості всієї України.

       Завідувачем навчальної частини з сільськогосподарського машинобудування в 1930 році був Лепп Г.І., Унтер Л.А. викладав опір матеріалів, Діденко О.Г. – теоретичну і прикладну механіку, Зайдель Н.С. – економіку промислових підприємств.

     З п’яти інститутів, що готували вищі кадри інженерів сільськогосподарського машинобудування в Радянському Союзі, Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування посідав одне з перших місць як за контингентом, якістю спеціалістів, так і за наявністю приміщень.

       Наступного року створили два відділення – виробниче і конструкторське. Виробниче об’єднувало ливарну, ковальську та механіко-технологічну спеціальності, а конструкторське – ґрунтообробні і збиральні машини. Та на цьому структурні зміни не завершилися, 1934 року створено два факультети: загальнотехнічний на чолі з деканом О.І. Гурвічем (всі загальнотехнічні кафедри, студенти 1-2 курсів) та спеціальний, підпорядкований навчальній частині (3-4 курси, кафедра сільгоспмашин, холодної обробки металів, ковальсько-штампувальна, ливарна справи). Через декілька років цей факультет став називатися механіко-технологічним (декан М.О. Говоров). Було створено також факультет сільськогосподарського машинобудування.

       З 10 листопада 1932 року до 1935 року директором інституту працював Ф.Й. Філатов, а з 1935 року – Л.Г. Ісаков.

        У 1933-1934 роках в інституті були створені нові кафедри:

1. Сільськогосподарського машинобудування, керівник – Каллюс В.Я.
2. Енергетики – Ендронкін Д.І.
3. Чавуноливарного виробництва – Томін Ю.А.
4. Ковальсько-штампувального і пресового виробництва – Якелевич П.О.
5. Обробки металів різанням – Ільяшенко В.П.
6. Фізики та математики – Журбицький В.А.
7. Соціально-економічних дисциплін – Філатов Ф.Й.
8. Прикладної механіки – Гуревич О.Й.
9. Опору матеріалів та деталей машин – Гурвич О.І.

   Ази виробництва та інженерії осягалися в інститутських лабораторіях та майстернях. Але основною практичною базою стали заводи «Комунар», Саратовський комбайновий, «Ростсільмаш», ХТЗ, Краматорський завод важкого машинобудування.

   Для підвищення рівня навчальної і наукової роботи потрібна була потужна матеріально-технічна база. Колектив інституту своїми силами реорганізував старі і створював нові лабораторії і навчальні кабінети. Велику допомогу в цьому надавали заводи Запоріжжя – «Запоріжсталь», «Комунар», завод Баранова (нині ВАТ «Мотор Січ»). До 1940 року інститут мав уже 11 лабораторій і 9 навчальних кабінетів, виробничі навчальні майстерні. Існували такі лабораторії: сільгоспмашин, опору матеріалів, прикладної механіки, деталей машин, ливарного виробництва, різання металів та вимірювальних приладів і інструментів, фізичної хімії, електротехнічна, металографічна, рентгенлабораторія для структурного аналізу і просвічування металів.

    У 1939 році інститут перейшов у підпорядкування Наркомату середнього машинобудування СРСР. Було прийнято Статут ВНЗ, затверджений Всесоюзним комітетом у справах вищої школи. За 10 довоєнних років інститут дав путівки в життя 782 інженерам, чимало з них стали керівниками підприємств, конструкторами, державними діячами, що були нагороджені орденами та медалями.

    На заводі «Комунар» інженерно-технічний персонал на 99 відсотків був укомплектований випускниками нашого ВНЗ, а на моторобудівному – на 70 відсотків.

      «Я – син машинобудівного інституту, - так писав випускник інституту 1935 року В.В. Скрябін.

     Студенти, що закінчили ВНЗ, з глибокою повагою і вдячністю згадують завідувача кафедри сільгоспмашин В.Я. Каллюса, завідувача кафедри опору матеріалів і деталей машин О.І. Гурвича, декана загальнотехнічного факультету, доцента М.О. Говорова, виконувача обов’язків професора Л.А. Унгера, доцента К.Н. Трофімова, викладача М.В. Плескача та інших. Згадують за те, що вони допомогли студентам вийти на шлях творчої праці, наукових дерзань.

Інститут у роки Великої Вітчизняної війни

(1941-1945 рр.)

       Червень – завжди гаряча пора в студентському житті. Таким він видався і пам’ятного 1941 року для студентів Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування. В інституті з ранку 22 червня студенти готувалися до останнього іспиту, але о 12-й годині по радіо повідомили  про початок війни. Через годину відбувся мітинг, на якому студенти, викладачі інституту заявили про свою готовність стати на захист Батьківщини.

           Студенти склали іспити і одночасно готували приміщення під госпіталь. Колектив інституту готувався до евакуації навчального закладу до Барнаула.    

          У перші дні понад 600 студентів і викладачів були мобілізовані до армії. Багато з них були зараховані до військових академій, училищ, шкіл з підготовки офіцерських кадрів, стали офіцерами Радянської армії. Завтрашні випускники вже добре знали техніку, були підготовлені ідейно та морально. Навчатися доводилися у прискореному темпі. Цього вимагав військовий час.

       52 студенти третього і четвертого курсів стали слухачами артилерійської академії ім. Ф.Е. Дзержинського. Майже 30 студентів старших курсів були зараховані до військової академії бронетанкових і механізованих військ, 32 студенти стали курсантами Другого Ростовського артилерійського училища, чимало студентів навчались у Смоленському, Томському артилерійських, Полтавському танковому, Московському мінометно-артилерійському, Омському та Тюменському військово-піхотних, Сталінградському авіаційному та інших училищах.

      Майже у всіх родах військ можна було зустріти вихованців навчального закладу – артилерійських і танкових частинах, авіації та зв’язку, кавалерії, військово-морському флоті.

    Від рядового до командира полку пройшли бойовий шлях полковники Олексій Парамонов і Олексій Козликін, до начальників штабів – майор Василь Трифонов, капітани Володимир Константинов і Андрій Качуровський.

       Понад 400 колишніх студентів, викладачів, співробітників навчального закладу за героїзм і мужність у боротьбі з фашизмом нагороджені орденами та медалями.

        У серпні 1941 року інститут евакуювався до міста Барнаула Алтайського краю. Виїхало декілька десятків викладачів і студентів. Вони взяли з собою частину навчального обладнання, необхідні підручники. Шлях був нелегким, під вогнем ворога. З 34 викладачів, які виїхали до нового місця, прибуло лише 12, серед яких Л.Г. Ісаков, М.О. Говоров, А.І. Гурвич, В.П. Ільяшенко, Л.П. Монов, В.П. Соляник. Частина викладачів у дорозі добровільно з’явилася до військкоматів і була направлена на фронт, військові заводи.

        Нелегко відновлювалася робота інституту. Навчальний рік розпочався із запізненням на декілька місяців. Директор інституту Л.Г. Ісаков комплектував викладацький склад і контингент студентів.

        На початок 1942-1943 навчального року було створено 12 кафедр, навчалось 484 студенти, проте склад їх часто змінювався. Студенти не мали пільг, броні, призивались до лав Радянської Армії. На кінець навчального року залишилось 211 студентів, з них на I курсі – 155, II – 13, III – 30, IV – 13.

      Вузівське життя складалося важко. Інститут розміщувався у невеличкому 4-поверховому будинку. Студенти жили в основному на приватних квартирах. Лише 55 студентів випускного курсу були поселені до гуртожитку. Не вистачало підручників, наочних посібників. Студентів обслуговував філіал міської наукової бібліотеки. Бідною була й навчально-виробнича база. Виробнича практика проходила на Алтайському тракторному заводі у Рубцовську. Завод перебував ще в передпусковому періоді, ряд цехів не працював. Виручали залізничні майстерні депо станції Барнаул, які були надані для занять студентам.

            Важко було з харчуванням, паливом, були перебої з електроенергією, не вирішені побутові питання.

       Багато вчених інституту успішно вели наукові дослідження за темами оборонної промисловості. Завідувач кафедри опору матеріалів професор А.І. Гурвич зробив розрахунки на ударні навантаження деталей авіаційного двигуна, завідувач кафедри деталей машин М.О. Говоров виконав проект верстата для механічного оброблення кузовів автомобілів. Над оборонними темами працювали завідувачі кафедр: технології машинобудування – доцент В.П. Ільяшенко, енергетики й автотранспортної справи – доцент І.В. Варшавський, хімії – доцент В.Н. Бабун та інші.

         Викладачі інституту проводили велику за обсягом і змістом роботу зі студентами і населенням краю в позанавчальний час.

         Серед студентів велась різноманітна оборонно-масова робота. У 1942-43 навчальному році в інституті діяли гуртки розвідників (50 чоловік), школа шоферів (35 чоловік), 3 групи стрільців (48 чоловік), 3 групи ручних кулиметників, група самозахисту, 82 чоловіки здали норми ПХПО, 87 – ГПО. У ТСАВІАХІМ залучено 200 студентів і 52 службовці.

           Колектив інституту прагнув допомогти фронту усім, чим міг. Викладачі, студенти перераховували гроші у фонд оборони, відправляли теплі речі, подарунки фронтовикам.

         У квітні 1943 року відбувся перший у воєнний період випуск студентів. 13 студентів одержали диплом інженера, з них – 2 з відзнакою. У 1944 р. випущено 4 інженерів. Продовжувалась підготовка кадрів і в період реевакуації інституту.

       27 березня 1944 року інститут почав функціонувати. Було видано наказ Наркомату середнього машинобудування СРСР про початок роботи Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування, а 31 липня наказом цього ж наркомату змінено його назву. Він став називатися Запорізьким автомеханічним інститутом НКСМ.

         Частина викладачів не повернулася з евакуації, залишившись у Барнаулі, серед них і директор інституту Л.Г. Ісаков. Вони влилися до викладацького складу створеного на базі нашого інституту Алтайського інституту сільськогосподарського машинобудування, першим директором якого став Л.Г. Ісаков.

       28 серпня 1944 року за наказом по Запорізькому автомеханічному інституту почалися вступі іспити. Заняття розпочались 1 жовтня 1944 р. На першому курсі навчалось 225 осіб, на другому – 41, на третьому – 17, на четвертому – 15, на п’ятому – 13, усього – 311 студентів. Інститут було укомплектовано педагогічними кадрами. Директором інституту наказом НКСМ від 10 листопада 1944 р. був призначений М.Й. Бодзич.

         До інституту повернулись довоєнні студенти і викладачі, ветерани ВНЗ М.О. Говоров, В.І. Ільяшенко, В.В. Мартиненко, Г.А. Яковенко. Кафедри очолили досвідчені спеціалісти Ю.А. Шульте, П.М. Кічаєв, Г.А. Ованесов, Б.С. Натапов. Включившись у педагогічну діяльність звільнені в запас І.Г. Шевченко, Г.М. Мальченко.

        Значно змістився склад студентського колективу, більшістю якого стали учасники Великої Вітчизняної війни. Учорашні бійці у військовій формі, взялись за навчання, щоб стати кваліфікованими спеціалістами. У багатьох групах майже половина студентів була колишніми учасниками війни. Більшість із них нагороджена орденами й медалями. Ця категорія студентів за своєю організованістю і серйозним ставленням до навчальних занять була провідною в інституті.

      Проте не всі повернулися з фронту додому. Навіки залишаться в пам’яті ті, хто загинув у боях з фашизмом. Це студенти: лейтенант Микола Івахненко, лейтенант Йосип Зельцер, лейтенант Арон Лемедман, лейтенант Андрій Іценко, молодший лейтенант Олексій Козачков, сержант Тихон Телегін, сержант Болеслав Янковський, рядовий Дем’ян Бувайло, рядовий Іван Коломоєць та інші. 53 вихованці інституту загинули в боях з фашизмом, пропали безвісти.

        Навчальний процес доводилося налагоджувати у важких умовах. Заняття проводились навіть у коридорах головного корпусу та в барачних приміщеннях. Не вистачало столів, табуреток. Студенти сиділи на дошках, установлених на цеглинах. Доводилося самим готувати аудиторії до занять, ремонтувати меблі.

    На 1 вересня 1945 року було підготовлено 9 аудиторій, 4 лабораторії, 3 спільних зали і один – для креслення, 6 кабінетів. Багато труднощів виникало через побутову невлаштованість. Не було гуртожитків. Студенти наймали кутки на приватних квартирах. Інститут узяв в оренду у приватному секторі під гуртожиток 1093 м2 і розмістив 140 студентів.

     Настав 1945 рік, який приніс довгоочікувану перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. Святкував перемогу й колектив інституту – відбувся перший післявоєнний випуск фахівців. Їх було всього вісім, але вони були першими, а попереду велика праця з відновлення інституту та вдосконалення навчального процесу і нарощування темпів підготовки кадрів.

Відновлення та подальший розвиток інституту

у повоєнні роки (1945 – 1960 рр.)

         Настав 1945 рік, який приніс довгоочікувану перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. Святкував перемогу й колектив інституту – відбувся перший післявоєнний випуск фахівців. Їх було всього вісім, але вони були першими, а попереду – велика праця з відновлення інституту та вдосконалення навчального процесу і нарощування темпів підготовки кадрів.

         На початку першого семестру 1945 -1946 навчального року в інституті вже навчалось 415 студентів, а на початку другого семестру 488.

         Інвалідів Великої Вітчизняної війни на початок першого семестру 1945-1946 навчального року було 54 чоловіки, на початок другого семестру – 49, а в кінці навчального року 44 чоловіки.

         Навчатись в інституті було нелегко. Через нестачу аудиторій лекції читались в потоках, які складались із 6-7 груп, до 150 чоловік. Інститут працював в одну зміну, з 8 до 13-15 години. Під аудиторії пристосовували коридори колишнього корпусу. Тижневе навантаження студентів складало 40 годин, але в окремих випадках воно сягало 44 години. Підручників не вистачало, на групу в середньому видавалось 7 екземплярів. Особливо бракувало підручників з теорії машин та механізмів, політекономії та інших дисциплін.

         У 1945-1946 навчальному році в інституті вже діяло 19 кафедр. Так, кафедру «Опір матеріалів» очолював Г.А. Ованесов; кафедру «Автомобілі та трактори» - М.Й. Бодзич, він же був директором інституту; кафедру «Технології металів та металознавства» - Б.С. Натапов; кафедру ливарної справи Ю.А. Шульте; кафедру іноземних мов – Л.А. Богданов. З 49 викладачів 10 мали наукові степені та звання.

     Дев’ять викладачів працювали над докторськими, а вісім – над кандидатськими дисертаціями. Три кафедри виконували госпрозрахункову науково-дослідну роботу.

         У 1947 році ВНЗ продовжував надавати технічну допомогу підприємствам м. Запоріжжя і виконав обов’язковий госпдоговір на суму 342 тис. карбованців, що склало 135% до плану (253 тис. крб.).

         Внаслідок виконання госпдоговірних зобов’язань з підприємствами м. Запоріжжя інститу4т придбав обладнання для лабораторій на суму 21 тис. крб. та отримав від заводів некондиційне обладнання.

         На підставі постанови Міністерства вищої освіти СРСР №32/м від 20 вересня 1947 року Запорізький автомеханічний інститут було перейменовано в Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування. Розпочалась нова сторінка в подальшому відродженні та становленні інституту.

         З метою підвищення рівня фахівців значна увага приділялась виробничій та навчально-виробничій практиці студентів, що проходила в  навчально-виробничих майстернях інституту. Практика студентів другого семестру з основ ливарного виробництва проводилась на місцевих заводах. З ініціативи громадських організацій при активній допомозі викладачів при кафедрах створювалися студентські науково-технічні гуртки.

         З січня 1948 року в інституті було створене наукове студентське товариство, до якого входило 250 студентів та 35 чоловік професорсько-викладацького складу.

         Новим явищем у навчальному процесі стало те, що починаючи з 1949 року, прийом студентів на перший курс проводився за конкурсом.

         У 50-х роках підготовка інженерів активізувалася. Прискореними темпами готувалися фахівці без відриву від виробництва. Для студентів, які навчалися за цією системою, створювалися сприятливі умови на виробництві, вони мали практику за місцем роботи, по можливості переходили на роботу за обраним фахом. З 1952 року для всіх спеціальностей було скасовано вступний іспит з іноземної мови, що полегшувало вступ до ВНЗ.

         Протягом навчального року викладачі кафедр проводили активну науково-дослідну роботу. Було підписано договір про науково-технічну співдружність з заводом «Комунар». Зокрема, було проведено дослідження міцності колеса комбайна «Сталінець-6». На підставі цих досліджень керівництво заводу «Комунар» в грудні 1951 року поставило питання перед BICIOM та Міністерством сільськогосподарського машинобудування про перегляд стандартів на колеса комбайна з метою зменшення кількості та діаметра спиць, що у свою чергу вело до зменшення ваги комбайна.

         25 березня 1955 року постановою Ради Міністрів СРСР №517 Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування було підпорядковано Міністерству вищої освіти УРСР.

         У 1954-1955 навчальному році кількість студентів досягла майже 1200 чоловік на денній формі навчання, а на вечірній – 1500 чоловік.

         У 1955-1956 навчальному році новим в науково-дослідній роботі було те, що викладачі і науковці працювали над виконанням держбюджетних робіт. Всього було 40 тем, 21 з яких входила до комплексної теми «Поліпшення технології виробництва і обробки чорних та кольорових металів і підвищення продуктивності праці на машинобудівних заводах».

         Усі лабораторії та майстерні обладнувалися новітнім устаткуванням. Навчально-виробнича база інституту складала 4196м2 із загальної площі 1420м2.

         Значною подією 1956-1957 навчального року стало те, що наказом Міністерства вищої освіти УРСР №139 від 13 лютого 1957 року Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування було перейменовано в Запорізький машинобудівний інститут.

         28 листопада 1958 року постановою Ради Міністрів СРСР №1293 Запорізькому заводу «Комунар», одному з найстаріших підприємств України, було доручено підготувати виробництво й розпочати випуск перших вітчизняних мікролітражних автомобілів.

         Вже 18 червня 1959 року з експериментального цеху вийшов перший вітчизняний  мікролітражний автомобіль. Нове виробництво, складне обладнання, високий клас точності оброблюваних деталей вимагали висококваліфікованих кадрів. У зв’язку з цим з 1 вересня 1959 року в Запорізькому машинобудівному інституті розпочалася підготовка інженерів-механіків зі спеціальності «Автомобілі і трактори».

         Зміцнення зв’язків з виробництвом  визначало основне спрямування науково-дослідної роботи в інституті. У 1957-1958 навчальному році кафедрами виконувались 44 теми з науково-дослідної роботи.

         У 1959 році кафедри інституту продовжували нарощувати обсяги науково-дослідної роботи. З 61 теми 27 було присвячено госпдоговірній  тематиці, пов’язаний із завданнями промисловості Запорізького раднаргоспу. Основними напрямами досліджень стали нова техніка та прогресивна технологія в машинобудуванні й металургії. Обсяг госпдоговірної тематики науково-дослідних робіт порівняно з 1958 роком збільшився від 1015 до 1415 тис. крб. найбільший внесок у це досягнення зробив колектив кафедри «Технологія металів».

         З ініціативи громадськості міста інститут в 1950-1960 навчальному році організував постійно діючий семінар з підготовки заводських інженерів до складання кандидатських іспитів, в якому брало участь 60 інженерів.

         Однією з форм підвищення наукового рівня стало проведення на факультетах та кафедрах теоретичних семінарів з  обговоренням звітів про наукові дослідження, виконані викладачами інституту, з окремих теоретичних питань нової техніки і прогресивної технології.

         З вересня 1959 року інститут розпочав спорудження студентського гуртожитку на 650 місць, закінчення якого планувалося на 1 серпня 1960 року. Кожен студент інституту відпрацював 5 годин на будівництві гуртожитку. У вересні 1960 року всі немісцеві студенти стали його новоселами.

         Наказом Міністерства вищої освіти УРСР №227 «с» від 7 березня 1958 року в інституті було організовано з 1 вересня 1958 року заочне відділення, на якому готували спеціалістів за 3 спеціальностями: технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент; машини та технологія ливарного виробництва; електрифікація промислових підприємств та установок.

         Наприкінці 50-х років істотно змінились форми навчальної роботи з тими студентами, які не мали виробничого стажу. Тому не дивно, що найважливішою проблемою 1959-1960 навчального року стала організація навчального процесу студентів першого курсу. Виходячи з рішень уряду про втілення в життя закону про перебудову вищої школи, навчання у ВНЗ передбачало, що студенти упродовж перших двох років поєднуватимуть навчання з виробничою практикою на робочих місцях за обраним фахом.

         У 1959-1960 навчальному році дипломні проекти захистили 404 чоловіки.

         За період з 1944 року до 1960 року в інституті було підготовлено  2707 інженерів. Чимало випускників цих років стали керівниками     великих підприємств, доцентами, викладачами навчальних закладів України, зокрема, нашого університету.

Діяльність вищого навчального закладу протягом

 60-х – 70-х років

         60-ті роки в історії навчального закладу можна по праву вважати роками його змужніння. Саме в цей період утворюються нові кафедри та факультети, зміцнюється його матеріально-технічна база, починають функціонувати нові навчальні корпуси, відкриваються нові лабораторії, збільшується кількість студентів тощо. З шести факультетів підготовчого відділення, які існували на початку 70-х, чотири факультети (загальнотехнічний, електротехнічний, автомобільний, електронної техніки) та саме підготовче відділення, були створенні в 60-х роках. Саме в цей період в інституті формуються сучасні наукові школи, отримує подальший розвиток наукова робота студентів, закладаються основи його сучасного функціонування.

      Ректором інституту з березня1957 року став П.А. Михайлов і перебував на цій посаді до 1978 року. Це була чуйна людина, яка користувалася повагою всього колективу інституту.

      Як і в попередні роки, однією з найважливіших ланок роботи була навчально-методична. На засіданнях ради інституту постійно розглядалися питання про навчально-методичну роботу окремих факультетів та кафедр з метою її покращення, про стан підготовки до екзаменаційних сесій та підбиття їх підсумків. 27 квітня 1961 року було прийнято рішення про необхідність викладання нових дисциплін в інституті з метою наближення нав­чального процесу до рівня сучасного розвитку науки та техніки. Було запропоновано внести до навчальних планів кафедр такі дис­ципліни: а) основи промислової електроніки – кафедрі електричних машин та апаратів; б) математичні машини та програмування – кафедрі вищої математики; в) нові матеріали в техніці – кафедрі  технології металів; г) застосування атомної енергії в народному господарстві – кафедрі фізики.

   Певна своєрідність навчального процесу в інституті на початку 60-х років, коли частина студентів не тільки навчалася, а й одночасно працювала на виробництві, вимагала постійного коригування навчально-методичної роботи. Більшість кафедр, студенти яких працювали на виробництві, підтримувала постійний зв’язок з підприємствами, де працювали студенти.

     У листопаді 1963 р. на засіданні вченої ради інституту ректор П. А. Михайлов з метою підвищення рівня успішності студентів та якості підготовки спеціалістів запропонував проводити огляди в академічних групах з публікацією підсумків в інститутській багатотиражці «Інженер-машинобудівник», яка почала видаватися в 1960 році. У травні 1964 року на електротехнічному факультеті вперше в інституті почався огляд поточної успішності в академгрупах інституту.

      На початку 60-х років в інституті організацію методичної роботи здійснювала методична комісія.

   Найкраще ця робота в першій половині 60-х років була налагоджена на кафедрі ливарного виробництва (проф. Ю. А. Шульте), кафедрі технології металів (проф. Б. С. Натапов), кафедрі опору матеріалів (проф. В. В. Абрамов), кафедрі деталей машин (доц. П. А. Михайлов), кафедрі іноземних мов (доц. А. П. Семашко), на кафедрах електротехнічного факультету та інших.

   На засіданнях ради інституту розглядалися також питання про необхідність відкриття нових спеціальностей і кафедр.

     У 1962 р. було організовано автомобільний факультет, деканом якого став доц. Борисов Б. П. У 1964/65 н. р. в інституті була створена нова кафедра «Автомобілі і трактори» зі спеціалізацією «Автомобілі», яка в цьому ж році відокремилася від кафедри теплотехніки та гідравліки.

    У червні 1963 р. в інституті було створено кафедру теоретичної та загальної електротехніки.

    З 1 вересня 1964 року було організовано кафедру «Обладнання та технологія зварювального виробництва», а ливарний факультет було перетворено в механіко-металургійний.

    У листопаді 1964 року було здійснено розділ кафедри вищої математики на 2 кафедри: вищої математики й обчислювальної техніки.

   Таким чином, у середині 60-х років інститут нараховував 5 факультетів (машинобудівний, електротехнічний, механіко-металургійний, автомобільний і загальнотехнічний) та 25 кафедр, які випускали спеціалістів для народного господарства країни за 12 спеціальностями.

    У травні 1970 року при інституті створене підготовче відділення з метою підвищення загальноосвітнього рівня робітничої та селянської молоді та створення для неї необхідних умов при вступі до інституту.

    Як і раніше, у цей час гостро стояло питання про забезпечення інституту фахівцями найвищої кваліфікації.

     У 1963/64 н. р. в аспірантурі інституту навчалося 37 аспірантів (20 в очній і 17 без відриву від виробництва). Аспірантура діяла на 8 кафедрах інституту. Того року дисертації захистили Натапов Б. С., Слюсарів І. Т., Константінов Є. Г. та ін.

   На початку 1964/65 н. р. в інституті працювало 297 вик­ладачів, з них 3 професори (Абрамов В. В., Шульте Ю. А., Натапов Б. С.) та 97 доцентів і кандидатів наук. У 1965 р. при кафедрах навчалося 45 аспірантів. Аспірантура, яка була відкрита в інституті в 1959 р., найбільш успішно працювала в наукових керівників Абрамова В. В., Шульте Ю. А., Натапова Б. С., Живова Л. І. У 1966 р. аспірантуру при ЗМІ закінчили 16 чоловік.

  У травні 1970 року керівництво інституту прийняло рішення про відкриття аспірантури при кафедрі обчислювальної математики. Керівником аспірантури призначено Асатуряна А. Ш.

  Велику увагу керівництво інституту приділяло, поряд з навчально-методичною роботою, науково-дослідницькій діяльності колективу. Науково-дослідницька робота колективу постійно обговорювалася на вчених радах інституту.

   На початку 60-х років зразком у науково-дослідницькій діяльності для інших кафедр в інституті була наукова робота кафедри «Машини та технологія ливарного виробництва», яку очолював проректор з наукової роботи інституту проф. Шульте Ю. А.

   Інституту було надано право видавати міжвідомчий збірник наукових праць «Машинобудування» (серія «Матеріалознавство»). Головним редактором цієї серії було затверджено проф. Абрамова В. В.

  Головний науковий напрям на перспективу продовжував залишатися незмінним, а саме: підвищення довговічності машин і агрегатів, розроблення і впровадження нових прогресивних технологічних процесів, створення нових марок конструкційних, жароміцних та жаростійких сталей та сплавів. Основні напрями розробок були такі:

а) розроблення і впровадження в промисловості технології виробництва зносостійких та холодостійких сталей для гірничозбагачувального та металургійного обладнання;

б) розроблення нових методів випробувань конструкційних матеріалів;

в) розроблення нових методів розрахунків на міцність та жорсткість деталей та вузлів;

г) розроблення прогресивних методів механічного оброблення.

     У 1970 р. продовжувалося розширення зв’язків інституту з промисловістю.    Науковці інституту проводили дослідження більш ніж на 125 промислових підприємствах СРСР. Постійні наукові відносини інститут підтримував з 40 академічними та науково-дослідницькими інститутами. У виконанні наукових робіт брали участь 354 викладачі інституту, що складало 84 % від загальної кількості професорсько-викладацького складу.

У 1970 р. 233 науковці інституту взяли участь у міжнародному конгресі (м. Варна, Болгарія), 45 всесоюзних, 20 республіканських та міжвузівських, 18 обласних конференціях і нарадах, 88 з них виступили з доповідями та повідомленнями.

  Варто зазначити, що головним завданням інституту була підготовка висококваліфікованих фахівців для народного господар­ства країни.

  До середини 60-х років (порівняно з початком 60-х) чисельність студентів в інституті зросла майже вдвічі. У 1969/70 н. р. контингент студентів налічував 8426 чоловік на усіх формах навчання.

  У березні 1965 р. в інституті відбулася найбільш представницька наукова студентська конференція. 650 студентів взяли участь у студентській науковій конференції 1965 р.

    Близько 100 студентів взяли участь у Всесоюзному конкурсі студентських робіт із суспільних наук.

   1968 р. кращі студентські роботи із суспільних наук були відправлені на Всесоюзний (38 робіт) та республіканський конкурси (44 роботи). У 1969 р. 4 студентські наукові розробки знайшли застосування на заводах «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь».

     З 1967 року інститут приступив до будівництва спортивного корпусу. Крім цього, було прийнято рішення з клопотання перед міністерством про отримання асигнувань на 1968 р. на будівництво гуртожитку № 3.

      Важливе місце займала також профорієнтаційна робота. У травні 1964 р. це питання, як одне з важливих, розглядалося на засіданні вченої ради інституту, на якому ректор запропонував надсилати в майбутньому викладачів у школи та на підприємства, проводити дні «відкритих дверей». Кінолюбительською студією в інституті було створено в середині 60-х років кіноноваторський журнал «Наша хроніка», де знайшли відображення життя, навчання та побут студентів.

    З метою покращення виховної роботи серед студентів та вик­ладачів, виховання в них гордості за свій ВНЗ вчена рада в лютому 1965 р. прийняла рішення про організацію музею історії інституту.

   Проводилися факультетські огляди та фестивалі художньої самодіяльності, студенти за абонементами відвідували концерти симфонічного оркестру. В інституті діяли естрадний, духовий оркестри, вокальний ансамбль, оркестр народних інструментів, студія естрадних мініатюр, хоровий та танцювальний колективи. Перший концерт СТЕМу «Будильник» в актовому залі «машинки» відбувся 1 квітня 1960 року.

   У середині 60-х років започаткувався будзагонівський рух. У червні 1965 р. три загони студентів ЗМІ відправилися на цілину. Перший будзагін «Чубаревець» очолював О. Березняк, другий, «Маяк» – А. Кузнецов, третій, «Буревісник» – М. Столяров. Місце їх роботи – Федорівський район Кустанайської області.

   У 1967 р. близько 2,5 тис. студентів інституту за закликом комітету комсомолу пішли працювати влітку на пускові будови Запоріжжя, а 300 студентів поїхали у складі студентських будзагонів на будови Казахстану та Тюмені. Загальний обсяг капіталовкладень, який був виконаний нашими студентами, склав 832 тис. крб.

    У цьому ж році вперше в історії інституту було створено міжнародний студентський будзагін, який поїхав до Чехословаччини. У 1970 року інститут послав на будови Запорізької, Тюменської, Читинської областей 20 будзагонів у складі 658 осіб.

    Протягом 60-х років найбільшу популярність серед студентів і викладачів мали легка атлетика, ігрові види   спорту (волейбол, футбол, баскетбол), стрільба.

   У 1967 р. було створено спортивний клуб, який очолив Накут­ний І. Д. У 1966 р. в стінах ЗМІ було підготовлено 1100 спортсменів, з них 450 мали спортивні розряди різних ступенів, а також 3 май­стри спорту СРСР, 3 кандидати в майстри спорту, 30 першо­розрядників, 55 суддів з різних видів спорту. У 1969 р. в ЗМІ підготовлено більше 2 тис. спортсменів, з них 3 майстри спорту СРСР і 4 кандидати в майстри спорту СРСР. Інститут мав 40 секцій, розвивалися 15 видів спорту.

   Цей період життя інституту тісно пов’язаний з діяльністю рек­торів – професора П. А. Михайлова, а з 1978 року – В. С. По­по­ва.

    Велику роботу проводила вузівська бібліотека, яка в 1972 р. мала фонд в 538 000 екземплярів книг, журналів. Навчальна література в бібліотеці налічувала 226000 екземплярів, в середньому на одного студента припадало 27 підручників.

   Одним із заходів підвищення якості сучасних знань в галузі науки й техніки в ЗМІ в 1975 р. став тур Всесоюзної олімпіади «Студент і науково-технічний прогрес». Студенти ЗМІ на республіканській олімпіаді «Студент і науково-технічний прогрес» постійно посідали призові місця.

   Протягом 1977–80 рр. інститут був базовим з проведення республіканської олімпіади з фізики Всесоюзного конкурсу студентських наукових робіт з розділу «Машинобудування».

   Студенти ЗМІ брали активну участь у виставках науково-технічної творчості молоді.

   У 1975 р. близько 250 дипломних проектів було виконано студентами інституту за темами, запропонованими заводами «Комунар», «Автокабель», Запорізький вогнетривний комбінат та багатьма іншими. Тільки в галузевій лабораторії з підвищення стійкості деталей вогнетривного обладнання в 1976 р. виконувалося 10 реальних дипломних і 3 курсові проекти. У практику ввійшла підготовка студентами дипломних проектів іноземною мовою.

   В інституті багато уваги приділялося позааудиторній роботі зі студентами. Майже щотижня відбувалися вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми, концерти самодіяльних колективів. У 1973 р. відновив роботу кіноклуб, створений Спілкою кінематографістів України. У 63 колективах художньої самодіяльності брали участь близько двох тисяч студентів.

   Вагому роль у житті ЗМІ відігравало студентське самоврядування: студентські організації брали участь у будівництві гуртожитку і навчальних корпусів, розподілі місць у гуртожитках з урахуванням коефіцієнта трудової участі, в організації побуту і дозвілля.

    Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 квітня 1980 р. № 1987 інститут нагороджено орденом «Знак Пошани», і став називатися Запорізький ордена «Знак Пошани» машинобудівний інститут ім. В. Я. Чубаря. Група викладачів інституту одержала почесні звання і відзнаки Української РСР.

Розвиток Запорізького машинобудівного
інституту у 80-ті роки

     У цей період в інституті функціонувало 7 факультетів, тому що у 1980 р. ММ-факультет було поділено на два: механіко-металургійний та механіко-технологічний. Підготовка інженерів проводилась із 17 спеціальностей. У 1980 році на спеціальностях 0501 та 0510 було розпочато спеціалізацію з робототехніки, а в наступному році відкрито підготовку інженерів зі спеціальності 0628 – «Електропривод та автоматизація промислових установок».

    За десятиліття в структурі інституту з’явились нові підрозділи: філіали кафедр на підприємствах міста, 8 галузевих та одна проблемна науково-дослідні лабораторії [4].

    В інституті функціонували аспірантура, спеціалізована рада (єдина в Запорізькій області), що приймала захист дисертацій з питань матеріалознавства в машинобудуванні та з проблем механіки твердого тіла, що деформується [8].

   Концепції вдосконалення роботи ВНЗ знайшли відображення в статуті інституту. Діяла наукова рада (56 чол.), рада інституту (120 чол.) з правами трудового колективу. Багато питань вирішувалося з позицій демократії та гласності.

   У ЗМІ загальнотехнічний факультет уже мав власні традиції. У 1985 році він відзначив своє двадцятип’ятиліття; це один з перших ЗТФ, що створювались у ВНЗ України.

    У 80-ті роки загальнотехнічний факультет був найбільш численним в інституті: понад 800 студентів на першому етапі, 450 – на другому. На першому етапі факультет готував студентів з 22 спеціальностей, на другому етапі (наскрізні спеціальності) – з 4. У 1990 році набір на вечірнє відділення було припинено.

   З метою підвищення якості підготовки спеціалістів в інституті особлива увага була приділена проблемі удосконалення навчально-методичної роботи.

 Зміцнення міжкафедральних зв’язків дало можливість викладання загальнотеоретичних та загальноінженерних дисциплін наблизити до потреб спеціальних дисциплін. З’явились конкретні пропозиції щодо послідовності дисциплін, пропозиції, як уникнути дублювання навчального матеріалу.

   Наприкінці 80-х років «Запоріжтрансформатор», для якого інститут готує кадри, передав ВНЗ новий обчислювальний комплекс. Його встановили в лабораторії систем автоматизованого проектування (САПР). Тепер з’явилась можливість готувати інженерів-електромеханіків, які були здатні користуватися цією технікою.

   Для інтенсифікації навчального процесу використовувались і технічні засоби навчання. Для цього було обладнано 18 спе­ціалізованих аудиторій, 3 з них облаштовані централізованими пультами. Було створено класи програмного контролю.

   У першій половині 80-х років за інститутом було закріплено 92 підприємства, які були базою для практики студентів. Під час виробничої практики студенти мали змогу брати безпосередню участь у виконанні технологічних процесів, вивчати передову технологію виробництва, знайомитись з основними напрямами розвитку галузі, збирати матеріал для курсового та дипломного проектування.

    За ці роки накопичено цікавий досвід роботи студентів на виробництві за методом бригадного підряду. У середині 80-х років було створено перший спеціалізований загін «Енергодар» із студентів електротехнічного факультету, який ремонтував енергообладнання Запорізької ГРЕС. Основу загону склали студенти, які мали виробничий досвід.

     У другій половині 80-х років з’явилась нова форма зв’язків ВНЗ з виробництвом. Це, зокрема, організація філій кафедр безпосередньо на підприємствах. У 1985 році такі філії працювали у виробничих об’єднаннях «Запоріжтрансформатор», «Перетворювач», «Радіоприлад». Відкрили їх кафедри електричних машин, електричних апаратів, конструювання і виробництва радіоапаратури. Пізніше було організовано філію кафедри технології машинобудування на підприємстві «Мотор Січ», філію кафедри обробки металів тиском – на «АвтоЗАЗі».

   Невід’ємною складовою процесу підготовки молодих спеціалістів у ЗМІ стало залучення студентів до науково-дослідної роботи. Форми участі в НДРС були дуже різноманітними: винахідництво та раціоналізація, студентські конструкторські бюро, участь у конкурсах, конференціях та семінарах з технічних проблем.

    Так, у 1985 році на республіканський конкурс було подано 91 роботу, 15 з них відзначено дипломами Мінвузу УРСР, 4 студенти стали лауреатами республіканського туру олімпіади «Студент і науково-технічний прогрес».

     Щорічно в інституті проводився «Тиждень науки». У 1985 році він був присвячений 40-річчю Перемоги.

   У 1990 році, в «Тижні науки» взяли участь майже 1000 студентів. У програмі «Тижня» було проведено олімпіаду «Студент і науково-технічний прогрес», а також студентську наукову конференцію.

   У 1984 році вперше в інституті було створено СБЗ, що діяв тепер весь рік, назвали його «Славутич» [40]. Потім почався рух створення спеціалізованих студентських загонів, загонів безкорисливої праці [41].

   У другій половині 1984 року розпочали прибудову до  головного корпусу (6209 м2) та спорудження нового гуртожитку на 535 місць (7150 м²).

   Одним із дійових заходів патріотичного виховання студентів були походи по місцях бойової слави, які проводились напередодні Дня перемоги.

     В інституті на честь Дня перемоги проводились конференції та наукові семінари, де з доповідями виступали викладачі-ветерани Великої Вітчизняної війни Д. І. Курносенко, М. І. Тепер, І. І. Шевченко, В. М. Вагіна та інші [48].

     Високоефективною формою виховання за багаторічною традицією, що склалась в інституті, була участь у конкурсах за проблемами суспільних наук, молодіжного руху в країні та за її межами.

   За наукове керівництво дослідницькою роботою студентів Міністерство освіти СРСР та Всесоюзне товариство «Знання» нагородило Почесними грамотами викладачів Гордєєва Б. В., Островерхого І. І., Кореневську В. М. та інших.

      Новим явищем у студентському житті стало самоуправління як вияв активності і демократії. На практиці – це участь студентів у діяльності ради інституту та студентські ради в гуртожитках.

   У 1990 році ЗМІ відзначив 60-ліття перетворення індустріального технікуму в інститут. Понад 30 тисяч колишніх випускників працювали на різних посадах інженерами, науковцями або були на державній службі. Серед них генеральний директор виробничого об’єднання «Моторобудівник», доктор технічних наук В. І. Омельченко, генеральний директор виробничого об’єднання «АвтоЗАЗ», кандидат технічних наук С. І. Кравчун та інші відомі в місті люди.

   Основні напрямки науково-дослідної роботи вчених були визначені загальнодержавними, республіканськими та регіональними програмами.

     До науково-дослідної роботи було залучено (1981 р.) 9 докторів наук (100 %), 217 кандидатів наук (100 %), без ступенів 278 чол. (77 %) та понад 500 співробітників науково-до­слідного сектору інституту. Наприкінці 80-х років у науково-дослідній роботі брали участь 17 професорів, 245 кандидатів наук та 166 чоловік без ступеня.

     У цей період у Запорізькому машинобудівному інституті працювали кілька наукових шкіл.

     Лауреат Ленінської премії, чл.-кор. АН УРСР, д. т. н., професор Юрій Августович Шульте очолював школу, що досліджувала проблему «Керування природою неметалевих включень з метою одержання необхідних   властивостей сплавів».

   Наукова школа професора Ю. А. Шульте здобула широке визнання та сприяла підвищенню якості металовиробів. На її базі у 1982–1985 роках в ЗМІ були проведені республіканські конференції з проблеми «Неметалеві включення і гази в ливарних сплавах».

    У науковій школі професора Б. С. Натапова проводились фундаментальні дослідження з розробки основ одержання принципово нових жароміцних матеріалів. Проблема дослідження охоплювала декілька напрямків: корозійностійкі та жароміцні сплави для литва; зміцнені тугоплавкими волокнами композиційні матеріали з металевою матрицею; тугоплавкі вольфрамові волокна, феритні неіржавіючі сталі.

     Широкий обсяг фундаментальних та прикладних досліджень сприяв покращенню підготовки наукових кадрів. Співробітники школи захистили 31 кандидатську та 4 докторських дисертацій. Докторами наук стали Коваль А. Д., Ольшанецький В. Ю., Бєліков С. Б..

   Наукова школа д. т. н., професора В. С. Попова розробляла основи підвищення зносостійкості та експлуатаційної надійності деталей машин, що працюють в умовах абразивної дії.

   Під час дослідження цієї проблеми було виявлено ефект, коли руйнівна сила стає силою творення. Виявилось, що при абразивному зношенні поверхня (10–20 мікрон) завдяки перебудові структури металу перетворюється на зносостійку. Новинка була впроваджена практично на всіх заводах цього профілю.

    Всі наукові дослідження школи В. С. Попова проводились у рамках республіканської цільової комплексної програми «Матеріалоємність». За результатами пошуків були захищені 1 докторська та 12 кандидатських дисертацій.

   Галузева науково-дослідна лабораторія (далі ГНДЛ) зносостійкості та холодостійкості сталей і сплавів працювала під керівництвом Ю. А. Шульте.

    На рахунку науковців лабораторії багато знахідок. Тільки за 1986 рік було розроблено і впроваджено у виробництво кремнієвий чавун, що дозволило знизити витрати алюмінію; попутний продукт руднотермічного виробництва титану рекомендовано використовувати для виготовлення прокатних валків і дизельних двигунів, проведено техніко-економічний аналіз 34 підприємств чорної металургії та видано рекомендації щодо підвищення продуктивності праці, зниження витрат на виробництво та поліпшення якості литва.

     Згодом колектив науково-дослідної лабораторії очолив кандидат технічних наук В. В. Луньов.

   Новизна досліджень давала змогу отримувати авторські свідоцтва, друкувати результати наукових досліджень, впроваджувати винаходи у виробництво.

     Наукові розробки лабораторії захищено більш як 20 авторськими свідоцтвами на винаходи, частина з них була відзначена медалями ВДНГ СРСР та України. Співробітники лабораторії опублікували понад 80 статей, захистили 7 кандидатських дисертацій.

     Крім проблемної та галузевих лабораторій, велика науково-дослідна робота проводилась на кафедрах.

  Так, наприклад, на кафедрі електропостачання промислових підприємств (керівник професор С. О. Юхимчук) група дослідників працювала над створенням плазмового електрообладнання, підвищенням надійності систем електропостачання і якості електроенергії.

На кафедрі деталей машин та підйомнотранспортних машин майже тридцять років тому було створено «швидку допомогу» для металевих кранів. Заснував її тоді молодий інженер Олексій Олексійович Лебедєв.

Співробітники кафедри радіотехніки створили дистанційний вимірювач вологості ґрунту, який установлюється на літаку сільгоспавіації. Використання такого обладнання дозволяє оперативно заміряти вологість ґрунту і визначати початок польових робіт.

    З метою розвитку фундаментальних досліджень у галузях машинобудування, металургії та енергетики в нових умовах фінансування та господарювання в 1989 році в інституті було створено три держбюджетні групи та дві науково-дослідні лабораторії (НДЛ):

– держбюджетна група при кафедрі електропостачання підприємств (ЕПП);

– держбюджетна група при кафедрі металорізальних верстатів та інструментів;

– держбюджетна група при кафедрі опору матеріалів;

– науково-дослідна лабораторія, що об’єднала науковців декількох кафедр, напрямки роботи – розробка основ плазмового рафінування, створення та впровадження на ГЕС-3 «Мосенерго» ГТУ.

    Творчі стосунки були налагоджені між науковцями ЗМІ та вченими Болгарії, Польщі, Німеччини, Югославії, Монголії і Франції.

   Вчені ЗМІ та Болгарії підписали угоду про створення спільного підприємства «Інтерсистема».

  Співробітництво з Вроцлавським політехнічним інститутом (Польща) передбачало проведення наукової роботи з конструювання за допомогою ЕОМ.

 Кафедра електропостачання промислових підприємств під керівництвом професора Юхимчука С. А. налагодила науково-технічне співробітництво з енергетичними підприємствами Німеччини, Югославії, Монголії. Головним напрямком наукового співробітництва на договірних засадах була розробка плазмової технології і обладнання процесу іонно-плазмової обробки при атмосферному тиску труб, надійність і ресурс яких зростають у кілька разів.

    З метою співпраці між містами-побратимами Запоріжжя – Бельфор (Франція) підписана угода про наукове співробітництво ЗМІ та Комп’єнським технологічним університетом.

      У другому п’ятиріччі 80-х ефективність вузівської науки залишалась високою. Фактичний економічний ефект від впровадження результатів науково-дослідної роботи в 1990 році склав 14644 тис. крб..

     У ці роки Запорізький машинобудівний інститут брав активну участь у багатьох міжнародних, союзних та республіканських виставках. На фотовиставці «Досягнення вищих навчальних закладів України машинобудівного та приладобудівного профілю», яка розповідала про досягнення: ВНЗ республіки в навчанні, науці, про життя студентів та їх відпочинок, найбільше місце було відведено ЗМІ.

  Експонати кафедри радіотехніки демонструвались на міжнародній виставці – ярмарці в м. Пловдиві (Болгарія).

    Наш інститут неодноразово був представлений на Виставці досягнень народного господарства в Києві.

    За 80-ті роки інститут демонстрував 119 експонатів ВНЗ та автори розробок здобули 41 нагороду.

   Викладачі ЗМІ з успіхом брали участь у конкурсах у сфері науки і техніки по Запорізькій області. В галузі науки нагороди одержали співробітники кафедри металознавства, кандидати технічних наук С. Б. Бєліков та Є. Л. Санчугов [111].

   За успіхи у виконанні завдань XI п’ятирічки (1981– 85 рр.) з підготовки спеціалістів для народного господарства декількох працівників ЗМІ Указом Президії Верховної Ради республіки відзначено урядовими нагородами.

Від Запорізького державного технічного університетудо Запорізького національного технічного університету

   Проголошення в 1991 р. незалежності України та початок розбудови власної держави визначили подальші демократичні перетворення в системі вищої освіти. Одним із нововведень початку 90-х рр. у навчальному процесі стало запровадження наскрізного проектування, яке полягало в тому, що студенти отримували тему курсового проектування на молодших курсах і продовжували її розробляти аж до самого дипломного проекту. Колектив автомобільного факультету першим запровадив поточний контроль успішності за 100-бальною системою. На підставі їх досвіду, з метою підвищення якості навчання студентів протягом усього навчального семестру, з ініціативи методичної ради інституту, в 1992 р. у виші започатковано рейтингову систему оцінювання успішності навчання.

  Зважаючи на нові соціально-економічні реалії, керівництво ЗМІ було змушене оперативно реагувати на збільшення попиту на ринку праці стосовно фахівців технічного профілю, які вільно володіють іноземними мовами. У 1992 р. здійснено експеримент, за яким готували бакалаврів, інженерів та магістрів з англійською мовою викладання. З іншого боку, в 90-ті рр. у ВНЗ працювали кілька викладачів-іноземців, здебільшого зі США, які проводили заняття зі студентами спецгруп і викладачами.

    У 1993 р. ректором навчального закладу призначено І. Краснокутського. За часів його керівництва було завершено державну атестацію ЗМІ (квітень 1993 р.), створено технічний університет на базі машинобудівного інституту (1994), відкрито спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій за спеціальністю «Матеріалознавство в машинобудуванні» (1994), створено Асоціацію ректорів і директорів вищих навчальних закладів Запорізької області (1996).

   Враховуючи реальні потреби тодішньої економіки України, високий попит на дипломованих економістів, у 1994–1995 н. р. університет розпочав підготовку фахівців за новими спеціальностями: «Фінанси і кредит», «Менеджмент», «Міжнародні економічні відносини»; було відкрито новий факультет — економіки та управління. Водночас відбулися зміни і в традиційних для університету напрямах: відкрито ще одну спеціальність технічного спрямування — «Авіадвигуни та енергетичні установки літальних апаратів».

      1 вересня 1996 р. в ЗДТУ стартувала підготовка фахівців за багатоступеневою системою освіти: бакалавр (чотири роки), спеціаліст (п’ять років), магістр (шість років). Вчена рада університету прийняла рішення: починаючи з 1996–1997 н. р., поетапно з І курсу переводити навчальний процес повністю на українську мову викладання. З метою полегшення цієї процедури було відновлено функціонування курсів української мови для викладачів.

    У серпні 1997 р. проф. П. Краснокутський подав заяву про звільнення з посади ректора за власним бажанням. В. о. ректора було призначено завідувача кафедри технології металів, проф. І. Волчка. Через місяць ректором обрали С. Б. Бєлікова, який отримав понад 80% голосів.

  Межа тисячоліть ознаменувалася для технічного університету двома урочистостями — святкуванням 100-річчя і наданням статусу національного.

   Багато зусиль доклали для того, щоб святкування відбулося належним чином за присутності випускників усіх поколінь ЗМІ-ЗДТУ. 27 березня 2000 р. провели організаційне засідання, на якому було створено Асоціацію випускників університету, затверджено її Президію у складі семи осіб на чолі з проф. С. Бєліковим, а також Спостережну раду. До складу Президії увійшли найбільш авторитетні керівники обласного центру, серед яких: голова Адміністрації Заводського району П. Михайлик, директор центральних електромереж Л. Хованов, генеральний директор підприємства «Запоріжелектротранс» О. Бірюк, в. о. міського голови Запоріжжя С. Сєлін та ін. Асоціація взяла на себе планування і координацію заходів з підготовки та проведення святкування.

   Тим часом ректорат і колектив університету дбали про те, щоб навчальний заклад ззовні й усередині набув якнайкращого вигляду — за наданим статусом. Протягом останніх років фасади корпусів ЗНТУ прикрасили меморіальні дошки на честь: ученого-металурга, науковця і педагога Ю. Шульте; видатного конструктора авіаційних двигунів, академіка, лауреата Ленінської премії, Героя Соціалістичної Праці О. Івченка; ректора машинобудівного інституту 1957–1978 рр., проф. П. Михайлова; д-ра техн. наук, проф., Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки В. Омельченка; вченого-металознавця, науковця і педагога Б. Натапова; ректора інституту (роки), проф. М. Й. Бодзича.

   Відзначати ювілей в університеті почали ще в жовтні. На кафедрах, а потім і на факультетах збиралися випускники минулих років, викладачі, співробітники, гості з підприємств і фірм, які підтримують ділові стосунки з університетом. Вшановували кращих із кращих, вручали їм подарунки, грамоти, дипломи «Почесний випускник ЗДТУ».

   Вчена рада університету вперше надала групі заслужених людей (керівникам підприємств, фірм, колишнім випускникам) звання «Почесний професор ЗДТУ».

  Згідно з Указом Президента України від 7 серпня 2001 р., університету надано статус національного.

   У 2007 р. у складі вишу створено Інститут управління і права з трьома факультетами та вісьмома кафедрами.

  З метою подальшого підвищення ефективності керівництва організовано шість інститутів: машинобудівний, фізико-технічний, інформатики та радіоелектроніки, економіко-гуманітарний, управління і права, безперервної освіти.

   Стратегічним напрямом діяльності університету є відкриття нових спеціальностей. Протягом останніх років підготовлено та відкрито прийом абітурієнтів за 22 новими спеціальностями. Із завершенням урочистостей з приводу 100- річчя та надання статусу національного, не припинилися роботи щодо покращення зовнішнього вигляду університету. Під час Посвяти у студенти 1 вересня 2003 р. поблизу входу до головного корпусу було відкрито пам’ятник першому директорові Олександрівського механіко-технічного училища Д. Поддерьогіну, людині з високим званням — Інженер. А до чергового дня народження університету, в 2003 р. неподалік автомобільного корпусу відбулося закладення Алеї випускників транспортного факультету ЗНТУ. До святкування Вчена рада університету затвердила нагрудний знак «За бездоганну працю» — вищу нагороду ЗНТУ.

   У 1999 р. до складу університету ввійшов Токмацький механічний технікум, у 2004 р. — Запорізький електротехнічний коледж і Запорізький коледж радіоелектроніки, а протягом 2005–2007 рр.: Азовський регіональний інститут управління, Бердянський машинобудівний коледж, Запорізький гуманітарний коледж.

    Університет бере участь в усіх заходах, які поширюють інформацію про навчальний заклад у країні та за її межами. Традиційною стала участь університету в щорічній міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні», що організована Міністерством освіти і науки України та Академією педагогічних наук України. На кожній виставці університет постійно бере участь у конкурсних номінаціях з окремих напрямів діяльності:

– 2001 р. — університет нагороджено бронзовою медаллю в номінації «Краща реклама досягнень навчального закладу»;

 – 2003 р. — бронзовою медаллю в номінації «Комп’ютеризація та інформатизація навчального процесу»;

 – 2004 р. — срібною медаллю в номінації «Розроблення та упровадження системи дистанційного навчання»;

 – 2005 р. — золотою медаллю в номінації «Створення системи підготовки випускників вищих навчальних закладів до конкурентних умов ринку праці»;

 – 2006 р. — срібною медаллю в номінації «Упровадження нових форм організації навчально-виховного процесу»;

 – 2007 р. — золотою медаллю в номінації «Інтеграція науки і освіти у вищому начальному закладі»;

– 2008 р. — золотою медаллю в номінації «Створення та виробництво інноваційних засобів навчання»;

– 2009 р. — золотою медаллю в номінації «Інтеграція науки і освіти — необхідна умова підвищення підготовки фахівців у вищих навчальних закладах»;

 – 2010 р. — ЗНТУ удостоєний Диплома лауреата громадської акції «Флагмани освіти і науки України» та Диплома Гран-прі «Лідер вищої освіти України» за значний внесок у наукові та освітні сфери державного будівництва, у розвиток іміджу освіти і науки України.

Від Запорізького національного технічного університету до Запорізької політехніки (2010–2020)

    Упродовж 2010–2015 рр. тривала робота щодо відкриття нових спеціальностей. Так, започатковано підготовку фахівців за 16 спеціальностями: «Промислове i цивільне будівництво», «Системи штучного інтелекту», «Інженерія програмного забезпечення», «Композиційні та порошкові матеріали, покриття», «Термічна обробка металів», «Інтелектуальні технології мікросистемної радіоелектронної техніки», «Промислове i цивільне будівництво», «Маркетинг», «Фінанси i кредит (за спеціалізованими програмами)», «Інформаційні технології проектування», «Транспортні системи (за видами транспорту)», «Організація i регулювання дорожнього pyxy», «Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв», «Якість, стандартизація та сертифікація», «Управління проектами», «Управління соціальним закладом».

    В університеті було впроваджено освітні програми, розпочали підготовку фахівців ОКР «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр». Фахівців ОКР «Бакалавр» готували за 36 спеціальностями, ОКР «Спеціаліст» — за 53 спеціальностями із загальним ліцензованим обсягом 2875 осіб, ОКР «Магістр» — за 50 спеціальностями. Усі спеціальності було сертифіковано. Кількість сертифікованих спеціальностей від 1998 до 2015 р. збільшилася з 23 до 53, а ліцензований обсяг — із 1125 до 2875 осіб.

    Згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України № 420 від 1 квітня 2019 р., Запорізький національний технічний університет перейменовано на Національний університет «Запорізька політехніка». 25 червня 2019 р. затверджено нову редакцію Статуту НУ «Запорізька політехніка».

    Чисельність науково-педагогічних працівників НУ «Запорізька політехніка» у 2019 р. склала 722 особи, з яких 688 — штатні співробітники. Із загальної кількості науковопедагогічних працівників мають науковий ступінь кандидата наук 417 осіб (397 штатні), науковий ступінь доктора наук — 81 особа (69 штатні). Вчене звання доцента присвоєно 331 науково-педагогічним працівникам (322 штатні), вчене звання професора — 72 науково-педагогічним працівникам (65 штатні). Чисельність науково-педагогічних працівників університету, які мають понад 5 показників за п. 30 Ліцензійних умов, складає 476 осіб.

   Наукову й науково-технiчну дiяльнiсть в унiверситеті протягом 2010–2014 рр. проводили за трьома тематичними планами: науково-дослiдні роботи, які виконували за рахунок загального фонду державного бюджету (фундаментальнi та прикладнi) на замовлення Мiнiстерства освiти i науки України; науково-дослiдні роботи, які виконували за рахунок спецiального фонду державного бюджету на замовлення пiдприємств i органiзацiй Запорiзького регiону; кафедральні науково-дослiдні роботи за iндивiдуальними планами викладачiв.

    Одним iз важливих показникiв наукових досягнень університету є кiлькiсть наукових праць, опублiкованих вченими унiверситету. Найновiтнiшi результати наукових дослiджень висвітлено в монографiях, пiдручниках, наукових статях, виданих в Українi та за кордоном. Загальна кiлькiсть таких видань має тенденцiю до щорiчного збiльшення. У 2014 р. вчені унiверситету опублiкували 9 монографiй, 20 навчальних посiбникiв, 4 пiдручники. Монографiями, пiдручниками й навчальними посiбниками, виданими науковцями унiверситету, користуються як студенти ЗНТУ, так i iнших закладiв вищої освіти України. B наукових журналах опублiковано 607 статей, у тому числі 73 в iноземних журналах). Окрім того, написано 1222 науковi статтi, надрукованi у збiрниках наукових праць та збiрниках статей, тезах конференцiй. Загалом, у 2014 р. спiвробiтники унiверситету видали 2013 друкованих праць. Наявнiсть в унiверситетi власних видань, якi мають статус фахових за перелiком ДАК України, значною мiрою сприяє пiдготовцi та своєчасному захисту кандидатських і докторських дисертацiй. Це такi журнали: «Новi матерiали та технологiї у металургiї та машинобудуваннi», «Радiоелектронiка. Інформатика. Управлiння», «Електротехнiка та електроенергетика», «Biсник двигунобудування» (спiвзасновники — ПАТ «Мотор Сiч» та НАУ «ХАІ»).

  Протягом останніх років НУ «Запорізька політехніка» став організатором і співорганізатором багатьох науковотехнічних заходів (науково-практичних конференцій, наукових семінарів. У межах цих заходів на базі університету патентно-інформаційний відділ у співпраці з кафедрами вишу провів 9 виставок, 5 з яких міжнародні. Університет також взяв участь у 6 міжнародних наукових і науково-практичних виставках.

   Науково-дослідна та інноваційна робота студентів є ефективним методом підготовки якісно нових фахівців у вищій школі. У 2019 р. в університеті функціонувало понад 100 студентських наукових гуртків, проблемних груп та груп підготовки до всеукраїнських студентських олімпіад і конкурсів. Важливим чинником високого рівня підготовки є участь студентів у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт. На ІІ етап Всеукраїнського конкурсу протягом січнялютого 2019 р. до базових закладів вищої освіти було надіслано 112 студентських наукових робіт. Постійне зростання наукового потенціалу НУ «Запорізька політехніка», безумовно, доводить кількість переможців конкурсу цього року. 31 студент отримав диплом переможця Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт за різними напрямами.

   Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України, Національний університет «Запорізька політехніка» було призначено базовим закладом вищої освіти з проведення Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності «Електротехнічні системи електроспоживання».

  Протягом вже 15 років поспіль кафедра українознавства та загальної мовної підготовки проводить Міжвишівську наукову конференцію студентів, магістрантів та аспірантів до Дня української писемності. У листопаді 2019 р. вона називалася «Культура вербальної презентації в Україні: історичні витоки, особливості, сучасні проблеми». Доповіді й виступи мали потужний культурологічний і виховний потенціал. Традиційно успішно було проведено Щорічну науково-практичну конференцію викладачів, науковців, молодих учених, аспірантів та студентів НУ «Запорізька політехніка» «Тиждень науки» з 16 по 20 квітня на всіх кафедрах.

    Про інтенсивність наукової роботи студентів свідчить і велика кількість студентських публікацій — у 2019 р. за участю студентів було опубліковано 1451 статтю, з них 242 статті самостійно.

   У жовтні 2019 р. на конкурсі обдарованої молоді, запровадженому Запорізькою облдержадміністрацією, стали лауреатами три студенти, яких підготували на кафедрах комп’ютерних систем та мереж, туристичного, готельного та ресторанного бізнесу, міжнародного туризму, управління фізичною культурою і спортом.

 Протягом останніх років запроваджено систему співпраці університету з роботодавцями, зокрема Центру сприяння працевлаштуванню університету із Запорізьким союзом підприємців та промисловців (роботодавців) «Потенціал». Налагоджено плідну співпрацю з Дніпропетровським центром незалежного оцінювання якості освіти, у НУ «Запорізька політехніка» працював Центр проходження незалежного тестування.

   На системній основі досягнуто позитивних результатів у роботі з налагодження і розвитку міжнародних зв’язків університету. В 2019 р. головний навчальний центр університету «Delcam» (м. Бірмінгем, Великобританія) успішно здійснював координацію проекту «Передові комп’ютерні технології — університетам України». Підписано угоду з компанією «AUTODESK» щодо подальшої підтримки програми.

  З 2008 р. в університеті діє регіональний осередок Мережі Причорноморських університетів (BSUN). За ці роки кількість ЗВО України — членів BSUN досягло 29, що є найбільшою серед країнучасниць.

  Велику увагу приділяли розвитку студентського самоврядування. Сформовано органи студентського самоврядування, проведено обрання членів Вченої ради та конференції трудового колективу від студентів шляхом прямого таємного голосування.

   Вагомим є досягнення висококваліфікованого колективу вишу — у рейтингу ЗВО «ТОП-200 Україна» за 2019 р. НУ «Запорізька політехніка» посіла 48 місце (перше — серед ЗВО Запорізької області), у рейтингу за даними наукометричної бази «Scopus» — 47 місце (перше — серед ЗВО Запорізької області), у консолідованому рейтингу 2019 р. — 64 місце.

    За роки свого існування університет підготував понад 85 тис. фахівців, серед яких близько 1500 громадяни іноземних країн Азії, Африки, Європи, Латинської Америки. Підтримуються ділові, наукові, освітянські та культурні зв’язки з навчальними закладами Китаю, Німеччини, Польщі, Росії, Франції тощо.

Музей історії технічного прогресу 

         Відкриття Музею історії технічного прогресу відбулося в рамках святкування 116 річниці технічної освіти в Запорізькому (Олександрівському) краї та Міжнародного дня студентів. Ідея створення музею належить ректору ЗНТУ С.Б. Бєлікову, яка й була втілена у життя у 2016 році. Виховання студентів музейними засобами пронизує всі сфери їх діяльності: навчальну, наукову, дозвілля та сприяє активізації творчої активності студентів шляхом залучення до пошукової та краєзнавчої роботи. Музейні експонати формують у свідомості молоді реальне уявлення про діячів минулого, допомагають оволодіти навиками майбутніх професій.           Специфіка музеїв вищих навчальних закладів відрізняється від інших тим, що у музеях вузів зберігається безцінна інформація – його, без перебільшення сказати, ДНК. Сьогодні музей сприймається як інституція суспільного впливу та іміджу.

      Запоріжжя – індустріальна столиця України з великим науково-технічним потенціалом. Саме тут у другій половині ХIХ століття почалося різке зростання промисловості, що сприяло розвитку науки та освіти. У 1900 році у місті Олександрівську (Запоріжжі) був відкритий перший в Україні середній навчальний заклад – семикласне механіко-технічне училище. Заснований 119 років тому, наш університет поряд зі Львівськими та Харківськими політехніками стояв біля джерел формування вітчизняних інженерних кадрів. Величезна роль відводилась формуванню талановитих, освічених особистостей, які, створивши свої наукові школи, зробили значний внесок в науку, прискорили розвиток промисловості та започаткували нові галузі знань, чим визначили науково-технічний злет ХХ століття. Це треба знати, пам’ятати і передавати молодому поколінню. Головним акцентом досліджень музею є розкриття найбільших досягнень нашої країни в техніці та технологіях, взаємозв’язок різних галузевих знань, пошук нових шляхів в науці. 

     Місія університетського музею традиційно полягає у забезпеченні високого рівня освітньої і наукової діяльності вищого навчального закладу, формуванні наукового світогляду. Експозиції музею враховують хронологічний і тематичний принципи, підкреслюють нерозривний зв’язок історії вишу з історією міста Запоріжжя. 

     Музейні фонди та експозиції містять пам’ятки історії міста Запоріжжя: фотоматеріали, книги, свідоцтва, атестати, унікальні експонати періоду будівництва Дніпрогесу, особисті речі студентів та викладачів, перший автомобіль ЗАЗ-965-А, який подарувала родина С.І. Кравчуна. 

На сьогодні музей має 40 стендів та понад 200 експонатів. Експозиції представлені тематичними блоками: - промисловість м. Олександрівнська на початку ХХ століття; - освіта повітового міста Олександрівська; - механіко-технічне училище. Організація навчального процесу; - періоди життя: від механіко-технічного училища до Запорізького національного технічного університету; - наукові школи. Окремий стенд займають нагороди та відзнаки діяльності університету за останні роки. Для створення експозицій, стендів використовувались матеріали авторського колективу історичного нарису «Запорізький національний технічний університет» під редакцією О.Ф. Бічевого та М.В. Дєдкова. Допомогу надавали музеї заводів м. Запоріжжя, музей Дніпрогесу, Обласний краєзнавчий музей, Запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «Грані», викладачі В.В. Луньов, О.П. Сарнацький, Є.І Івахненко, В.І. Шурло, Гордєєва П.С., Прушківська Е.В. Атаманюк С.І., правнук управителя цегельного заводу Олександрівська О. Мінаєв та інші.

       Основну фінансову допомогу надав Фонд сприяння розвитку ЗДТУ «ЗДТУ-ЗМІ ім. В.Я. Чубаря: погляд у ХХІ століття». Меценатами створення музею стали підприємства міста, керівники яких є випускниками «машинки» ВАТ «Мотор Січ» (Богуслаєв В.О.), «Іскра» (Пресняк І.С.), депутати Верховної Ради України Романовський О.В, Дудка О.І., Почесний громадянин м. Запоріжжя Карташов Є.Г., депутат обласної ради Грачов С.В., директор ТОВ тресту “Укрмонтажхімзахист” Ковилін А.А., декан транспортного факультету Кузькін О.Ф., завідувач кафедри обладнання і технології зварювання виробництва Овчинніков О.В. 

Цьогорік у листопаді музею виповнюється три роки. Треба зазначити, що вони були сповнені цікавими зустрічами та новою захоплюючою роботою. З початку заснування музею кількість відвідувачів склала майже 6,5 тисяч осіб – це хороший показник. Серед відвідувачів – студенти нашого університету, а також гості – представники іноземних делегацій, учні шкіл Запоріжжя та інших міст області, представники Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, гості з різних вузів Запоріжжя та України. Музей відвідали учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Суспільство, релігія, культура, наука, техніка, освіта і економіка в умовах новітніх глобальних викликів для України і Польщі», представники Технічного Університету (Німеччини), викладачі з Туреччини та інші. Сьогодні екскурсії в музеї ведуться українською, російською, польською та англійською мовами.  

      Продовжується робота в архівах щодо нових знахідок для музею. Так, працюючи в Запорізькому обласному архіві, було виявлено цікавий матеріал про роль мера міста Олександрівька початку ХХ століття Фелікса Мовчановського щодо створення механіко-технічного училища. Спільно з Музеєм техніки Богуслаєва підготовлено два нових стенди: про першого директора заводу «Мотор Січ» - Сиромятникова та генерала армії, випускника нашого механіко- технічного училища – В. Судця. 

    Просвітницька діяльність музею полягає в розширенні та поглибленні загальноосвітньої, технічної професійної підготовки молоді, наданні допомоги студентам та викладачам у написанні наукових та творчих робіт. Для студентів перших курсів проводяться оглядові екскурсії з історії вишу. З метою популяризації університету музей відвідують учні коледжів ЗНТУ, шкіл Запоріжжя і області, вихованці Запорізького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді «Грані», Центру творчості «Політ» Запорізької міської ради, станції юних техніків м. Запоріжжя, Запорізького професійного ліцею водного транспорту та інші. 

    Музей постійно оновлюється та збагачується новими цікавими експонатами. Перехід до постіндустріального суспільства, перебудова економіки приводить до знищення зразків техніки цілих заводів і фабрик. Завтра їх може не стати, завтра все піде на металолом. Зберегти для наступних поколінь ці екземпляри – одне із завдань музею.Історія науки і техніки є частиною духовного потенціалу нації. Всебічний прогресивний розвиток нації не може обійтися без частин історичних знань, донести які, зокрема, мають музеї технічного профілю. 

Музей історії технічного прогресу

Дата заснування: 16.11.2016 р.

Положення про Музей

Керівництво:

Завідувач лабораторією технічного прогресу: Деркач Наталія Володимирівна

Контактні дані: