До вашої уваги відгук найзворушливішої та наймилішої події першого навчального тижня.

Отож, 9 вересня на ганку біля головного корпусу відбулася зустріч випускників 1971 року.

Тепер трохи детальніше про це дійство. Сталося все це дуже раптово та неочікувано, та все ж залишилося при увазі нашої прес-служби.

На сходовому майданчику стали збиратися люди. Як потім з'ясувалося – колишні студенти «Машинки». Вони юрмилися, раділи зустрічі одне одного. Звичайно ж, 45 років закінчення та 50 років після вступу до університету це далеко не мало. Між ними велися активні перемовини, в яких згадувалися старі добрі студентські часи. Роки, в яких залишилися перше кохання, перші справжні злети та падіння, успіхи, сльози радості та жалю. Ця зустріч випускників стала свідченням справжньої любові та, швидше за все, жалю за другим домом. Це ж треба, через 45 років пам'ятати, в якій групі ти навчався! А вони, шановні випускники, цього не забувають. Старий добрий ЗНТУ сьогодні у своїх незмінних, просякнутих історією тисяч людей, стінах зустрічав групу А-126. Бути свідком цього – справді велике задоволення. Спостерігати за тим, як перед тобою відтворюється історія – велике везіння. «Здавалося б, нічого і не змінилося, все той же 1 курс, все ті ж Світлана, Оля, Ваня», – думала я, спостерігаючи за новими-колишніми першокурсниками. А так і є. Одна велика група знову обговорює щось цікаве на подвір'ї університету, все ті ж щебетушки-подруги активно розмовляють про останні зміни в моді та про нових молодих викладачів. А десь в стороні тримаються за руки все ті ж закохані.

Після багаточисельних знімків на фоні рідної «Машинки» під чуттєвим керівництвом, все той же 1 курс вирушив у подорож спогадами та рідними коридорами.

Василина Гав'як,
Прес-служба профкому студентів ЗНТУ