Не залишаємось байдужими

Більшість з читачів, я певен, виросли в сім'ї. А ви коли-небудь задумувались, як живеться дітям в будинку дитини? Думаю, що навіть найдобріші та найтурботливіші вихователі ніколи не зможуть замінити тепло та любов батька й матері. Динаміка зменшення кількості дітей-сиріт є, але без батьківської турботи, в Україні, все одно їх залишається близько ста тисяч. Хто ж допоможе дітям залишеним напризволяще? Держава активно пропагандує соціальні програми по всиновленню. Безліч волонтерських організацій намагається створити достойні умови проживання та навчання для дітей. І студентство, звичайно, не може залишатись осторонь.

Чим може допомагає дитячим будинкам Профком студентів, аспірантів та докторантів Запорізького національного технічного університету, адже члени профкому ЗНТУ – часті гості в багатьох таких закладах. Діти завжди раді іграшкам, солодощам та веселому настрою, що його приносять з собою небайдужі студенти і не тільки. Гарні ігри, цікаві виступи і просто хвилини звичайного дитячого щастя надовго викарбовуються у пам'яті маленьких людей, які так цього потребують. Та не вся допомога, яка їм потрібна, зводиться до солодких презентів. Дітлахи мають бути оточені не тільки атмосферою любові та душевним теплом, а і фізичним також. Саме з таким проханням звернувся до профкому студентів ЗНТУ колектив запорізького будинку дитини «Сонечко». Група активістів на чолі з головою профбюро студентів електротехнічного факультету ЗНТУ Гудковою Анною прийшли на допомогу.

Напередодні Дня святого Миколая допомога була конче необхідна переважно жіночому колективу дитячого будинку «Сонечко». Їм катастрофічно не вистачало чоловічих рук для закінчення ремонту в одному з житлових корпусів закладу. Помічники від ЗНТУ прибирали будівельне сміття та наводили лад у господарських приміщеннях. Старі матраци і прогнилі дошки, поламаний шифер та побита цегла не мали жодного шансу проти напору, працьовитості та завзяття студентів «Машинки». Замурзані і трохи травмовані ми виконали свою роботу на відмінно.

Ввечері, повертаючись до вишу, незважаючи на втому, обличчях всіх учасників «суботника» сяяли від задоволення. Як гарно і легко робити добрі справи. Ніхто навіть не сумнівався, що прийде сюди ще. На жаль, це не єдиний будинок дитини в Україні, і доля підростаючого покоління залежить від кожного. Ми не залишаємось байдужими.

Артем Мушкарьов
Прес-служба студентського самоврядування ЗНТУ