Історія університету

Олександрівське середнє семикласне механіко-технічне училище (1900–1920)

Життя кожного колективу починається з першого кроку, здійсненого ініціативними людьми, які вирішили почати нову справу. Для колективу Національного університету «Запорізька політехніка» (НУ «Запорізька політехніка») таким кроком і початком складної, але яскравої історії закладу вищої освіти була організація 1.07.1900 в повітовому місті Олександрівську (з 1921 — м.Запоріжжя) середнього семикласного механіко-технічного училища з нижчою ремісничою школою при ньому. Діяльність цього училища справила значний вплив на становлення та вдосконалення російської професійної освіти, а згодом сприяла підготовці інженерних кадрів для України.

Як відомо, у другій половині XІX ст. економічний розвиток Росії набув швидких темпів. Інтенсивно розвивалися вугільна, металургійна, машинобудівна, легка та харчова галузі промисловості й сільське господарство. Центр важкої промисловості перемістився з Уралу до Донецько-Криворізького регіону, де зосереджувалися основні поклади заліза, вугілля та марганцю. Це стало вирішальним поштовхом до економічного розвитку міст і сіл.

Згідно з реформами 1864, було створено органи місцевого (земського) самоврядування, які практично повністю взяли на себе проблеми функціонування освіти. Того ж року головою Олександрівської повітової училищної ради обрано барона М. О. Корфа (1834–1883) — це великий учений, засновник земських народних шкіл у повіті та на Півдні України.

Велику увагу М. О. Корф та земська управа зосередили на питанні відкриття в м. Олександрівську технічного навчального закладу. Адже на кінець XІX ст. на Півдні України, в зв’язку з розвитком промисловості, залізничного транспорту й торгівлі, виникла необхідність підготовки фахівців із середньою спеціальною освітою.

Питання про створення Олександрівського механіко-технічного училища вирішувалося складно та довго. Починаючи з 1867, Олександрівська земська управа і громадськість міста неодноразово зверталися до царського уряду, але уряд відмовчувався.

Восени 1895 до Олександрівська прибув керівник відділу промислових училищ І. А. Анопов, який особисто переконався в необхідності відкриття технічного училища з семирічним курсом, до якого надалі можна було б додати і восьмий клас, що дозволило б учням отримувати середню освіту, а також відчинило б для них двері вищих спеціальних навчальних закладів. 5.10.1895 міська дума на надзвичайному засіданні у присутності І. А. Анопова ухвалила клопотання про відкриття у м. Олександрівську середнього механіко-технічного училища.

Міська дума 12.08.1896 виділила ділянку міської землі загальною площею чотири десятини на вул. Ярмарковій (з 1902 — вул. Жуковського, з 2024 – вул.. Університетська).

У 1899, за поданням Міністерства народної освіти, Державна рада розглянула питання про заснування в м. Олександрівську середнього семирічного технічного училища з нижчою ремісничою школою при ньому. 29.03.1899 рішення про заснування зазначеного закладу з 1.07.1900 р. затвердив імператор.

Майже за рік до цього, згідно з наказом громадського відомства від 18.08.1899, для організації училища його директором призначено Н. Ф. Рудольфа — це відомий на той час інженер і педагог, випускник Московського технічного училища, який обіймав посаду начальника Гомельського технічного залізничного училища.

Приїхавши до Олександрівська, Н. Ф. Рудольф докладно ознайомився зі справами про заснування в місті середнього технічного училища і станом місцевої промисловості. Разом із предводителем дворянства Олександрівського повіту графом І. В. Канкріним вони визначили кандидатів до складу комісії зі спорудження будівель училища. У жовтні того ж року Н. Ф. Рудольф виїхав до Санкт-Петербурга і розпочав складання проєкту будівництва.

28.02.1900 вчений комітет Міністерства народної освіти розглянув проєкт будівництва училища, кошторис, розроблений спільно з архітектором Р. Р. Марфельдом, фасад і розрізи головної будівлі, а також деталі внутрішнього оздоблення рекреаційної зали й вестибюлю.

21.03.1900 проєкт і кошторис розглянув та затвердив до виконання техніко-будівельний комітет Міністерства внутрішніх справ. Було призначено торги на виконання будівельних робіт підрядним способом. Згідно з рішенням Міністерства народної освіти, до складу комісії зі спорудження училища ввійшли: директор училища (голова комісії) Н. Ф. Рудольф, представник від міста й земства, міський голова З. М. Махно, голова земської управи П. П. Іваницький, будівельник А. К. Гінце, представники Міністерств фінансів, освіти та ін. Уже через тиждень комісія розробила програму першочергових робіт.

Будівельний сезон розпочався. Завершення будівництва сплановано на 1.08.1901. Необхідно було протягом 16 місяців спорудити велику будівлю довжиною приблизно 68 сажнів і ємністю понад 3090 кубів.

2.04.1900 Н. Ф. Рудольфа перевели на вищу посаду до Санкт-Петербурга — інспектором з нагляду за промисловими училищами Міністерства народної освіти.

1.06.1900 директором училища призначено Д. М. Поддерьогіна, теж відомого в країні інженера й педагога. Денис Миколайович координував будівництво і доклав багато зусиль, аби довести приміщення до ладу у визначений строк. Навчальний процес було розпочато ще задовго до появи головного корпусу — у приміщені початкової школи у вересні 1900 р. За півтора року споруджено красиві дво- і триповерхові будівлі, що дозволило вже 15.08.1901 розпочати заняття безпосередньо в новому училищі.

Класи та майстерні були оснащені новітніми приладами, встановлено парти. Особливо гарний вигляд мала споруда з боку Дніпра й околиць міста. У головному корпусі містилися вісім навчальних класів, у тому числі для креслення й малювання, виробничі майстерні, бібліотека, на третьому поверсі — актова зала й вестибюль.

Підлога у класах і кабінетах була з дубового паркету, в інших приміщеннях — з метласької плитки. Опалювали будівлю пічками, було встановлено електричне освітлення. Поряд із навчальним корпусом звели житловий будинок для викладачів і співробітників. В училищі також функціонували: слюсарня, кузня, лазня, електростанція, магазин.

Навколо садиби училища було зроблено легку ґратчасту огорожу з кованого заліза, цегляні тротуари й ажурні хвіртки; висаджено невисокі дерева: жовту акацію, бузок, барбарис, черемшину та дику маслину. Училище споруджували переважно на кошти держави.

Олександрівське середнє семикласне механіко-технічне училище готувало техніків-механіків високого класу для промислових підприємств. До нього приймали хлопчиків здорової статури, без фізичних вад: у 1–2 класи — не молодше 10 і не старше 14 років, які мали знання з відповідного курсу. Юнаки, які закінчили училище, одержували звання техніка, їм надавали право на особисте почесне громадянство, а також право вступити до вищого технічного училища за відповідною спеціальністю. З 5 по 8.10.1900 проведено вступні іспити у перші два класи. Було подано 192 прохання. Педагогічна рада прийняла 72 особи з числа тих, хто не мав трійок. Урочисте відкриття училища відбулося 5.11.1900. Заняття проводили досвідчені викладачі. Д. М. Поддерьогін умів підбирати колег-однодумців, залучав до училища талановитих, кваліфікованих педагогів.

Навчальні програми передбачали поєднання технічної і гуманітарної освіти. Тому учні здобували фундаментальні теоретичні та практичні знання — з історії, географії, механіки, фізики, математики, геометрії, електротехніки, основ опору матеріалів, технології оброблення металів і деревини. У навчальних планах були: Закон Божий, хімія, російська і німецька мови, малювання, чистописання, бухгалтерія, співи. П’яту частину навчального часу відводили для роботи в майстернях.

Механічна, ковальська, токарна, столярна, модельна майстерні, а також відділення двигунів були оснащені новим устаткуванням, зокрема й закордонного виробництва. Цікаво, що клас для малювання оформили за зразком Академії мистецтв. Обладнання для цього завезли з Лейпцига. Клас мав форму шатра, бокове і верхнє освітлення. Інтер’єр прикрашали гіпсові фігури античних богів. Кожен учень мав поличку для моделей, окремий стілець. Велику увагу зосереджували на проведенні виробничої практики. Однак не всі підприємства й заводи могли забезпечити учням літню практику. Тому практичні заняття часто відбувалися в майстернях училища, обов’язковими були екскурсії на заводи, особливо під час проходження курсу з технології.

Мета екскурсії полягала в тому, щоб показати те, чого учні не можуть побачити у своїх майстернях, наприклад доменне, мартенівське і бесемерівське виробництво, прокатку, центральні машини та канальні печі, підйомні пристосування, спеціальні верстати тощо.

У 4 класі після проходження курсу технології оброблення дерева учні здійснювали дві екскурсії — на лісопильний завод і в деревопереробні відділення майстерень Південної залізниці.

Наприкінці навчального року в 6–7 класах учні вивчали технологію металів і паралельно з проходженням курсу відвідували місцеві заводи: Завод ковкого чавуну Копа і Гелькера; Завод землеробських знарядь Я. І. Бадовського; Завод землеробських знарядь «Лепп і Вальман» у с. Шенвізе і с. Хортиця. Кожен завод відвідували двічі на рік.

Усіх учнів ділили на групи. Свої враження вони записували в зошити для нотаток, сюди ж вносили схеми і замальовки установок, верстатів, машин. Упродовж чотирьох днів після повернення учні здавали звіт викладачеві.

Під час літніх канікул учні вирушали в Олександрівську школу-хутір глухонімих, де знайомилися з різними видами взірцевого господарства, збирали лікувальні трави. Тут діяв невеликий машинобудівний завод, який випускав сільськогосподарське знаряддя, була навіть друкарня. Школа мала свиноферму, пасіку, біологічну станцію та інші господарські споруди.

Навчання і виховання проводили не лише в аудиторіях і класах, а й поза ними. Учні бували на археологічних та історичних екскурсіях рідним краєм — біля Дніпра і в степах. Влаштовували прогулянки берегами Дніпра, Хортицею, проводили розкопки курганів за участю історика, збирача місцевої старовини Якова Новицького, збирали колекції старожитностей з курганів і власних домівок, записували розповіді місцевих мешканців про назви скель, печер на берегах Дніпра, Хортиці, пов’язаних з іменами героїв козацтва.

За планом Педагогічної ради щорічно у травні проводили заміські екскурсії на дніпровські пороги, які відповідали курсу з фізичної географії, історії. У розробленні маршрутів брали участь викладачі історії, географії та фізкультури, медичні працівники. В училищі діяли різні гуртки за інтересами: археологічний, історичний, музичний, спортивний. Часто влаштовували виставки художніх картин, виробів учнів.

У 1904 р. в училищі відкрили історико-краєзнавчий музей — перший у країні. Широко популярними серед учнів були спортивні змагання та свята, гра в городки.

У травні 1909 р. колектив училища своїми силами розпочав спорудження гімнастичного павільйону. А через рік його урочисто відкрили. З того часу гімнастика в училищі стала обов’язковою дисципліною. Заняття проводили фахівці, запрошені з Праги. На плацу щорічно влаштовували гімнастичні свята. Взимку тут діяла льодова ковзанка.

Протягом десяти років відбулося п’ять випусків училища у складі 132 спеціалістів. 80% випускників вступили до вищих навчальних закладів вищої освіти. А учні першого випуску всі вступили до ВНЗ ЗВО.

6 лютого 1911 р. в училищі відбулися урочисті заходи з нагоди 10-річчя від дня заснування навчального закладу. В його програмі були: промова директора Д. М. Поддерьогіна і читання привітань; історична записка про діяльність технічного училища та ремісничої школи, доповідач — секретар технічного училища Л. І. Яцупов; промова викладача А. І. Роговського про першу машину і двигун внутрішнього згоряння; ювілейна кантата, яку виконав хор учнів; народна пісня «Ой, утушка луговая», яку виконав хор учнів. В урочистих заходах взяли участь керівники міської управи, представники громадських організацій Одеського навчального округу, керівники різних установ і навчальних закладів Олександрівська, учні та їхні батьки.

4 грудня 1913 р. училище стало називатися «Олександрівське імені імператора Миколи Олександровича середнє механіко-технічне училище з нижчою при ньому ремісничою школою», а через два роки, з грудня 1915 р., імператор затвердив опис нових фірмових знаків для учнів. На кашкеті — позолочений металевий знак, що має довжину вершка 4,5 см. Він складався з циркуля, розвідного ключа, молотка і трикутника; з обох боків позолотою на ньому зображено ініціали Його Імператорської Величності та царську корону. На комірі куртки і блузи, на петлицях пальта — такий же фірмовий знак, тільки меншого розміру. Для учнів було затверджено 11 іменних стипендій імператора.

У другому десятиріччі училище продовжувало готувати спеціалістів-техніків. З 1911 до 1916 р. атестати про закінчення повного курсу училища одержали 186 осіб, 70 з яких вступили до закладів вищої освіти (далі – ЗВО). У 1916 р. з 26 випускників 15 вступили до ЗВО та військового училища, четверо були призвані до армії, 5 пішли працювати на заводи. Високим був конкурс вступників до училища — 4–5 заяв на одне місце.

Станом на 1 січня 1918 р. в училищі навчалися 268 учнів. Працювали 20 викладачів, їхня середня річна заробітна плата становила від 3 до 5 тис. крб. У ремісничій школі навчалися 84 учні. Велику допомогу викладачам у науковій та виховній роботі надавали фундаментальна та учнівська бібліотеки. Учнівська бібліотека, якою завідував викладач російської мови і математики О. І. Калінін, налічувала на 1 січня 1916 р. 2683 книги 1688 найменувань, здебільшого навчальної та художньої літератури. Всі книги були розподілені для трьох вікових категорій учнів (молодша, середня і старша). Книги видавали раз на тиждень кожному класу, а також на вихідні та святкові дні.

В училищі введено систему наставництва, штатні класні наставники та їхні помічники працювали в усіх навчальних групах. Це були досвідчені викладачі: А. І. Роговський, Ф. Н. Бєляєв, Г. Баран-Бутович, О. І. Калінін, К. Н. Трофімов, К. О. Миловидов та ін. Частина з них працювала за сумісництвом за додаткову плату. Разом із учнями груп вони організовували культурно-масову роботу й художні виставки, проводили заняття в гуртках, екскурсії, виявляли турботу про побут учнів, бували на квартирах, цікавились умовами життя, зручностями для занять.

Наставники груп наприкінці навчального року письмово звітували перед радою училища про успішність, пропуски занять, дисципліну учнів, проведені виховні заходи. Багато наставників за вмілу організацію виховної роботи в групі отримали подяки міністра освіти.

В училищі функціонувала власна амбулаторія з інструментами й медикаментами. Здійснювали регулярне медичне обстеження, щоденний огляд усіх учнів: звертали увагу на чистоту й охайність. На кожного було заведено санітарний лист, де лікар відзначав стан здоров’я, гостроту зору, вагу тіла тощо. Для фізично слабких учнів, які не мали міцного здоров’я, влітку організовували спеціальні оздоровчі табори. Для учнів 7 класу проводили уроки антиалкогольного спрямування та гігієни.

Заслуговує на увагу те, що в училищі було запроваджено постійні стипендії, допомогу учням. Так, учень сплачував за навчання 40 крб. на рік, хоч фактична вартість складала 209 крб., а за повний курс навчання — 1566 крб. Не були забуті й службовці та обслуговуючий персонал училища і їхні діти. Всі вони мешкали у квартирах на території училища. Це службовці майстерень, канцелярії, прибиральниця, сторож, посильний. Щоб їхні діти не залишалися без нагляду, не блукали по садибі, для них організували безкоштовно дитячий садок і початкову школу. Разом із учнями вони брали участь у святі деревонасадження, доглядали за деревами і квітами.

Більше графічних матеріалів за посиланням.

Індустріальний технікум із правами закладу вищої освіти (1920–1930)

18 листопада 1920 р. Олександрівське механіко-технічне училище було реорганізоване у трирічний індустріальний технікум (ОІТ) і дворічну механіко-технічну профшколу. Технікум мав права закладу вищої освіти. До технікумів приймали осіб із закінченою середньою освітою та випускали інженерів вузьких спеціальностей. Директором технікуму (управителем) було призначено А. М. Павлюка, який раніше був директором технічного училища (після відставки Д. М. Поддерьогіна).

Технікум повинен був готувати інженерів-механіків для машинобудування. Він мав два спеціальні відділи: індустріальний (механічний, машинобудівний) та сільськогосподарський (землеробство, машинознавство).

Набір студентів регулювали за соціальним станом. Понад дві третини студентів були вихідцями з сімей робітників та селян. Вони мали неабиякий виробничий досвід, але низький рівень освіти.

Діяльність технікуму почалася в дуже складних умовах. На той час у місті господарювали білі й червоні, анархісти та різні банди. Училище повною мірою відчувало трагедію громадянської війни — грабежі, погроми. З майстерень училища вивезли цінні верстати, обладнання, по-хижацьки вирубали унікальний сад.

Після війни колектив технікуму з допомогою міської та повітової рад відновив столярну й модельну майстерні, механічну слюсарню, ковальську лабораторію. Уже в листопаді 1920 р. почали відновлювати заняття в училищі, механіко-технічній і ремісничій профшколах. Спочатку в технікумі було два класи (30 учнів), здебільшого укомплектовані вихованцями старших класів технічного училища.

Однією з гострих проблем було комплектування кадрів. До роботи в технікумі залучено основний склад викладачів училища. Тут залишилися висококваліфіковані педагоги й вихователі, такі як Микола Трофімов (викладач математики, фізики, природознавства), Олександр Діденко (викладач спецдисциплін, креслення), який у 1932 р. став доцентом.

У технікумі працювали колишні випускники Олександрівського технічного училища А. А. Пахучий, А. Ф. Ножкін та ін. Поступово склад викладачів поповнювали досвідчені фахівці, такі як Л. І. Яцупов, В. О. Яксон, Г. І. Лепп, С. О. Солдатов, П. В. Олійниченко. У технікумі, як і в інших навчальних закладах, була колегіальна структура керівництва — рада або комітет на чолі з директором. До їх складу разом із викладачами входили студенти та представники громадських організацій. Рада обирала президію із трьох осіб: директор і два помічники — завідувачі навчальної частини та господарства.

Навчальний процес був безперервним, без сесій та іспитів. Студенти отримували заліки за виконані програми та завдання за трибальною системою: 3 — добре, 2 — задовільно, 1 — незадовільно.

Згідно з постановою Укрголовпрофосвіти, навчальний процес поділявся на три триместри — два зимові й літній (шість семестрів). Зимовий: перший — з 15 вересня до 1 січня, з перервою на два тижні (з 1 до 15 січня), другий — з 15 січня до 15 травня, з перервою на два Великодні тижні. Літній: з 15 травня по 1 вересня, практика — вісім годин на день, у тому числі до чотирьох годин — лекції. Технікум власними силами розробив програми трикурсного навчання з технології металів: з ковальської справи, ливарної справи і загальний курс верстатів.

Дуже складними були побутові умови студентів. Навчання платне — 30–50 крб. на рік. Треба було сплачувати і за проживання в гуртожитку барачного типу. Тільки дві третини студентів одержували стипендію, яка в 1927 р. зросла до 31 крб на місяць. Виконком профспілок із великими труднощами вишукував можливості для надання допомоги незаможним студентам, зокрема за рахунок коштів з прибутку виробничого підрозділу — майстерень, які на госпдоговірних засадах виконували замовлення різних організацій міста.

У 1924–1925 рр. технікум закінчили: на індустріальному відділенні — 15, сільськогосподарському — 7 осіб. Усі випускники технікуму одержали дипломи і направлення на роботу на заводах Краматорська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Нікополя, Одеси та інших міст. Технікум мав якісно обладнані навчально-методичні кабінети. У 1924–1925 н. р. остаточно відмовилися від системи аудиторій і перейшли до системи кабінетів, які пізніше реорганізовано в лабораторії.

У 20-ті рр. в Україні проводили політику українізації, торкнулась вона й Запорізького індустріального технікуму. Особливу увагу зосередили на вивченні української мови молоддю, майбутніми фахівцями. У 1925 р. в ЗІТ українською вже викладали 11 дисциплін, у тому числі «Прикладна механіка», «Основи машинобудування» та ін. З січня 1926 р. ще три предмети було переведено на викладання українською мовою. У 1926–1927 н. р. було українізовано 16 курсів, а останні 4 предмети було переведено на викладання українською у 1928–1929 н. р.

Студентів залучали до активного життя. У навчальному закладі випускали стінгазету «Червоний фахівець». Колектив технікуму брав участь у з’їзді студентства, ліквідації неписьменності, боротьбі з туберкульозом. Студенти очолювали гуртки в робітничих клубах. У технікумі діяли краєзнавчий та авіагурток.

У культурно-масовій роботі продовжували кращі традиції училища. В актовій залі влаштовували вокально-музичні вечори, виступали хор і струнний оркестр, проводили урочисті заходи до свят та ювілейних дат письменників, композиторів та громадських діячів, у яких брали участь представники й інших навчальних закладів міста.

Студенти охоче виходили на суботники, розвантажували вагони з вугіллям, постачали його до технікуму, саджали й підрізали дерева, ремонтували приміщення тощо.

Наприкінці 20-х рр. технікум був одним із кращих інженерних навчальних закладів України. 11 грудня 1924 р., згідно з Рішенням Президії Укрголовпрофосвіти Народного комісаріату освіти УРСР, Запорізькому індустріальному технікуму присвоєно ім’я В. Я. Чубаря. Як голова Раднаркому УСРР і випускник училища, в 1927 р. він відвідав технікум.

27 липня 1925 р. в. о. директора технікуму було призначено С.М. Льовочкіна. Тимчасово обов’язки директора виконував також П. В. Олійниченко. З лютого 1928 р. технікум очолював Н. С. Зайдель. Із 1924 р. ЗІТ підготував для народного господарства майже 600 інженерів та багато інших фахівців. У 1928 р. в ЗІТ функціонували: механічна будівельна школа на 400 осіб, курси десятників, вечірній робітфак, трохи пізніше відкрито підготовчі курси. З 1 січня 1929 р. працювали курси трактористів-механіків. Але висококваліфікованих технічних фахівців у країні все ж не вистачало. У 20-х рр. технікуми давали своїм випускникам вищу освіту. Та за межами України такі дипломи вважали не вишівськими, через що виникали непорозуміння. Все це вирішило подальшу долю технікуму. 17 вересня 1929 р. Центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів СРСР прийняла Постанову «Про введення єдиної системи індивідуально-технічної освіти». Технікум було визнано середнім спеціальним навчальним закладом. В Україні почали реорганізацію технікумів-ЗВО в інститути.

Інститут сільськогосподарського машинобудування (1930–1939)

Згідно з Постановою РНК УСРР від 23 березня 1930 р., Запорізький індустріальний технікум було перейменовано на машинобудівний інститут ім. В. Я. Чубаря. З липня того ж року, за Наказом Наркомосвіти УРСР та ВРНГ УРСР № 514, його реорганізовано в Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування, що був підпорядкований об’єднанню «Союзсільмаш», Наркомату важкої промисловості СРСР, а з вересня 1933 р. — безпосередньо Головному управлінню навчальними закладами цього ж наркомату. Н. С. Зайдель став першим директором Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування.

Наприкінці 1930 р. вкомплектовано студентський склад. На І–ІІІ курси було зараховано 342 студенти. Серед них робітників — 258, селян та їхніх дітей — 29, службовців та дітей службовців — 52. Тих, хто закінчив підготовчі курси і профтехшколи, зараховували до складу студентів без вступних іспитів. Після закінчення інституту студенти отримували кваліфікацію за фахом інженера-механіка. Спочатку діяло чотири відділення: сільськогосподарське, тракторне, оброблення матеріалів, ливарної справи. Проте згодом тракторне відділення ліквідували.

Станом на 1 липня 1930 р. структура інституту була такою. Факультет сільськогосподарського машинобудування, де навчалося 278 студентів, у тому числі на І курсі — 196; на ІІ — 56; на ІІІ — 26. Випуск 1929–1930 н. р. склав 38 осіб. На денному робітничому факультеті навчалися 48 осіб. Усього на обох факультетах — 326 осіб. Інститут готував фахівців із сільськогосподарського машинобудування не тільки для потреб запорізької промисловості, а й для промисловості всієї України.

Завідувачем навчальної частини з сільськогосподарського машинобудування у 1930 р. був Г. І. Лепп. Опір матеріалів викладав Л. А. Унтер, теоретичну і прикладну механіку — О. Г. Діденко, економіку промислових підприємств — Н. С. Зайдель.

У 1931–1932 рр. здійснено великі будівельні роботи: над другим поверхом головного корпусу надбудовано третій поверх, що дозволило збільшити навчальну площу з 4801 до 6113 м². Зведено два студентські гуртожитки по 11 житлових кімнат і чотириповерховий будинок для викладацького складу на 16 квартир загальною житловою площею 1223 м².

На момент реорганізації технікуму в інститут функціонували два відділи сільськогосподарського машинобудування і тракторобудування, останній, згідно з Наказом Наркомосвіти України від 11 липня 1930 р., було переведено до Харківського автотракторного інституту ВАТО у вересні 1930 р.

Наступного року створили два відділення — виробниче та конструкторське. Виробниче об’єднувало ливарну, ковальську й механіко-технологічну спеціальності, а конструкторське — ґрунтообробні та збиральні машини. Та на цьому структурні зміни не завершилися. У 1934 р. створено два факультети: загальнотехнічний на чолі з деканом О. І. Гурвичем та спеціальний, підпорядкований навчальній частині. Через декілька років цей факультет перейменовано на механіко-технологічний (декан М. О. Говоров). Було створено також факультет сільськогосподарського машинобудування. Профіль інституту достатньо чітко визначився в 1932 р. Розгорнулася підготовка інженерів за такими спеціальностями: «Сільськогосподарські машини», «Верстати, інструменти і механічна обробка металів», «Машини ливарного виробництва». Таким чином, уже в той час інститут став машинобудівним, у якому сільгоспмашинобудування було лише однією зі спеціальностей.

У 1931 р. почало роботу вечірнє відділення, на яке було прийнято приблизно 150 студентів, а також заочне відділення, де заняття стартували 1 лютого 1931 р. Його студентами стали працівники заводів сільгоспмашинобудування. Термін навчання заочників становив два-три роки.

Протягом 1931–1934 рр. в інституті діяла аспірантура. Вже в червні 1931 р. в аспірантурі навчалися 10 осіб, серед яких: Д. Г. Борисенко, Г. О. Яковенко, Д. Г. Терехов та ін. У 1931 р. тривала реорганізація старих лабораторій, а також створювали нові — хімічну й механічну. Поповнено сучасною технікою лабораторію сільськогосподарських машин, розширено наукову бібліотеку інституту. Відкрито читальний зал для студентів і лекторів. Контингент студентів склав понад 1000 осіб.

Перехід багатьох студентів від виробничої праці до навчання ставив питання про їхнє матеріальне забезпечення. Більшість одержувала стипендію, що призначали диференційовано — для неодружених, сімейних та багатодітних. Підвищені стипендії надавали законтрактованим підприємствами і посланцям інших господарських і профспілкових організацій. В інституті регулярно видавали багатотиражну газету «Студент-ударник», яка стала активною помічницею дирекції в навчально-виховному процесі.

З 10 листопада 1932 р. до 1935 р. директором інституту працював Ф. Й. Філатов, а з березня 1935 р. — Л. Г. Ісаков, який до цього працював директором Глиноземного заводу Дніпровського алюмінієвого комбінату.

У 1933–1934 рр. в інституті було створено нові кафедри: сільськогосподарського машинобудування (завідувач кафедри В. Я. Каллюс); енергетики (Д. І. Ендронкін); чавуноливарного виробництва (Ю. А. Томін); ковальсько-штампувального і пресового виробництва (П. О. Якелевич); обробки металів різанням (В. П. Ільяшенко); фізики та математики (В. А. Журбицький);  соціально-економічних дисциплін (Ф. Й. Філатов); прикладної механіки (О. І. Гуревич); опору матеріалів та деталей машин (О. І. Гурвич).

Із великими труднощами відбувалася підготовка абітурієнтів у 1936–1937 н. р. Негативний вплив справили чутки про ліквідацію інституту. В країні було взято курс на ліквідацію молодих інститутів. Головне управління навчальними закладами Наркомату важкої промисловості припинило асигнування будівництва у ЗВО, зменшило кошти на підручники, посібники й обладнання. Ще одна проблема — висока плинність кадрів, що була викликана політичними й побутовими причинами. Були затавровані як «ухильники і троцькісти» Н. С. Зайдель, Ф. Й. Філатов. Ф. В. Ніколаєв, М. І. Гордон та ін. У 1937 р. в інституті залишилося два професори і два доценти, та й ті не мали наукового ступеня. Того ж року замовк голос інститутської багатотиражки «Студент-ударник».

Незабаром у ЗВО перейшли до системи, складовими елементами якої стали лекції, практичні заняття, заліки й екзаменаційні сесії. З 1 березня 1933 р. в інституті було введено військову підготовку студентів.

Ази виробництва та інженерії осягали в інститутських лабораторіях і майстернях. Але основною практичною базою стали заводи «Комунар», «Ростсільмаш», Саратовський комбайновий завод, Харківський тракторний завод і Краматорський завод важкого машинобудування. Студенти-першокурсники проходили ознайомчу практику як робітники, а після ІІІ курсу працювали помічниками майстрів та бригадирів. У вільний час штурмові студентські загони йшли на ліквідацію виробничих проривів на підприємствах і будівлях міста. Їхніми руками споруджено інститутські аудиторії, їдальня та гуртожиток. Студенти оголосили технічний підхід до науки. Приблизно 40 студентів стали керівниками технічних гуртків, шефствували над раціоналізаторськими групами на заводах. Збагачуючись знаннями в інституті, вони передавали їх робітникам. Студенти надавали допомогу заводській молоді щодо підвищення загальноосвітнього рівня, підготовки з метою вступу до спеціальних навчальних закладів, брали участь у посівних кампаніях і збиранні врожаю — штурвальними, комбайнерами, механіками. Їхній досвід, зауваження та пропозиції враховували під час удосконалення комбайну на «Комунарі».

Великої популярності набула художня самодіяльність, двічі на місяць проводили вечори відпочинку. Діяли музичні гуртки — духовий оркестр, ансамбль народних інструментів, а також драматичні колективи, їхні виступи на студентських вечорах завжди були цікавими. Щорічно проводили екскурсії до Криму, на Кавказ, в Асканію-Нову, шлюпковий похід Дніпром. Інститут був постійним учасником міських оглядів художньої самодіяльності. Зразково була поставлена спортивна і оборонно-масова робота. Усіх тоді захоплювали легка атлетика, волейбол, теніс та стрілецький спорт. Поширювалися заняття парашутним спортом. Ентузіастом цієї справи став інструктор В. Васильєв, згодом — генерал авіації.

У літній період студенти працювали в підсобному господарстві, де вирощували зернові та городні культури, доглядали велику рогату худобу і свиней. Це була значна допомога для інститутського харчування. Підсобне господарство мало 140 га землі. Інститут повністю забезпечував себе зерновими і на 70 % овочевими культурами. У підсобному господарстві утримували 5 коней, 16 голів великої рогатої худоби і 29 свиней. Для його потреб було виділено 25 000 крб. Студенти збудували овочесховище, погріб, заготували тару для засолювання овочів. Основна маса продукції надходила до студентської та викладацької їдальні. Частину молочних продуктів розподіляли серед викладачів і хворих студентів.

Надавали допомогу кращим студентам, особливо у свята, видавали премії: пальта, годинники, відріз шовку на сукню, 200 крб, абонементи в технічну бібліотеку, культпохід до театру. Премії видавали також і педагогам — радіоприймачі, фотоапарати, шапки, письмове приладдя, а також гроші. Практичну виробничу спрямованість мала і науково-дослідницька робота. У перші інститутські роки її організація зазнала чимало труднощів. Серед них: слабка лабораторна база для експериментальних робіт, недостатня кількість професорсько-викладацьких кадрів і, як наслідок, перевантаження навчальною роботою.

Для підвищення рівня навчальної та наукової роботи була потрібна потужна матеріально-технічна база. Колектив інституту своїми силами реорганізовував старі та створював нові лабораторії і навчальні кабінети. Велику допомогу в цьому надавали заводи Запоріжжя, такі як «Запоріжсталь», «Комунар», Завод Баранова (нині ВАТ «Мотор Січ»). До 1940 р. в інституті вже було 11 лабораторій і 9 навчальних кабінетів, виробничі навчальні майстерні. Функціонували такі лабораторії: сільгоспмашин, опору матеріалів, прикладної механіки, деталей машин, ливарного виробництва, різання металів та вимірювальних приладів і інструментів, фізичної хімії, електротехнічна, металографічна, рентгенлабораторія для структурного аналізу і просвічування металів. За десятиріччя більше ніж удев’ятеро збільшився книжковий фонд інститутської бібліотеки (з 6400 до 59 000 книг).

В останні довоєнні роки значно збільшилися надходження державних коштів на науку. Якщодо 1935 р. держбюджетне фінансування НДР взагалі було відсутнє, та упродовж перших двох років від початку фінансування, тобто у 1935 і 1936 роках воно складало 10,5 тисяч карбованців на рік, то у 1937 р. збільшилось ніж утричі – до 34 тис.крб., а у 1938 р. – 55,9 тис.крб, у 1939 р – 82,3 тис.крб., а у 1940 р. – 82,5 тис.крб. Відповідно, зросли кількість та обсяг науково-дослідницьких робіт, багато з яких виконували на замовлення підприємств. Природно, що основні напрями наукових пошуків визначали за профілем інституту та запорізьких підприємств: сільськогосподарські машини, металургія тощо. Активно проводили науково-дослідницьку роботу на кафедрах сільськогосподарського машинобудування і чавунно-ковальського виробництва. До виконання науково-дослідницьких робіт залучали і кращих студентів. Усе це, безумовно, сприяло зростанню рівня навчальної та наукової роботи. У 1940 р. колектив викладачів збільшився до 40 осіб. Дослідницьку роботу проводили за 20 темами.

У 1939 р. інститут підпорядковано Наркомату середнього машинобудування СРСР і перейменовано в Запорізький машинобудівний інститут. Було прийнято Статут ЗВО, затверджений Всесоюзним комітетом у справах вищої школи. За десять довоєнних років інститут дав путівки в життя 782 інженерам, чимало з них стали керівниками підприємств, конструкторами, державними діячами, яких нагороджено орденами та медалями.

Інститут у роки Другої світової війни

Початок у червні 1941 році Радянсько-німецької війни, яка була складовою частиною Другої світової війни, став трагічним моментом в історії інституту. Значна частина викладачів, співробітників та студентів пішли на фронт. Понад 600 студентів і викладачів були мобілізовані до армії. Багато з них зараховані до військових академій, училищ, шкіл з підготовки офіцерських кадрів, стали офіцерами Радянської армії. Завтрашні випускники вже добре знали техніку, були підготовлені ідейно та морально. Навчатися доводилося у прискореному темпі. Цього вимагав військовий час. Майже в усіх родах військ можна було зустріти вихованців навчального закладу — артилерійських і танкових частинах, авіації та зв’язку, кавалерії, військово-морському флоті.

Від рядового до командира полку пройшли бойовий шлях полковники Олексій Парамонов і Олексій Козликін, до начальників штабів — майор Василь Трифонов, капітани Володимир Константинов і Андрій Качуровський. Понад 400 колишніх студентів, викладачів та співробітників навчального закладу за героїзм і мужність у боротьбі з нацизмом нагороджені орденами та медалями.

18 серпня 1941 р. гітлерівцям вдалося прорватися до Запоріжжя і захопити правобережну частину міста. У серпні 1941 р. Запорізький машинобудівний інститут, до речі єдиний серед закладів вищої освіти не тільки Запоріжжя, але й усієї Запорізької області, був евакуйований і не залишався на окупованій нацистами території. Після пошуку підходящого місця інститут розмістився у м. Барнаул (Алтайський край, Росія). Виїхало декілька десятків викладачів і студентів. Вони взяли з собою частину навчального обладнання, необхідні підручники. Шлях був нелегким, під вогнем ворога. З 34 викладачів, які виїхали до нового місця, прибуло лише 12, серед яких: Л. Г. Ісаков, М. О. Говоров, А. І. Гурвич, В. П. Ільяшенко, Л. П. Леонов, В. П. Соляник. У дорозі частина викладачів добровільно з’явилися до військкоматів і були направлені на фронт, військові заводи.

23 лютого 1942 р. розпочалися навчальні заняття з 20 студентами, які проводили 12 викладачів, що прибули із Запоріжжя. Навчальні заняття відбувалися в умовах суворих сибірських морозів у неопалюваному недобудованому приміщенні колишньої школи, щойно звільненої шпиталем.

На початок 1942–1943 н. р. було створено 12 кафедр, навчалися 484 студенти, проте склад їх часто змінювався. Студенти не мали пільг, броні, їх призивали до лав Радянської армії. На кінець навчального року залишилося 211 вихованців, з них на І курсі — 155, ІІ — 13, ІІІ — 30, ІV — 13.

Вишівське життя складалося важко. Інститут розміщувався у невеличкому чотириповерховому будинку. Студенти жили здебільшого на приватних квартирах. Лише 55 студентів випускного курсу були поселені до гуртожитку. Не вистачало підручників, наочних посібників. Студентів обслуговував філіал міської наукової бібліотеки. Вбогою була й навчально-виробнича база. Виробничу практику проводили на Алтайському тракторному заводі у м. Рубцовську. Завод перебував ще в передпусковому періоді, низка цехів не працювали. Виручали залізничні майстерні депо ст. «Барнаул», які були надані для занять студентам.

Важко доводилося з харчуванням, паливом, були перебої з електроенергією, не вирішені побутові питання. Відсутній теплий одяг, взуття, постільні речі. Труднощі подолали самі. Організували майстерню з пошиття взуття, шапок, хутряних комплектів, рукавиць. Студенти самі заготовляли дрова й вугілля. Інститут мав підсобне господарство, земельну ділянку до 60 га, де вирощували картоплю, овочі, зернові культури. Допомагали колгоспам і радгоспам зі збиранням урожаю, заготівлею дров для підприємств, шкіл та шпиталів.

Багато вчених інституту успішно проводили наукові дослідження за темами оборонної промисловості. Завідувач кафедри опору матеріалів, проф. А. І. Гурвич зробив розрахунки на ударні навантаження деталей авіаційного двигуна, завідувач кафедри деталей машин М. О. Говоров виконав проєкт верстата для механічного оброблення кузовів автомобілів. Над оборонними темами працювали завідувачі кафедр: технології машинобудування — доц. В. П. Ільяшенко, енергетики й автотранспортної справи — доц. І. В. Варшавський, хімії — доц. В. Н. Бабун та ін.

Викладачі інституту здійснювали велику за обсягом і змістом роботу зі студентами й населенням краю в позанавчальний час. Викладачі кафедри марксизму-ленінізму (завідувач кафедри Заж) керували роботою студентських політклубів, наукових гуртків, випуском стіннівок, активно виступали з лекціями щодо питань внутрішньої і зовнішньої політики перед трудящими міста і краю, у шпиталях.

Колектив кафедри механіки (завідувач кафедри проф. Н. Натансон) організував недільний університет для студентів і учнів середніх шкіл, в якому читали лекції на технічні, загальноосвітні й політичні теми. Колектив інституту прагнув допомогти фронту всім, чим міг. Викладачі та студенти перераховували гроші у фонд оборони, відправляли теплі речі, подарунки фронтовикам.

У квітні 1943 р. відбувся перший у воєнний період випуск студентів. 13 вихованців одержали диплом інженера, з них 2 — з відзнакою (А. В. Зубриліна і А. А. Ерделі). У 1944 р. випущено 4 інженерів.

У 1943 р. після звільнення м.Запоріжжя від нацистів усі будівлі інституту були руїнами, знищено обладнання на суму 1 млн. 80 тис. крб. За відродження ЗВО дружно взялись усі запоріжці. Поступово ремонтували приміщення, оснащували інститут обладнанням.

27 березня 1944 р. інститут почав функціонувати. Було видано Наказ Наркомату середнього машинобудування СРСР про початок роботи інституту, а 31 липня наказом цього ж наркомату змінено його назву. Він став називатися Запорізьким автомеханічним інститутом НКСМ. Частина викладачів не повернулися з евакуації, залишились у м. Барнаул працювати в Алтайському машинобудівному інституті, першому закладі вищої освіти регіону, створеному завдяки евакуації запорізького вишу, серед них і директор інституту Л. Г. Ісаков.

28 серпня 1944 р., згідно з відповідним наказом по Запорізькому автомеханічному інституту, почалися вступні іспити. Заняття стартували 1 жовтня 1944 р. На І курсі навчалися 225 осіб, на ІІ — 41, на ІІІ — 17, на ІV — 15, на V — 13, усього — 311 студентів. Інститут було укомплектовано педагогічними кадрами. Директором інституту, за Наказом НКСМ від 10 листопада 1944 р., призначено М. Й. Бодзича.

Понад 12 років Мануїл Йосипович очолював інститут. У важких умовах повоєнного періоду він багато зробив для відновлення зруйнованих під час війни будівель, добору кваліфікованих кадрів викладачів, налагодження і вдосконалення навчального процесу, наукової діяльності.

До інституту повернулися довоєнні студенти та викладачі, ветерани ЗВО М. О. Говоров, В. І. Ільяшенко, В. В. Мартиненко та Г. А. Яковенко. Кафедри очолили досвідчені фахівці Ю. А. Щульте. П. М. Кічаєв. Г. А. Ованесов і Б. С. Натапов. Залучилися до педагогічної діяльності звільнені в запас І. Г. Шевченко та Г. М. Мальченко.

Відновлення та подальший розвиток інституту у повоєнні роки: від ЗАМІ до ЗМІ

До Запорізького автомеханічного інституту повернулися довоєнні студенти та викладачі, ветерани ЗВО М. О. Говоров, В. І. Ільяшенко, В. В. Мартиненко та Г. А. Яковенко. Кафедри очолили досвідчені фахівці Ю. А. Щульте. П. М. Кічаєв. Г. А. Ованесов і Б. С. Натапов. Залучилися до педагогічної діяльності звільнені в запас І. Г. Шевченко та Г. М. Мальченко. В інституті функціонували два факультети: механіко-технологічний і автотракторний (декани — М. О. Говоров, М. Ф. Скалозуб). Десять викладачів мали наукові ступені та вчені звання.

Незважаючи на велику навчальну і громадську завантаженість, викладачі значну увагу зосереджували на науково-дослідній роботі. Протягом 1945–1946 н. р. 3 теми було завершено, 14 — на кінцевій стадії. Кафедри інституту підтримували наукові зв’язки з АН СРСР і АН УРСР; з науково-дослідними інститутами й окремими вченими. 40 наукових праць педагогів було опубліковано. Низка викладачів працювали над кандидатськими та докторськими дисертаціями.

Окрім того, кафедри надавали допомогу колективам заводів міста й області. Зокрема, кафедра технології металів постійно проводила консультації з питань металознавства й термооброблення для заводів імені Баранова, імені Войкова та заводу «Комунар». Викладачі кафедри деталей машин консультували співробітників заводу «Запоріжсталь».

Значно змінився склад студентського колективу, більшістю якого стали учасники Другої світової війни. Учорашні бійці у військовій формі взялися за навчання, щоб стати кваліфікованими фахівцями.

Чимало учасників війни було й серед співробітників інституту. Це лаборанти кафедр Борис Смагін, Сергій Сава, Сергій Тараканов, Григорій Погарський, працівники адміністративно-господарської частини Григорій Косач, Іван Пашков, Григорій Пашик, Пилип Притула, Анатолій Савчук та ін.

Навчальний процес доводилося налагоджувати у складних умовах. Заняття проводили навіть у коридорах головного корпусу та в барачних приміщеннях. Не вистачало столів, табуреток. Студенти сиділи на дошках, встановлених на цеглинах. Самі готували аудиторії до занять, ремонтували меблі. Станом на 1 вересня 1945 р. було підготовлено 9 аудиторій, 4 лабораторії, 3 спільні зали й один для креслення, 6 кабінетів загальною площею 853м², відремонтовано 12 аудиторій, 123 аудиторні столи, виготовлено 266 табуреток. У всіх приміщеннях інституту проведено електроосвітлення, в аудиторіях облаштовано 100 печей. Упорядковано двір, обладнано спортмайданчики, посаджено 250 дерев і 500 кущів, а також квіти.

Багато труднощів виникало через побутову невлаштованість. Не було гуртожитків. Студенти винаймали кутки у приватних квартирах. Інститут узяв в оренду у приватному секторі під гуртожиток 1093м² і розмістив 140 студентів. Інститутська їдальня, де студенти харчувалися за талонами, була одночасно і клубом. Працювали власні магазин, пральня, перукарня, взуттєва і швейна майстерні, каса взаємодопомоги.

Настав 1945 р., який приніс довгоочікувану перемогу над нацистськими загарбниками. Значну увагу колектив зосереджував на якості набору студентів. Всебічна агітаційна робота дала свої наслідки. На початку першого семестру 1945–1946 н. р. в інституті вже навчалися 415 студентів, а на початку другого семестру — 488.

Зимову сесію складали 344 особи: І курс — 199, ІІ курс — 69, ІІІ курс — 42, ІV курс — 15, V курс — 19. При цьому успішно склав сесію 321 студент, зокрема 19 — на «відмінно» та «добре», 12 відраховано за неуспішність.

Навчатися в інституті було нелегко. Через нестачу аудиторій лекції читали в потоках, які складалися з шести-семи груп, до 150 осіб. Інститут працював в одну зміну, з 8 до 13–15 год. Під аудиторії пристосовували коридори колишнього корпусу. Тижневе навантаження студентів складало 40 год., але в окремих випадках воно сягало 44 год. Підручників не вистачало, на групу в середньому видавали сім екземплярів. Особливо бракувало підручників з теорії машин та механізмів, політекономії та інших дисциплін.

На початку 1945–1946 н. р. почало функціонувати вечірнє відділення, на якому навчалися 29 осіб.

Відрахування студентів з перших курсів і з вечірнього відділення змусило керівництво ЗВО подбати про відкриття підготовчого відділення. Вже 20 липня 1946 р. тут навчалися шість груп загальною кількістю 146 осіб.

Незважаючи на недостатнє харчування та велику завантаженість у навчанні, студенти активно займалися фізкультурою і спортом. Спортивне товариство «Торпедо» об’єднувало 187 осіб. З’явилися перші спортивні досягнення. Так, футбольна команда посіла ІІ місце в першості міста, волейбольна — перше, а жіноча — третє. На стрілецьких змаганнях у 1946 р. команда інституту посіла ІІ місце.

У 1947 р. для занять фізкультурою та спортом використовували невелику кімнату з кам’яно-цегельною підлогою, а спортивне обладнання в ній не могло повністю забезпечити реалізацію навчального процесу та спортивно-масової роботи, особливо в зимовий період. Силами студентів відновлено фізкультурне містечко, в якому були баскетбольний та два волейбольні майданчики, яма для стрибків. У 1947 р. в інституті створено кафедру фізичного виховання та спорту, що значно покращило навчальний процес і сприяло новим досягненням у спорті.

У 1945–1946 н. р. в інституті діяло вже 19 кафедр. Так, кафедру опору матеріалів очолював Г. А. Ованесов; кафедру автомобілів і тракторів — М. І. Бодзич, він же був директором інституту; кафедру технології металів та металознавства — Б. С. Натапов; кафедру ливарної справи — Ю. А. Шульте; кафедру іноземних мов — Л. А. Богданов. Із 49 викладачів 10 мали наукові ступені та вчені звання. На 1 січня 1948 р. у ЗВО функціонували 15 лабораторій, 6 кабінетів, бібліотека, 3 навчально-виробничі майстерні, в яких студенти проходили виробничу практику.

Згідно з Постановою Міністерства вищої освіти СРСР № 32/м від 20 вересня 1947 р., Запорізький автомеханічний інститут було перейменовано на Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування. На початку 1947–1948 н. р. в інституті на трьох факультетах навчалися майже 700 студентів, зокрема на автотракторному — 330, на факультеті сільськогосподарського машинобудування — 301 та на факультеті ливарного виробництва — 62 студенти.

Зважаючи на потреби місцевої та республіканської промисловості, в 1947 р. у ВНЗ було відкрито факультет ливарного виробництва, який у 1948 р. перейменовано на факультет машин ливарного виробництва та ливарної справи.

Розширення масштабів підготовки фахівців для народного господарства вимагало прискорення темпів відбудовчих робіт. За 1947–1948 н. р. інститут поповнено цінними приладами, створено лабораторії: ливарного виробництва, електрообладнання, автомобілів і сільськогосподарського машинобудування. Новими приладами, посібниками й обладнанням збагачено лабораторії металознавства та опору матеріалів.

З метою підвищення рівня фахівців значну увагу зосереджували на виробничій та навчально-виробничій практиках студентів, що відбувалися у навчально-виробничих майстернях інституту. Практику студентів другого семестру з основ ливарного виробництва проводили на місцевих заводах. Студенти також проходили виробничу практику на автозаводах «ЗІС», «ГАЗ», Дніпропетровському та Ульянівському автозаводах.

З ініціативи громадських організацій, за активної допомоги викладачів, при кафедрах створювали студентські науково-технічні гуртки. У 1946–1947 н. р. діяли 10 таких гуртків на кафедрах опору матеріалів, нарисної геометрії, верстатів та інструменту тощо.

У 1948 р. в інституті було створене наукове студентське товариство, до якого входило 250 студентів та 35 осіб професорсько-викладацького складу.

Новим явищем у навчальному процесі стало те, що починаючи з 1949 р. прийом студентів на І курс проводили за конкурсом. На 200 місць надійшло 329 заяв. Без іспитів було прийнято 17 відмінників. Загалом студенти І курсу мали гарну підготовку, яку вони підтвердили під час сесій. Так, за перший семестр 1949–1950 н. р. середній бал першокурсників склав 4,15, в той час як у 1948–1949 н. р. тільки 3,70.

У 50-х рр. підготовка інженерів активізувалася. Прискореними темпами готували фахівців без відриву від виробництва. Для студентів, які навчалися за цією системою, створювали сприятливі умови на виробництві, вони мали практику за місцем роботи, якщо була така можливість, переходили на роботу за обраним фахом. Із 1952 р. для всіх спеціальностей було скасовано вступний іспит з іноземної мови, що полегшувало вступ до ВНЗ.

У повоєнні роки здійснювали систематичні перегляди навчальних програм, упорядковували програмний матеріал з окремих споріднених дисциплін, організовували навчально-виробничі практики. У 1949–1950 н. р. вперше, згідно з новим навчальним планом, було введено технологічну практику тривалістю шість семестрів. Мета цієї практики — засвоєння студентами трудових навичок, загальне ознайомлення з технологічними процесами виробництва загалом, починаючи із заготівельних і завершуючи складальними цехами.

У 1952–1953 н. р. вдалося значно поповнити новим обладнанням лабораторну базу інституту. Майже повністю були доукомплектовані: вимірювальна лабораторія, лабораторія металознавства, лабораторія фізики, лабораторія кафедри опору матеріалів. Крім цього, інститут використовував лабораторну базу заводів «Дніпроснецсталь», «Комунар» та інших підприємств м. Запоріжжя.

Завдяки підтримці з боку дирекції, Вченої ради та викладачів кафедр пожвавило роботу Студентське наукове товариство. До ради товариства входили 11 студентів, представник ради інституту, а головою обрано студента ІІІ курсу В. І. Онищенка. У 1952–1953 н. р. до товариства було залучено 380 студентів.

У 1953 р., на підставі Наказу Міністерства вищої освіти СРСР № 1651 від 4 вересня 1952 р., при інституті відкрито факультет кольорової металургії. Факультет готував фахівців з ливарного виробництва та кольорових металів, спочатку — 100 осіб. Згодом кількість студентів денної форми навчання досягла майже 1000 осіб, на вечірньому відділенні — приблизно 250 студентів, чисельність викладачів складала 71 особу. Випустили 147 осіб денної та 22 особи вечірньої форм навчання.

25 березня 1955 р., згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР № 517, Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування було підпорядковано Міністерству вищої освіти УРСР. Щойно створений факультет металургії кольорових металів реорганізували в металургійний факультет, який готував фахівців з ливарного виробництва чорних і кольорових металів та механічного обладнання заводів чорної і кольорової металургії.

У 1954–1955 н. р. кількість студентів досягла майже 1200 осіб на денній формі навчання, а на вечірній — 1500 осіб. Чисельність викладачів збільшилася до 90 осіб. У 1955–1956 н. р. в інституті діяли три факультети. На кафедрах працювали 102 викладачі, серед них 1 доктор технічних наук, 28 доцентів і кандидатів наук, 28 складали кандидатський мінімум.

У 1956 р. було ліквідовано металургійний факультет і введено нову спеціальність при ливарному факультеті — «Машини і технологія обробки металів тиском».

У 1955–1956 н. р. новим у науково-дослідній роботі було те, що викладачі й науковці працювали над виконанням держбюджетних робіт. Всього було 40 тем, 21 з яких входила до комплексної теми «Поліпшення технології виробництва і обробки чорних та кольорових металів і підвищення продуктивності праці на машинобудівних заводах».

У головному корпусі були розташовані всі аудиторії, лабораторії, кафедри, читальний зал для студентів, читальний зал для професорсько-викладацького персоналу, бібліотека, спортивний зал, креслярські зали, зал курсового проектування, зали дипломного проектування. В окремому корпусі містилися навчально-виробничі майстерні, механічні та зварювальні майстерні, лабораторії ливарного виробництва, їдальня на 80 посадкових місць. У тимчасовому навчальному корпусі розташувалися слюсарні майстерні для виробничого навчання студентів та лабораторії.

Значною подією 1956–1957 н. р. стало те, що, згідно з Наказом Міністерства вищої освіти УРСР № 139 від 13 лютого 1957 р., Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування було перейменовано на Запорізький машинобудівний інститут.

Запорізький машинобудівний інститут (1957 – 1994)

Згідно з Наказом Міністерства вищої освіти УРСР № 139 від 13 лютого 1957 р., Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування було перейменовано на Запорізький машинобудівний інститут.

А невдовзі, на підставі Наказу Міністерства вищої освіти УРСР № 139 «у» від 12 квітня 1957 р., факультет сільськогосподарського машинобудування було реорганізовано в машинобудівний факультет, тимчасово припинено підготовку фахівців за спеціальністю «Автомобілі і трактори». Згідно з Наказом Міністерства вищої освіти УРСР № 126 «к» від 29 травня 1957 р., з двох основних кафедр — теорії механізмів машин та деталей машин, опору матеріалів і теоретичної механіки, було організовано три кафедри: деталей машин та підйомно-транспортних машин (ПТМ); опору матеріалів; теоретичної механіки та теорії механізмів і машин.

Наприкінці 50-х рр. XX ст. в колишньому Радянському Союзі високими темпами почала розвиватися автомобільна промисловість. У зв’язку з цим із 1 вересня 1959 р. в інституті стартувала підготовка інженерів-механіків за спеціальністю «Автомобілі і трактори».

Зміцнення зв’язків з виробництвом визначало основне спрямування науково-дослідної роботи в інституті. У 1957–1958 н. р. кафедри виконували 44 теми з науково-дослідної роботи.

Кафедра ДМ і ПТМ спільно з працівниками заводу «Запоріжсталь» вперше впровадила полегшені сталерозливні ковші великої ємності, що дозволило підвищити продуктивність мартенівських печей на 10–15%.

Кафедра верстатів та інструментів у 1957 р. продовжувала дослідно-конструкторську роботу спільно з працівниками заводу «Дніпроспецсталь» на тему «Проектування та випробування анодно-механічного верстата для продольного різання зливків розміром 500x500x2000 мм».

У 1959 р. кафедри інституту й далі нарощували обсяги науково-дослідної роботи. З 61 теми 27 було присвячено госпдоговірній тематиці, пов’язаній із завданнями промисловості Запорізького раднаргоспу. Основними напрямами досліджень стали: нова техніка та прогресивні технології в машинобудуванні й металургії. Зважаючи на це, кафедра ливарного виробництва почала розробляти тему «Дослідження металургійних процесів електрошлакового переплаву сталі». Це дослідження присвячено вивченню нового прогресивного процесу, розробленого Інститутом електрозварювання імені Є. О. Патона. Стало можливим отримання сталі високої якості. Зазначену роботу занесено до плану найважливіших робіт МВ і ССО СРСР. Відповідно до плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт ЗВО на 1959 р., затвердженим Радою МВО УРСР, ЗМІ виконував три теми.

31 серпня 1959 р. було введено в експлуатацію ліве крило головного навчального корпусу площею 17 800 м². Тут розмістилися 38 лабораторій, 18 навчальних кабінетів, 43 аудиторії, 6 залів дипломного проектування, 5 креслярських залів, актовий зал на 650 місць, спортивний зал, 2 читальні зали, 10 книгосховищ, їдальня на 150 посадкових місць, приміщення для громадських організацій. Усі будівлі інституту опалювали центральною котельнею.

У вересні 1959 р. інститут розпочав, а вже у серпні 1960 р. завершив спорудження студентського гуртожитку на 650 місць. 1 вересня 1960 р. інститут перейшов на самообслуговування. Зусиллями студентів прибирались аудиторії, лабораторії, кабінети, актовий зал та ін. Прибирання приміщень здебільшого проводили вночі з 22 до 1–2 години.

У 50-х рр. підготовка фахівців в інституті активізувалася. Прискореними темпами готували студентів без відриву від виробництва. На вечірньому факультеті з року в рік зростав прийом охочих. 1 вересня 1958 р. було створене заочне відділення, на якому готували фахівців за трьома спеціальностями: «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент», «Машини та технологія ливарного виробництва», «Електрифікація промислових підприємств та установок».

60-ті рр. в історії вишу справедливо можна вважати періодом його змужніння. Саме тоді створено кафедри та факультети, зміцнено матеріально-технічну базу навчального закладу, почали функціонувати нові навчальні корпуси, відкрито лабораторії, збільшилася кількість студентів тощо. З шести факультетів та підготовчого відділення, які існували на початку 70-х, чотири факультети (загальнотехнічний, електротехнічний, автомобільний, електронної техніки) та саме підготовче відділення були засновані в 60-х рр. Крім того, активно формувалися сучасні наукові школи, розвивалася наукова робота студентів, закладено основи його сучасного функціонування.

Ректором інституту впродовж 1957–1978 рр. був П. А. Михайлов. У 1960 р. створено кафедру електричних машин та апаратів (ЕМА), а також організовано загальнотехнічний факультет, у 1961 р. – електротехнічний.

27 квітня 1961 р. було прийнято рішення про необхідність викладання нових дисциплін в інституті з метою наближення навчального процесу до рівня сучасного розвитку науки й техніки. Було запропоновано внести до навчальних планів кафедр такі дисципліни: «Основи промислової електроніки» (кафедра електричних машин та апаратів); «Математичні машини та програмування» (кафедра вищої математики); «Нові матеріали в техніці» (кафедра технології металів); «Застосування атомної енергії в народному господарстві» (кафедра фізики).

У березні 1961 р. рада інституту вирішила створити лабораторію гарячого різання металу при кафедрі верстатів та інструментів. Керівником цієї лабораторії призначили доц. Б. Я. Борисова. У травні 1961 р. в інституті ліквідували вечірній факультет. Усі студенти-вечірники були закріплені за своїми спеціальностями у відповідних деканатах.

У 1962 р. організовано автомобільний факультет, деканом якого став доц. Б. П. Борисов. У червні 1963 р. створено кафедру теоретичної та загальної електротехніки, а в 1964–1965 н. р. — кафедру автомобілів і тракторів. 1 вересня 1964 р. організовано кафедру обладнання та технології зварювального виробництва, а ливарний факультет перетворено на механіко-металургійний. У листопаді 1964 р. кафедру вищої математики розділено на дві кафедри: вищої математики й обчислювальної техніки.

Роком раніше, в листопаді 1963 р., на засіданні Вченої ради інституту ректор П. А. Михайлов з метою підвищення рівня успішності студентів та якості підготовки фахівців запропонував проводити огляди в академічних групах із публікацією підсумків в інститутській багатотиражці «Інженер-машинобудівник». У травні 1964 р. на електротехнічному факультеті вперше в інституті розпочато огляд поточної успішності в академгрупах.

За успіхи в навчально-методичній, науковій та виховній роботі в 1966–1967 н. р. колектив інституту було нагороджено ювілейним прапором обкому партії, облвиконкому, облрадпрофу, обкому ЛКСМУ.

Велику увагу в середині 60-х р. зосереджували на вдосконаленні економічної підготовки майбутніх фахівців промисловості, а також на доукомплектуванні економічної кафедри. 7 січня 1965 р. кафедру політичної економії реорганізовано в кафедру політичної економії і кафедру економіки та організації виробництва. Першим завідувачем нової кафедри було затверджено Л. К. Фатюху.

На кафедрах суспільних наук відбулися зміни: у 1964 р. кафедру марксизму-ленінізму розділено на дві кафедри: історії КПРС та марксистсько-ленінської філософії; з лютого 1965 р. кафедри суспільних наук стали називатися: кафедра історії КПРС, кафедра філософії та наукового комунізму, кафедра політекономії.

Протягом 1964–1965 н. р. в інституті було організовано лабораторію основ автоматизації ливарного виробництва, значно розширено лабораторію формувальних матеріалів, створено дільницю художнього литва для гурткових і лабораторних занять, нову ливарну лабораторію для практичних занять на І та ІІ курсах. У цей же період організовано рентгенівську лабораторію з відповідним обладнанням на кафедрі опору матеріалів, створено тензометричну лабораторію, лабораторію тепломіцності з новим обладнанням. У квітні 1965 р. в інституті з’явилася проблемна науково-дослідницька лабораторія для розроблення нових матеріалів та методів їх оброблення.

Таким чином, у середині 60-х рр. інститут нараховував 5 факультетів (машинобудівний, електротехнічний, механіко-металургійний, автомобільний і загальнотехнічний) та 25 кафедр, які випускали фахівців для народного господарства країни за 12 спеціальностями.

У листопаді 1967 р. Вчена рада інституту прийняла рішення розділити електротехнічний факультет на два факультети — електротехнічний та електронної техніки, що й було зроблено в грудні. Того ж року почала діяти галузева науково-дослідницька лабораторія зносостійких та холодостійких сталей і сплавів для гірничо-збагачувального та металургійного обладнання підприємств Мінкольормету. А через два роки у складі науково-дослідницького сектору інституту почала функціонувати галузева науково-дослідницька лабораторія з розроблення технології пресування і штампування кольорових та рідкісних порошкових металів.

У травні 1970 р. при інституті створено підготовче відділення з метою підвищення загальноосвітнього рівня робітничої та селянської молоді, а також забезпечення необхідних умов при вступі до інституту.

Станом на 1962 р. на трьох кафедрах інституту навчалися 10 аспірантів, через три роки вже було 45 аспірантів. У 1966–1967 н. р. підготовлено й успішно захищено 2 докторські та 11 кандидатських дисертацій.

У грудні Вчена рада прийняла рішення про відкриття аспірантури при кафедрах фізики, зварювання та радіотехніки. У 1968–1969 н. р. розглядали питання і про створення в інституті спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій за деякими технічними спеціальностями. У травні 1970 р. керівництво інституту ухвалило рішення про відкриття аспірантури при кафедрі обчислювальної математики. Багато викладачів інституту успішно захистили кандидатські та докторські дисертації.

Якщо на початку 60-х рр. із 297 викладачів інституту викладачами найвищої кваліфікації були 2 професори, доктори наук та 97 доцентів, кандидатів наук, то на початок 70-х рр. з 423 викладачів фахівцями найвищої кваліфікації були 5 професорів, докторів наук та 143 доценти, кандидати наук.

Поряд із навчально-методичною роботою велику увагу керівництво інституту приділяло науково-дослідницькій діяльності колективу. Протягом 1960–1961 рр. до Комітету з науки та техніки при РМ СРСР представлено 16 закінчених наукових робіт для реєстрації, серед них: «Нові марки малонікелевих сталей», «Зважування рідкої шихти сталі в ковшу», «Анодно-механічний верстат для різання сплавів».

На початку 60-х рр. зразком науково-дослідницької діяльності для інших кафедр в інституті була наукова робота кафедри машин та технології ливарного виробництва», яку очолював проректор з наукової роботи інституту, проф. Ю. А. Шульте. Наукову роботу в той час здебільшого проводили в напрямі дослідження впливу робочих середовищ і температур на циклічну тривалу та контактну міцність конструкційних сталей і сплавів залежно від технології їх виробництва. У цьому напрямі працювали кафедри ливарного виробництва, опору матеріалів, технології машинобудування, деталей машин.

Інституту було надано право видавати міжвідомчий збірник наукових праць «Машинобудування» (серія «Матеріалознавство»), головним редактором цієї серії затверджено проф. В. В. Абрамова.

У 1964 р. науковці інституту спільно із заводом «Дніпроспецсталь» та Інститутом електрозварювання імені Є. О. Патона взяли участь у розробленні технології виплавлення особливо чистої сталі. Науково- дослідницька робота на машинобудівному факультеті була спрямована на автоматизацію технологічних процесів у машинобудуванні, подовження термінів експлуатації деталей машин і механізмів, економію матеріалів та застосування пластмас у машинобудуванні.

На середину 60-х рр. в інституті було сформовано чотири наукові школи:

• з розроблення нових інженерних методів розрахунків на міцність та жорсткість біметалевих елементів конструкцій складної форми (керівник — д-р техн. наук, проф. В. В. Абрамов);
• з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів (канд. техн. наук, проф. П. А. Михайлов);
• з удосконалення технології виробництва сталі для фасонного литва (д-р техн. наук, проф. Ю. А. Щульте);
• з розроблення нових високоміцних конструкційних сталей та сплавів (д-р техн. наук, проф. Б. С. Натапов).

У 1965 р. інститут підтримував наукові зв’язки майже з 40 установами та підприємствами Радянського Союзу, а через п’ять років — більше ніж із 120 промисловими підприємствами, в тому числі з Придніпровським раднаргоспом, Норильським гірничо-металургійним комбінатом, заводами «Ростсільмаш», «Запоріжсталь», «Дніпроснецсталь», Дніпропетровським заводом пресів, Харківським тракторним заводом тощо.

Головний науковий напрям на перспективу продовжував залишатися незмінним, а саме: підвищення довговічності машин і агрегатів, розроблення і впровадження нових прогресивних технологічних процесів, створення нових марок конструкційних, жароміцних і жаростійких сталей та сплавів.

Наукові праці виконували як за держбюджетною, так і за госпдоговірною тематиками. Колектив науковців проводив дослідження більш як на 120 промислових підприємствах різних міністерств та відомств СРСР. Постійні наукові зв’язки інститут підтримував із 35 академічними й науково-дослідницькими інститутами країни.

Викладачі кафедр суспільних наук інституту працювали над написанням історико-економічного нарису про Запорізьку область для багатотомної історії міст і сіл України, нарису про розвиток науково-технічного прогресу в Запорізькому краї, підготували матеріали до видання двотомника «Жовтень на Україні», збірник статей з розвитку економіки Запорізької області за 50 років радянської влади.

Швидкий розвиток інституту наприкінці 50-х — на початку 60-х рр., а саме збільшення факультетів, кількості студентів, поява нових спеціальностей, зростання науково-дослідницької роботи, вимагав і відповідного розвитку матеріально-технічної бази. На початку 1963 р. проектували лабораторно-аудиторний корпус площею 1750–1800м² і вартістю 220 000 крб., а також будували новий студентський гуртожиток на 600 місць, який введено в експлуатацію у 1963–1964 н. р. (нині — гуртожиток № 2). У липні 1963 р. було завершено будівництво першої черги студентського спортивно-оздоровчого табору «Алтагір» поблизу Молочного лиману.

У 1965–1966 н. р. відкрили навчальний корпус № 3–9 лабораторій (радіотехніки, автомобілів, електричних станцій та ін.). У 1967 р. інститут розпочав будівництво спортивного корпусу. Крім того, було прийнято рішення щодо клопотання перед міністерством про отримання асигнувань на 1968 р. з метою будівництво гуртожитку № 3. У 1968 р. було введено в експлуатацію спорткомплекс, завершено будівництво гуртожитку № 3 на 690 місць, стали до ладу спортивно-оздоровчі заклади інституту (бази відпочинку, санаторій-профілакторій).

Важливою ланкою цієї великої роботи була преса. 8 березня 1960 р. в інституті почали видавати власну газету — «Інженер-машинобудівник». Першим її редактором був Д. Корчовий. Газета висвітлювала усі сторони життя інституту і була впливовою виховною силою. На допомогу загальноінститутській газеті щомісяця виходила на кожному факультеті стінна преса: «Ливарник», «Машинобудівник», «Енергетик», «Автомобіліст», а також сатиричні додатки до них, такі як «Під ковш», «Колючка», «Фільтр» та ін. Ці газети правдиво віддзеркалювали життя факультетів та інституту, піддавали різкій критиці прогульників та ледарів.

Кінолюбительська студія інституту в середині 60-х рр. створила кіноноваторський журнал «Наша хроніка», де відображено життя, навчання та побут студентів. Існував також і сатиричний додаток до цього журналу. В інституті активно діяли первинна організація товариства «Знання», Університет громадських професій з факультетом молодого лектора, два лекторії. З метою покращення виховної роботи серед студентів та викладачів у 1970 р. було відкрито музей історії інституту. В навчальному закладі діяли естрадний, духовий оркестри, вокальний ансамбль, оркестр народних інструментів, студія естрадних мініатюр, хоровий і танцювальний колективи. Перший концерт СТЕМу «Будильник» в актовому залі «Машинки» відбувся 1 квітня 1960 р. До цієї події був причетний відомий гуморист Аркадій Райкін.

У середині 60-х рр. започатковано рух студентських будівельних загонів. У червні 1965 р. три загони студентів ЗМІ відправилися на цілину. Перший будзагін «Чубаревець» очолював О. Березняк, другий, «Маяк», — А. Кузнецов, третій, «Буревісник», — М. Столяров. Місце їх роботи: Федорівський район Кустанайської області. У 1967 р. приблизно 2500 студентів інституту, на заклик комітету комсомолу, пішли працювати влітку на пускові будови м. Запоріжжя, а 300 студентів поїхали у складі студентських будзагонів на об’єкти Казахстану й Тюмені. Того ж року вперше в історії інституту було створено міжнародний студентський будзагін, учасники якого поїхали до Чехословаччини.

На початку 60-х рр. у спорті інститут досяг неабияких успіхів: посів ІІІ загальнокомандне місце на республіканській спартакіаді серед закладів вищої освіти України, а жіноча баскетбольна команда, починаючи з 1960 р., постійно посідала І місце в області і брала участь у першості України. Чоловічі волейбольна й баскетбольна команди неодноразово виборювали кубок області. Призерами першості України з легкої атлетики стали студенти вишу Л. Мартовицький та І. Кліщенков. У 1964–1965 н. р. спортсмени ЗМІ посіли ІV загальнокомандне місце на республіканській спартакіаді, а також І місце серед 20 закладів вищої освіти ДСТ «Буревісник». У 1967 р. було створено спортивний клуб, який очолив І. Д. Накутний. Більше ніж у 30 секціях займалися спортом 820 студентів і викладачів.

У 70-ті рр. пожвавлено роботу методичних семінарів та факультетських методичних конференцій, тематика яких охоплювала різні аспекти навчально-методичної діяльності.

Велику роботу проводила вишівська бібліотека,яка в 1972 р. мала фонд 538 000 екземплярів книг і журналів. Навчальної літератури в бібліотеці налічувалося 226 000 екземплярів, в середньому на одного студента припадало 27 підручників. У 1980 р. на загальній площі бібліотеки 1372 м² розміщувалися чотири читальні зали та книгосховище.

У 1975 р. введено в експлуатацію новий інженерно-лабораторний корпус площею 4500 м². Це дало можливість успішно вирішити низку проблем навчального характеру: створити обчислювальний центр на базі обчислювальних машин БЕСМ-4М та ЕС-1020, вирішити питання подальшої технізації наукового процесу, розширити лабораторну базу інституту.

У 1975 р. ЗМІ було передано навчальну базу Запорізького філіалу Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту корисною площею 4200 м² . На початок 1976 р. приріст матеріальної бази інституту складав 8700 м², що дало можливість збільшити площі на 30%. У розрахунку на одного студента площа зросла до 9,55м².

За період із 1971 до 1975 р. в ЗМІ створено заново або повністю переобладнано 21 навчальну лабораторію, що складало 20% від загальної їх кількості. Введено в експлуатацію: 6 ЦОМ типу «Наіра», «Мир», «Промінь», 9 БЕСМ, 9 АОМ, 25 клавішних обчислювальних машин, 4 класи машин «Альфа-2М», «АК-28», 3 лінгафонні кабінети. Усього в 1975 р. в навчальному процесі й наукових дослідженнях використовували 11 ЦОМ та 21 АОМ. У 1975 р. інститут мав клас контролюючих машин «Альфа-2М», який використовували під час вивчення курсу вищої математики, 25 машин типу «КІСІ» та «Ласточка». На кафедрі напівпровідникових приладів було створено клас машин власної конструкції, який забезпечував груповий контроль знань під час проведення лабораторних робіт.

До 1980 р. практично було вирішене питання використання ЕОМ в навчальному процесі. Усі кафедри інституту, які проводили курсове й дипломне проектування, мали відповідне методичне забезпечення для виконання розрахунків на ЕОМ. У 1979–1980 рр. з використанням ЕОМ було виконано 96,4 % дипломних проєктів. У 1980 р. в інституті працювали 5 обчислювальних залів та обчислювальний центр.

У 1967 р. в рамках Університету громадських професій відкрито факультет фізкультури та спорту. Він готував інструкторів з видів спорту, спортивних суддів.У 1971 р. почав роботу факультет студкорів і фотокорів, у 1972 р. — дворічний факультет патентознавства (для студентів ІІІ–ІV курсів). Впродовж 1972–1973 р. організовано факультет пропагандистів економічних знань.

Рада інституту з військово-патріотичного виховання проводила зустрічі з героями Другої світової війни, змагання з військово-прикладних видів спорту, а також з підводного плавання, стрибків з парашутом, водіння автомашин. За цю роботу колективу ЗМІ в 1973 р. присуджено І місце серед ЗВО України та ІІІ місце в СРСР.

У 1979 р. туристськими стежками пройшли 24 групи студентів інституту. Чубарівці вибороли І місце з техніки гірського туризму на міських змаганнях, у 1980 р. — ІІІ місце в першості області. Сім студентів ЗМІ захищали честь запоріжців на республіканських змаганнях. Того ж 1980 р. виповнилося сім років туристському клубу. Памір, Кавказ, Крим, Карпати та Приполярний Урал — далеко не повний перелік маршрутів, якими пройшли туристи ЗМІ.

У 1980 р. в Університеті громадських професій на 10 факультетах навчалися приблизно 2000 студентів.

В інституті багато уваги приділяли позааудиторній роботі зі студентами. Майже щотижня відбувалися вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми, концерти самодіяльних колективів. При студентському клубі «Чубарівець» працювали: клуб інтернаціональної дружби «Геліос», клуб туристів, студентське кафе, гурток самодіяльних митців «Аматор». У гуртожитку № 3 для дівчат створено клуб молодої господарки «Господарочка», в гуртожитку № 1 — клуб цікавих зустрічей, а в гуртожитку № 2 — клуб «Я та закон».

У Республіканському конкурсі на кращу організацію умов праці, побуту і відпочинку студентів ЗВО у 1974 р. Запорізькому машинобудівному інституту присуджено Грамоту МВ ССО УРСР і Республіканського комітету профспілок працівників освіти, вищої школи і наукових установ, третю республіканську премію на придбання інвентарю для червоних кутків, спортивно-оздоровчих таборів. У 1980 р. було введено в експлуатацію гуртожиток № 4 на 643 місця.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 квітня 1980 р. № 1987, інститут нагороджено орденом «Знак Пошани» і перейменовано на Запорізький ордена «Знак Пошани» машинобудівний інститут імені В. Я. Чубаря. Група викладачів інституту одержала почесні звання і відзнаки УРСР.

У цей період в інституті функціонували сім факультетів, тому що в 1980 р. ММ-факультет було поділено на два: механіко-металургійний та механіко-технологічний. Підготовку інженерів проводили за 17 спеціальностями. У 1980 р. на спеціальностях 0501 та 0510 було відкрито спеціалізацію з робототехніки, а наступного року започатковано підготовку інженерів за спеціальністю 0628 «Електропривод та автоматизація промислових установок». Навчальний процес студентів забезпечували 36 кафедр.

Із 1 червня 1988 р. загально-технічний факультет реорганізовано в заочне відділення. У 1989 р. механіко-металургійний факультет став називатися інженерно-фізичним, а факультет електронної техніки одержав назву радіо-приладобудівного. Така структура збереглась і в 1989–1990 н. р.

Наприкінці 80-х рр. «Запоріжтрансформатор», для якого інститут готував кадри, передав ЗВО новий обчислювальний комплекс. Його встановили в лабораторії систем автоматизованого проєктування (САПР). Тепер з’явилась можливість готувати інженерів-електромеханіків, які були здатні користуватися цією технікою.

Загалом, за оцінкою Мінвузу республіки, методичній роботі в інституті приділяли достатньо уваги. За підсумками республіканської виставки «Методика-84», ЗМІ відзначений серед кращих, але відкриття нових спеціальностей («Електропривод і автоматизація») та спеціалізацій («Технологія роботизованого виробництва», «Механіка роботів», «Робототехнічні системи для обробки металів тиском», «Електроплазмове обладнання») вимагало посилити роботу.

У другій половині 80-х рр. виникла нова форма зв’язків з виробництвом. Це, зокрема, організація філій кафедр безпосередньо на підприємствах. У 1985 р. такі філії працювали у виробничих об’єднаннях «Запоріжтрансформатор», «Перетворювач» і «Радіоприлад». Відкрили їх кафедри електричних машин, електричних апаратів і виробництва радіоапаратури. Пізніше було організовано: філію кафедри технології машинобудування на підприємстві «Мотор Січ», філію кафедри обробки металів тиском на «АвтоЗАЗ». З кожним роком кількість реальних дипломних проектів зростала. У 1984 р. їх було 60%, а в 1986 р. — 73% (з 847 дипломних проектів 618 випускники захистили за реальною тематикою).

Новим явищем у студентському житті стало самоуправління як вияв активності й демократії. На практиці — це участь студентів у діяльності ради інституту та студентської ради в гуртожитках.

У 1990 р. ЗМІ відзначив 60-ліття перетворення індустріального технікуму на інститут. У цей період у Запорізькому машинобудівному інституті працювали кілька наукових шкіл. Лауреат Ленінської премії, чл.-кор. АН УРСР, д-р техн. наук, проф. Ю. А. Шульте очолював школу, яка досліджувала тему «Керування природою неметалевих включень з метою одержання необхідних властивостей сплавів».

У науковій школі проф. Б. С. Натапова проводили фундаментальні дослідження з розроблення основ одержання принципово нових жароміцних матеріалів. Проблема дослідження охоплювала декілька напрямів: корозійностійкі та жароміцні сплави для литва; зміцнені тугоплавкими волокнами композиційні матеріали з металевою матрицею; тугоплавкі вольфрамові волокна, феритні неіржавіючі сталі.

Наукова школа д-ра техн. наук, проф. В. В. Абрамова досліджувала проблеми напружено-деформованого стану твердих тіл, які знаходяться під дією силових і температурних впливів за межами пружності металу.

Під керівництвом д-ра техн. наук, проф. В. С. Попова функціонувала наукова школа, що розробляла основи підвищення зносостійкості та експлуатаційної надійності деталей машин, які працюють в умовах абразивної дії. Під час дослідження цієї проблеми було виявлено ефект, коли руйнівна сила стає силою творення. Виявилося, що при амбразивному зношенні поверхня (10–20 мікрон) завдяки перебудові струму й металу перетворюється на зносостійку. Новинку було впроваджено практично на всіх заводах цього профілю.

Галузева науково-дослідна лабораторія (ГНДЛ) зносостійкості та холодостійкості сталей і сплавів працювала під керівництвом Ю. А. Шульте. На рахунку науковців лабораторії багато знахідок. Тільки за 1986 р. було розроблено і запроваджено у виробництво кремнієвий чавун, що дозволило знизити витрати алюмінію; попутний продукт руднотермічного виробництва титану рекомендовано використовувати для виготовлення прокатних валків і дизельних двигунів тощо.

У 80-ті рр. ГНДЛ під керівництвом В. О. Павлова спроектувала та виготовила устаткування для холодного пресування порошкових заготовок і гарячого штампування заготовок деталей запірної арматури.

ГНДЛ підвищення стійкості деталей устаткування вогнетривкого виробництва (науковий керівник — д-р техн. наук, проф. В. С. Попов) працювала над вирішенням проблеми підвищення опору сплавів абразивному зношенню при підвищених температурах.

ГНДЛ підвищення надійності та довговічності сільськогосподарських машин (науковий керівник — д-р техн. наук, проф. А.Б. Ройтман) мала чималий доробок: досліджено та запроваджено у виробництво прилад для визначення кута дисбалансу ротора зернозбирального комбайна СК-10; розроблено методику визначання параметрів вібростану комбайнів СК-6А та ін.

ГНДЛ підвищення стійкості склотари для підприємств промисловості будівельних матеріалів (науковий керівник — д-р техн. наук, проф. І. П. Волчок) створила економнолеговані склади конструкційних матеріалів для виготовлення методами литва і штампування деталей склоформуючого обладнання, а також розробила перспективні технології відновлення та зміцнення ділянок склоформуючого інструменту, які зазнають найбільшого пошкодження.

ГНДЛ з відновлення устаткування целюлозно-паперового виробництва методами зварювання і наплавлення (науковий керівник — канд. техн. наук, доцент С. Л. Міліченко) розробила технологічну схему наплавки для ремонту деталей обладнання з використанням електродів ЗМІ-24. Виготовлено експериментальну установку для виплавки поліметалевого дроту та ін. У 1990 р. лабораторія отримала завдання виготовити перші партії виробів для роботи в агресивному середовищі целюлозно-паперового виробництва, застосовуючи розроблені технологічні процеси та матеріали в умовах промислового виробництва.

ГНДЛ підвищення довговічності деталей енергетичних установок технологічними методами (науковий керівник — канд. техн. наук, доц. Б. С. Сперанський) у результаті наполегливих пошуків науковців розробила для Запорізького електровозоремонтного заводу оригінальний технологічний процес відновлення гостродефіцитних деталей електропоїздів (зубчасті та шліцові з’єднання, цапфи, різьбові вузли тощо), металоємність яких велика, а вартість виготовлення нових — значна. Водночас у лабораторії ВНЗ було досконало відпрацьовано електричний і тепловий режими, відібрано необхідні флюси й електроди.

ГНДЛ матеріалознавства (науковий керівник — д-р техн. наук, проф. І. П. Волчок) проводила роботу за такими напрямами: розроблення і запровадження у виробництво нових матеріалів для виготовлення та відновлення змінних і швидко зношуваних деталей будівельно-дорожніх машин Міністерства будівництва в районах Далекого Сходу та Забайкалля. Практична ідея робіт лабораторії полягала у скороченні обсягів імпорту запчастин з Японії та СШАдля надважких бульдозерів фірм «Фіат-Аліс» і «Катерпілар».

У другій половині 80-х рр. ефективність вишівської науки залишалася високою. Фактичний економічний ефект від впровадження результатів науково-дослідної роботи в 1990 р. склав 14 644 тис. крб. У ці роки Запорізький машинобудівний інститут брав активну участь у багатьох міжнародних, союзних і республіканських виставках. На фотовиставці «Досягнення вищих навчальних закладів України машинобудівного та приладобудівного профілю», яка висвітлювала здобутки ЗВО республіки в навчанні та науці, відображала життя студентів та їхній відпочинок, найбільше місце було відведено ЗМІ. Експонати кафедри радіотехніки демонстрували на міжнародній виставці-ярмарці в м. Пловдиві (Болгарія). Інститут неодноразово було представлено на Виставці досягнень народного господарства в м. Києві та інших міжнародних і всесоюзних виставках.

Проголошення в 1991 р. незалежності України та початок розбудови власної держави визначили подальші демократичні перетворення в системі вищої освіти. Одним із нововведень початку 90-х рр. у навчальному процесі стало запровадження наскрізного проєктування, яке полягало в тому, що студенти отримували тему курсового проєктування на молодших курсах і продовжували її розробляти аж до самого дипломного проєкту. Колектив автомобільного факультету першим запровадив поточний контроль успішності за 100-бальною системою. На підставі їх досвіду, з метою підвищення якості навчання студентів протягом усього навчального семестру, з ініціативи методичної ради інституту, в 1992 р. у виші започатковано рейтингову систему оцінювання успішності навчання.

Зважаючи на нові соціально-економічні реалії, керівництво ЗМІ було змушене оперативно реагувати на збільшення попиту на ринку праці стосовно фахівців технічного профілю, які вільно володіють іноземними мовами. У 1992 р. здійснено експеримент, за яким готували бакалаврів, інженерів та магістрів з англійською мовою викладання. З іншого боку, в 90-ті рр. у ЗВО працювали кілька викладачів-іноземців, здебільшого зі США, які проводили заняття зі студентами спецгруп і викладачами.

На початку 90-х рр. при машинобудівному інституті діяло спільне радянсько-болгарське підприємство «Інтерсистема», яке очолював доц. М. C. Гамов. Завдяки «Інтерсистемі» в 1990 р. на факультеті перепідготовки інженерів і управлінських кадрів організовано курси підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів у галузі комп’ютерної технології, де готували спеціалістів з електронно-обчислювального обладнання для підприємств міста й області. «Інтерсистема» також провела виставку комп’ютерів та обладнання в обласному центрі.

18 травня 1993 р. на базі вишу Міністерство освіти України провело науково-методичну конференцію «Сучасні проблеми підготовки інженерів». У конференції взяли участь представники 57 ЗВО України, Росії та Білорусі.

У 1993 р. ректором навчального закладу призначено П. Г. Краснокутського. За часів його керівництва було завершено державну атестацію ЗМІ (квітень 1993 р.), створено технічний університет на базі машинобудівного інституту (1994 р.), відкрито спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій за спеціальністю «Матеріалознавство в машинобудуванні» (1994 р.), створено Асоціацію ректорів і директорів вищих навчальних закладів Запорізької області (1996 р.).

Запорізький державний технічний університет (1994 – 2001)

За постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 1994 р. Запорізький машинобудівний інститут було перейменовано у Запорізький державний технічний університету (ЗДТУ).

Враховуючи реальні потреби тодішньої економіки України, високий попит на дипломованих економістів, у 1994–1995 н. р. університет розпочав підготовку фахівців за новими спеціальностями: «Фінанси і кредит», «Менеджмент», «Міжнародні економічні відносини»; було відкрито новий факультет — економіки та управління. Водночас відбулися зміни і в традиційних для університету напрямах: відкрито ще одну спеціальність технічного спрямування — «Авіадвигуни та енергетичні установки літальних апаратів». Відбулася реорганізація кафедр факультетів, автомобільний факультет перетворено на автомеханічний.

1 вересня 1996 р. в ЗДТУ стартувала підготовка фахівців за багатоступеневою системою освіти: бакалавр (чотири роки), спеціаліст (п’ять років), магістр (шість років). Вчена рада університету прийняла рішення: починаючи з 1996–1997 н. р., поетапно з І курсу переводити навчальний процес повністю на українську мову викладання. З метою полегшення цієї процедури було відновлено функціонування курсів української мови для викладачів.

У серпні 1997 р. проф. П. Краснокутський подав заяву про звільнення з посади ректора за власним бажанням. В. о. ректора було призначено завідувача кафедри технології металів, проф. І. Волчка. Через місяць ректором обрали С. Б. Бєлікова, який отримав понад 80% голосів.

Протягом 90-х рр., задля покращення профорієнтаційної роботи, укладено низку договорів «школа — ВНЗ» між навчальним закладом і школами міста. Ініціатором таких договорів стала кафедра електропостачання промислових підприємств, викладачі якої проводили у школах заняття. Згодом на базі університету було створено регіональну асоціацію «Магістр», до складу якої увійшли технікуми, коледжі та школи. У 1999 р. до складу університету ввійшов Токмацький механічний технікум. Метою асоціації було об’єднання зусиль навчальних закладів різного типу для підготовки фахівців політехнічного профілю в єдиній системі безперервної освіти. Внаслідок успішної діяльності асоціації та у зв’язку з великими перспективами цього напряму, в 1998 р. на базі ЗДТУ засновано Науково-навчальний центр політехнічної освіти Запорізького регіону. До складу центру входять понад 40 загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів, технікумів, які спільно з університетом готують абітурієнтів до вступу в ЗДТУ, функціонують два навчально-науково-виробничі комплекси, 11 філіалів випускових кафедр на виробництві. Головним завданням діяльності центру визначено сприяння безперервній багатоступеневій підготовці фахівців.

Межа тисячоліть ознаменувалася для технічного університету двома урочистостями — святкуванням 100-річчя і наданням статусу національного.

Багато зусиль доклали для того, щоб святкування відбулося належним чином за присутності випускників усіх поколінь ЗМІ-ЗДТУ. 27 березня 2000 р. провели організаційне засідання, на якому було створено Асоціацію випускників університету, затверджено її Президію у складі семи осіб на чолі з проф. С. Бєліковим, а також Спостережну раду. До складу Президії увійшли найбільш авторитетні керівники обласного центру, серед яких: голова адміністрації Заводського району П. Михайлик, директор центральних електромереж Л. Хованов, генеральний директор підприємства «Запоріжелектротранс» О. Бірюк, в. о. міського голови Запоріжжя С. Сєлін та ін. Асоціація взяла на себе планування і координацію заходів з підготовки та проведення святкування.

Тим часом ректорат і колектив університету дбали про те, щоб навчальний заклад ззовні й усередині набув якнайкращого вигляду — за наданим статусом. Протягом останніх років фасади корпусів ЗНТУ прикрасили меморіальні дошки на честь: ученого-металурга, науковця і педагога Ю. Шульте; видатного конструктора авіаційних двигунів, академіка, лауреата Ленінської премії, Героя Соціалістичної Праці О. Івченка; ректора машинобудівного інституту 1957–1978 рр., проф. П. Михайлова; д-ра техн. наук, проф., Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки В. Омельченка; вченого-металознавця, науковця і педагога Б. Натапова; ректора інституту (1944-1957 рр.) М. Й. Бодзича. Було капітально відремонтовано головний корпус. Оновлено фасад головного, другого й адміністративного корпусів, гранітом вкрито майданчик перед центральним входом і сходи. Замість старих дверей встановили нові, масивні дубові. Змінився і внутрішній вигляд будови: покладено паркетну підлогу, оновлено фойє, актову залу, навчальні аудиторії, службові кабінети деканатів, кафедр, відділів, оформлено стенди, замінено телефонні кабелі. За студентським гуртожитком № 3 студенти та співробітники університету заклали на честь 100-річчя Студентський парк площею майже 1 га.

Відзначати ювілей в університеті почали ще в жовтні. На кафедрах, а потім і на факультетах збиралися випускники минулих років, викладачі, співробітники, гості з підприємств і фірм, які підтримують ділові стосунки з університетом. Вшановували кращих із кращих, вручали їм подарунки, грамоти, дипломи «Почесний випускник ЗДТУ».

Вчена рада університету вперше надала групі заслужених людей (керівникам підприємств, фірм, колишнім випускникам) звання «Почесний професор ЗДТУ».

Професорсько-викладацький колектив, студенти та співробітники університету на честь свята отримали велику кількість вітальних телеграм, зокрема від Президента України Л. Д. Кучми, Прем’єр-Міністра України В. А. Ющенка, від Національної академії наук України, облдержадміністрації, міської ради та ін. Привітати колектив університету зі сторічним ювілеєм 17 листопада 2000 р. прибули представники багатьох підприємств, фірм та громадських організацій. Заключним акордом свята стало урочисте зібрання в обласному музично-драматичному театрі 18 листопада. У переповненому приміщенні зібралися викладачі та студенти, співробітники й гості — колишні випускники, почесні професори, керівники промислових підприємств, фірм та установ. Згідно з Указом Президента України від 7 серпня 2001 р., університету надано статус національного.

Запорізький національний технічний університет (2001 – 2019)

Згідно з Указом Президента України від 7 серпня 2001 р., університету надано статус національного.

У 2002 р. у складі університету  метою подальшого підвищення ефективності керівництва організовано п’ять інститутів: машинобудівний, фізико-технічний, інформатики та радіоелектроніки, економіко-гуманітарний, безперервної освіти. У 2007 р. у складі вишу створено ще один Інститут,  управління і права, з трьома факультетами та вісьмома кафедрами.

Стратегічним напрямом діяльності університету стало відкриття нових спеціальностей: підготовлено та відкрито прийом абітурієнтів за 22 новими спеціальностями. Із завершенням урочистостей з приводу 100-річчя та надання статусу національного, не припинилися роботи щодо покращення зовнішнього вигляду університету. Під час Посвяти у студенти 1 вересня 2003 р. поблизу входу до головного корпусу було відкрито пам’ятник першому директорові Олександрівського механіко-технічного училища Д. Поддерьогіну, людині з високим званням — Інженер. А до чергового дня народження університету, в 2003 р. неподалік автомобільного корпусу відбулося закладення Алеї випускників транспортного факультету ЗНТУ. До святкування вчена рада університету затвердила нагрудний знак «За бездоганну працю» — вищу нагороду ЗНТУ. Згідно з положенням, нею відзначають ветеранів університету, які сумлінно й бездоганно працювали: 45 років — І ступінь, 35 років — ІІ ступінь, 25 років — ІІІ ступінь.

У 2004 р. до складу університету ввійшли Запорізький електротехнічний коледж і Запорізький коледж радіоелектроніки, а протягом 2005–2007 рр.: Азовський регіональний інститут управління, Бердянський машинобудівний коледж, Запорізький гуманітарний коледж.

Опікувався університет і профорієнтаційною роботою. В умовах конкурентного освітянського середовища вона є однією з провідних. Кілька років поспіль у квітні університет проводить День відкритих дверей, де можна спостерігати тенденцію до щорічного збільшення кількості учасників такого заходу. Впродовж 2004–2005 рр. понад 3000 майбутніх абітурієнтів брали участь у цих заходах: побували в актовій залі та навчальних аудиторіях на зустрічах із проректорами, директорами інститутів та деканами факультетів, ознайомилися з навчально-технічною базою профільних кафедр, довідалися про напрями підготовки фахівців, умови прийому та навчання. Кожен потенційний абітурієнт отримав інформаційні матеріали: буклети про факультети з інформацією про напрями підготовки фахівців і газету «Інженер-машинобудівник», випущену спеціально до Дня відкритих дверей.

Університет брав участь в усіх заходах, які поширювали інформацію про навчальний заклад у країні та за її межами. Традиційною стала участь університету в щорічній міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні», що організована Міністерством освіти і науки України та Академією педагогічних наук України. Уперше ЗНТУ взяв у ній участь у 2001 р. У Києві в експоцентрі «Олімпійський» у виставці беруть участь понад 200 закладів вищої освіти, кожен із яких представляє на власному стенді результати навчальної, виховної та наукової роботи. На кожній виставці університет постійно бере участь у конкурсних номінаціях з окремих напрямів діяльності:

• 2001 р. — університет нагороджено бронзовою медаллю в номінації «Краща реклама досягнень навчального закладу»;
• 2003 р. — бронзовою медаллю в номінації «Комп’ютеризація та інформатизація навчального процесу»;
• 2004 р. — срібною медаллю в номінації «Розроблення та упровадження системи дистанційного навчання»;
• 2005 р. — золотою медаллю в номінації «Створення системи підготовки випускників вищих навчальних закладів до конкурентних умов ринку праці»;
• 2006 р. — срібною медаллю в номінації «Упровадження нових форм організації навчально-виховного процесу»;
• 2007 р. — золотою медаллю в номінації «Інтеграція науки і освіти у вищому начальному закладі»;
• 2008 р. — золотою медаллю в номінації «Створення та виробництво інноваційних засобів навчання»;
• 2009 р. — золотою медаллю в номінації «Інтеграція науки і освіти — необхідна умова підвищення підготовки фахівців у вищих навчальних закладах»;
• 2010 р. — ЗНТУ удостоєний Диплома лауреата громадської акції «Флагмани освіти і науки України» та Диплома Гран-прі «Лідер вищої освіти України» за значний внесок у наукові та освітні сфери державного будівництва, у розвиток іміджу освіти і науки України.

Упродовж 2010–2015 рр. тривала робота щодо відкриття нових спеціальностей. Так, започатковано підготовку фахівців за 16 спеціальностями: «Промислове і цивільне будівництво», «Системи штучного інтелекту», «Інженерія програмного забезпечення», «Композиційні та порошкові матеріали, покриття», «Термічна обробка металів», «Інтелектуальні технології мікросистемної радіоелектронної техніки», «Промислове і цивільне будівництво», «Маркетинг», «Фінанси і кредит (за спеціалізованими програмами)», «Інформаційні технології проектування», «Транспортні системи (за видами транспорту)», «Організація і регулювання дорожнього pyxy», «Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв», «Якість, стандартизація та сертифікація», «Управління проєктами», «Управління соціальним закладом».

В університеті було впроваджено нові оcвітні програми, розпочато підготовку фахівців ОКР «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр». Фахівців ОКР «Бакалавр» готували за 36 спеціальностями, ОКР «Спеціаліст» — за 53 спеціальностями із загальним ліцензованим обсягом 2875 осіб, ОКР «Магістр» — за 50 спеціальностями. Усі спеціальності було сертифіковано. Кількість сертифікованих спеціальностей від 1998 до 2015 р. збільшилася з 23 до 53, а ліцензований обсяг — із 1125 до 2875 осіб.

У 2014 р. в ЗНТУ було проведено роботу з підготовки інформації щодо кваліфікацій, змісту та результатів навчання, академічних і професійних прав, системи вищої освіти за всіма напрямами підготовки та спеціальностями ОКР «Спеціаліст» і «Магістр». Додаток до диплома відповідає моделі, яка розроблена Європейською комісією, Радою Європи і ЮНЕСКО/ CEПEС. За результатами проведеної роботи одразу 126 випускників (62 бакалаври, 47 спеціалістів, 17 магістрів) ЗНТУ отримали додатки до диплома європейського зразка.

З метою встановлення єдиного порядку організації програм академічної мобільності для учасників освітнього процесу закладів вищої освіти України на території України чи поза її межами було розроблено Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність учасників освітнього процесу ЗНТУ. Відповідно до сучасних тенденцій з інформатизації освітнього процесу в європейському освітянському просторі, у зв’язку з використанням ECTS, випущено інформаційні пакети з кожного напряму (спеціальності) як довідники для студентів (слухачів) і викладацького складу та потенційних партнерів, призначення яких полягає у сприянні прозорості освітньо-професійної програми, орієнтуванню студентів (слухачів) на вибір відповідних програм підготовки фахівців і плануванню подальшого навчання, у тому числі в інших ЗВО. Інформаційні пакети ЗНТУ стали довідниками для роботодавців, абітурієнтів, студентів (слухачів) і науково-педагогічних працівників, інших зацікавлених осіб. У 2018 р. розроблено Рекомендації з навчально-методичного забезпечення навчальних дисциплін у ЗНТУ, Положення про рейтингову систему оцінки діяльності науково-педагогічних працівників, кафедр і факультетів Запорізького національного технічного університету (зі змінами), Положення про підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників у Запорізькому національному технічному університеті.

Наукову й науково-технічну діяльність в університеті протягом 2010–2014 рр. проводили за трьома тематичними планами: науково-дослідні роботи, які виконували за рахунок загального фонду державного бюджету (фундаментальні та прикладні) на замовлення Міністерства освіти і науки України; науково-дослідні роботи, які виконували за рахунок спеціального фонду державного бюджету на замовлення підприємств і організацій Запорізького регіону; кафедральні науково-дослідні роботи за індивідуальними планами викладачів.

Усі види науково-дослідних робіт координує науково-дослідна частина університету. У своєму складі вона має провідні наукові школи, науково-дослідні лабораторії, тимчасові науково-дослідні групи, кафедральні наукові колективи. У дослідженнях і розробках брали участь штатні наукові співробітники науково-дослідної частини, науково-педагогічні працівники університету, докторанти, аспіранти, студенти. Основний вклад у виконання НДР здійснюють співробітники восьми наукових шкіл університету:

• «Ливарне виробництво» (1946 р., засновник — д-р техн. наук, проф. Ю. А. Шульте, науковий керівник — д-р техн. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України В. В. Луньов). Основний напрям діяльності — дослідження впливу неметалевих вкраплень на фізико-механічні властивості сталей і сплавів, зокрема: вдосконалення технологій одержання виливків жароміцних сплавів методом спрямованої кристалізації для деталей авіаційної техніки; застосування рідкоземельних і лужноземельних елементів при виробництві ливарних сплавів для гірничо-металургійної та гірничодобувної промисловості й інших галузей техніки; вдосконалення технологій виробництва чавунних виливків. Протягом 2014 р. виконували три НДР, з них дві госпдоговірні й одна кафедральна;
• «Матеріалознавство та термічна обробка» (1945 р., засновник — д-р техн. наук, проф., заслужений діяч вищої школи України Б. С. Натапов, науковий керівник із 1983 по 2012 р. — д-р техн. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України, академік АІНУ А. Д. Коваль, далі науковий керівник — д-р техн. наук, проф. С. Б. Бєліков). Основними напрямами наукової діяльності є: теорія аномальної сталі, засади цієї теорії свого часу дозволили поліпшити штамповність при глибокій витяжці автолиста; розроблення наукових засад легування й термічної обробки жароміцних сплавів, стійких до високотемпературної корозії у продуктах згорання газотурбінного палива з корозійно-активними домішками (сірка, натрій, калій, морська вода тощо);
• «Матеріалознавство в машинобудуванні» (1972 р., засновник і керівник — д-р техн. наук, проф. І. П. Bолчок). Основним напрямом наукової діяльності є вивчення механізмів руйнування конструкційних матеріалів та створення сплавів для роботи в умовах механічних і термоциклічних навантажень, низьких і високих температур, абразивного зношування та хімічно активних середовищ. Останніми роками значну увагу приділяють розробленню хімічного складу й технології виробництва економно легованих графітизованих сталей із метою заміни середньо та високолегованих сталей, а також розробленню та впровадженню процесів виробництва алюмінієвих сплавів високої якості з дешевої вторинної сировини;
• «Радіотехніка та інформаційні технології» (1998 р., засновник і керівник — д-р техн. наук, проф. Д. М. Піза). Основними напрямами наукової діяльності є розроблення і створення: завадостійких радіотехнічних систем; пристроїв розпізнавання рослинних об’єктів; автоматизованих систем управління.;
• «Механіка деформівного твердого тіла з геометричними та фізичними особливостями» (1967р., засновник — д-р техн. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України А. Ш. Асатурян, керівник — завідувач кафедри прикладної математики, канд. техн. наук, доц. Ю. В. Мастиновський). Основним напрямом наукової діяльності є розроблення математичних моделей і методів розв’язання задач механіки деформівного твердого тіла з геометричними та фізичними особливостями. Опубліковано 4 фахові статті та 14 тез доповідей. Загальна кількість публікацій склала 23 одиниці;
• «Обробка матеріалів різанням у машинобудуванні» (1986 р., науковий керівник — д-р техн. наук, проф. Ю. М. Bнуков). Основні напрями наукової діяльності: інтегровані технології підвищення працездатності ріжучого інструмента; сучасні полімерноабразивні інструменти та розширення галузей їх впровадження у виробництво; підвищення якості обробленої поверхні при різних методах обробки матеріалів різанням (точіння, фрезерування) шляхом зменшення вібрацій;
• «Нанорозмірні системи і прилади» (2001 р., засновник — д-р фіз.-мат. наук, проф. В. В. Погосов). Основним напрямом діяльності є дослідження електронних і позитронних зарядових та розмірних ефектів у наноструктурах і кластерах, одноелектронних ефектів у тунельних структурах, зокрема: створення теорії інфрачервоного поглинання металевих нанокомпозитів і тензора провідності металевих наночастинок, плівок і дротів; розроблення аналітичного й чисельного підходів до розпаду квазістаціонарних станів у відкритих квантових точках і, відповідно, теорії тунельного струму для одноелектронних приладів; модифікація методу функціоналу густини і створення кодів самоузгоджених розрахунків роботи виходу електронів і позитронів (а також їхніх анігіляційних характеристик) для метал-діелектричних наносандвічів; експериментальне дослідження методом Кельвіна закономірностей зміни роботи виходу (Bольта потенціалу поверхні) тонких металевих плівок залежно від їх товщини й електропровідності під дією активних частинок водню;
• «Електричні та електронні апарати» (2010 р., засновник і науковий керівник — д-р техн. наук, проф., заслужений винахідник України, академік Транспортної академії України П. Д. Андрієнко).

Основні напрями роботи: дослідження електромагнітних процесів у напівпровідникових пристроях для електроприводу й енергоємних виробництв; діагностика високовольтних електричних апаратів. Одним із важливих показників наукових досягнень університету є кількість наукових праць, опублікованих вченими університету. Найновітніші результати наукових досліджень висвітлено в монографіях, підручниках, наукових статях, виданих в Україні та за кордоном. Загальна кількість таких видань має тенденцію до щорічного збільшення. У 2014 р. вчені університету опублікували 9 монографій, 20 навчальних посібників, 4 підручники. Монографіями, підручниками й навчальними посібниками, виданими науковцями університету, користуються як студенти ЗНТУ, так і інших закладів вищої освіти України. B наукових журналах опубліковано 607 статей, у тому числі 73 в іноземних журналах). Окрім того, написано 1222 наукові статті, надруковані у збірниках наукових праць та збірниках статей, тезах конференцій. Загалом, у 2014 р. співробітники університету видали 2013 друкованих праць. Наявність в університеті власних видань, які мають статус фахових за переліком ДАК України, значною мірою сприяє підготовці та своєчасному захисту кандидатських і докторських дисертацій. Це такі журнали: «Нові матеріали та технології у металургії та машинобудуванні», «Радіоелектроніка. Інформатика. Управління», «Електротехніка та електроенергетика», «Bісник двигунобудування» (співзасновники — ПАТ «Мотор Січ» та НАУ «ХАІ»).

Упродовж десятиліття на системній основі продовжено та досягнуто позитивних результатів у діяльності з налагодження і розвитку міжнародних зв’язків університету. ЗНТУ більше 60 чинних угод з університетами, освітянськими організаціями багатьох країн. Суттєво зросла ефективність участі університету у виконанні програм «TEMPUS», що фінансується ЄС, значного розвитку досягла спортивно-масова робота. Команди ЗНТУ з гандболу і баскетболу грають у суперлігах України, збірна команда з аеробіки — переможці всеукраїнських та міжнародних змагань, включаючи перемоги на чемпіонатах Європи та світу.

Протягом останніх років НУ «Запорізька політехніка» став організатором і співорганізатором багатьох науково-технічних заходів (науково-практичних конференцій, наукових семінарів. У межах цих заходів на базі університету патентно-інформаційний відділ у співпраці з кафедрами вишу провів 9 виставок, 5 з яких міжнародні. Університет також взяв участь у 6 міжнародних наукових і науково-практичних виставках.

Науково-дослідна та інноваційна робота студентів є ефективним методом підготовки якісно нових фахівців у вищій школі. У 2019 р. в університеті функціонувало понад 100 студентських наукових гуртків, проблемних груп та груп підготовки до всеукраїнських студентських олімпіад і конкурсів. Різними формами НДРС охоплено 2643 студентів (33,42% від загальної кількості студентів). Важливим чинником високого рівня підготовки є участь студентів у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт. На ІІ етап Всеукраїнського конкурсу протягом січня-лютого 2019 р. до базових закладів вищої освіти було надіслано 112 студентських наукових робіт. Постійне зростання наукового потенціалу НУ «Запорізька політехніка», безумовно, доводить кількість переможців конкурсу цього року. 31 студент отримав диплом переможця Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт за різними напрямами.

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України, Національний університет «Запорізька політехніка» було призначено базовим закладом вищої освіти з проведення Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності «Електротехнічні системи електроспоживання». Викладачі та співробітники кафедри електропостачання промислових підприємств старанно й сумлінно підготувалися до цієї події, яка відбулась наприкінці квітня 2019 р. До вишу приїхало позмагатися 70 студентів та викладачів з 24 університетів України. Традиційно успішно було проведено щорічну науково-практичну конференцію викладачів, науковців, молодих учених, аспірантів та студентів НУ «Запорізька політехніка» «Тиждень науки» з 16 по 20 квітня на всіх кафедрах.

Про інтенсивність наукової роботи студентів свідчить і велика кількість студентських публікацій — у 2019 р. за участю студентів було опубліковано 1451 статтю, з них 242 статті самостійно.

У жовтні 2019 р. на конкурсі обдарованої молоді, запровадженому Запорізькою облдержадміністрацією, стали лауреатами три студенти, яких підготували на кафедрах комп’ютерних систем та мереж, туристичного, готельного та ресторанного бізнесу, міжнародного туризму, управління фізичною культурою і спортом.

Щорічно з метою заохочення здібних студентів до науково-дослідної роботи надається 120 стипендій Запорізького міського голови в номінації «За успіхи у науковій роботі та успішне навчання». Переможці всеукраїнських олімпіад і конкурсів та їх наукові керівники, згідно з наказам ректора (на підставі наказів МОН України), нагороджуються грошовими преміями.

Протягом останніх років запроваджено систему співпраці університету з роботодавцями, зокрема Центру сприяння працевлаштуванню університету із Запорізьким союзом підприємців та промисловців (роботодавців) «Потенціал». Налагоджено плідну співпрацю з Дніпропетровським центром незалежного оцінювання якості освіти, у НУ «Запорізька політехніка» працював Центр проходження незалежного тестування.

На системній основі досягнуто позитивних результатів у роботі з налагодження і розвитку міжнародних зв’язків університету. В 2019 р. головний навчальний центр університету ЗНТУ-«Delcam» (м. Бірмінгем, Великобританія) успішно здійснював координацію проекту «Передові комп’ютерні технології — університетам України». Підписано угоду з компанією «AUTODESK» щодо подальшої підтримки програми.

З 2008 р. в університеті діє регіональний осередок Мережі Причорноморських університетів (BSUN). За ці роки кількість ЗВО України — членів BSUN досягло 29, що є найбільшою серед країн-учасниць.

Суттєво зросла ефективність участі НУ «Запорізька політехніка» у виконанні програми «ERASMUS+», яка фінансується ЄС, значного розвитку досягла спортивно-масова робота. Команда університету з гандболу стала бронзовим призером Суперліги України, збірна команда з аеробіки — переможцями всеукраїнських та міжнародних змагань, універсіади — бронзовим призером Чемпіонату Європи. П’ять студентів Національного університету «Запорізька політехніка» брали участь у Всесвітній універсіаді (м. Неаполь, Італія), двоє стали призерами ігор.

Велику увагу приділяли розвитку студентського самоврядування. Сформовано органи студентського самоврядування, проведено обрання членів вченої ради та конференції трудового колективу від студентів шляхом прямого таємного голосування.

Ректор університету, як депутат Запорізької обласної ради, працював у складі комісії з гуманітарних питань (заступник голови). За рахунок депутатського фонду здійснено створення двох пунктів погодозалежної автоматики в гуртожитках № 3 та № 4.

Вагомим є досягнення висококваліфікованого колективу вишу — у рейтингу ЗВО «ТОП-200 Україна» за 2019 р. ЗНТУ посів 48 місце (перше — серед ЗВО Запорізької області), у рейтингу за даними наукометричної бази «Scopus» — 47 місце (перше — серед ЗВО Запорізької області), у консолідованому рейтингу 2019 р. — 64 місце.

ЗНТУ складався з 5 інститутів, 13 факультетів, 60 кафедр, 9 навчально-лабораторних корпусів, мав 4 студентські гуртожитки на 2300 місць, бібліотеку з книжковим фондом понад мільйон екземплярів, редакційно-видавничий відділ, комп’ютерну типографію, два спортивно-оздоровчі табори, медичний центр, спортивний комплекс, адміністративно-господарська частину.

В університеті навчалося 13 000 студентів, працювала військова кафедра з підготовки офіцерів запасу.

Викладацький склад нараховував приблизно 800 осіб, з яких більше ніж 550 мають наукові ступені та вчені звання, у тому числі 81 доктор наук, професор, 24 викладачі обрані дійсними членами і членами-кореспондентами галузевих академій України, 25 удостоєні почесних звань «Заслужений діяч науки і техніки України», «Заслужений працівник освіти України», є лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки, нагороджені орденами України.

Десятки тисяч молодих людей виходять зі стін Запорізької політехніки не тільки чудовими фахівцями, а й людьми з активною життєвою позицією, з солідним духовним багажем.

Серед випускників «машинки»- ЗНТУ-НУ «Запорізька політехніка» чимало народних депутатів, представників державної влади, керівників великих підприємств, бізнес-структур, діячів науки і освіти, культури та спорту.

Досягнення НУ «Запорізька політехніка» здобули вишу заслужений авторитет як в Україні так і за її межами. Про це свідчать численні почесні звання, премії, нагороди його науковців та випускників, плідне міжнародне співробітництво з закладами вищої освіти та науковими установами країн усіх континентів світу.

Діяльність Національного університету «Запорізька політехніка» (2019–2025): ключові історичні події, інституційні трансформації та досягнення

Згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України № 420 від 1 квітня 2019 р., Запорізький національний технічний університет перейменовано на Національний університет «Запорізька політехніка». 25 червня 2019 р. затверджено нову редакцію Статуту НУ «Запорізька політехніка».

Період з 2019 року ознаменований подальшим зміцненням позицій університету як провідного технічного закладу в Україні. Зміна назви на Національний університет «Запорізька політехніка» стала логічним кроком, що відображає багатопрофільність, інноваційність та відповідність міжнародним стандартам. Університет продовжує активно модернізувати навчальні програми, впроваджуючи нові спеціальності, що відповідають потребам сучасного ринку праці, зокрема, у сфері інформаційних технологій, кібербезпеки та альтернативної енергетики.

Особлива увага приділяється цифровізації освітнього процесу. Університет активно використовує сучасні онлайн-платформи для навчання, що дозволяє студентам отримувати доступ до знань у будь-який час та з будь-якої точки світу. Це стало особливо актуальним у зв’язку з пандемією COVID-19 та повномасштабною війною, що розпочалася у 2022 році.

У 2022 році ректором було обрано кандидата технічних наук, професора Грешту Віктора Леонідовича.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну університет, як і вся країна, зіткнувся з безпрецедентними викликами. Однак колектив університету, незважаючи на обстріли та близькість до лінії фронту, проявив неймовірну стійкість. Навчальний процес був швидко адаптований до умов воєнного стану, переведений у дистанційний формат, що дозволило зберегти освітній процес та підтримати студентів, багато з яких були вимушені покинути свої домівки.

У ці складні роки університет не лише продовжує свою освітню діяльність, а й надає значну підтримку Збройним силам України. Викладачі та студенти розробляють та виготовляють обладнання для військових потреб, беруть участь у волонтерських ініціативах. Ця діяльність стала частиною нової місії університету — не тільки готувати фахівців, але й сприяти захисту та відновленню країни.

Упродовж 2019–2025 рр. Національний університет «Запорізька політехніка» демонстрував активну адаптацію освітніх програм до потреб ринку праці та динамічних змін у суспільстві. Аналіз правил прийому та переліку програм за 2020 та 2021 роки показує, що Університет пропонував широкий спектр спеціальностей у ключових галузях знань. Це охоплювало такі затребувані напрями, як «Інженерія програмного забезпечення», «Комп’ютерні науки», «Кібербезпека» та «Системний аналіз» у галузі «Інформаційні технології». Крім того, Університет підтримував традиційні для індустріального регіону спеціальності в галузі «Механічна інженерія», пропонуючи програми від «Технології машинобудування» до «Авіаційних двигунів».

Однією з найцікавіших та стратегічно важливих програм стала «Льотна експлуатація повітряних суден» у галузі «Транспорт». Ця освітня програма, що готує пілотів цивільної авіації, безпосередньо відповідає на прогнозований світовий дефіцит кадрів. Згідно з даними Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) та корпорації «Боїнг», світовий попит на нових пілотів та техніків у найближчі 20 років (з 2021 по 2041 рік) становитиме сотні тисяч фахівців. Започаткування та розвиток такої програми демонструє, що Університет не лише зберігав свої традиційні сильні сторони, а й системно реагував на глобальні тенденції та готував кадри для високотехнологічних галузей, що визначатимуть економічний розвиток у майбутньому.

Цей перехід був не просто спонтанною реакцією, а планомірною адаптацією. Наявність «Путівника першокурсника», який допомагав новим студентам зорієнтуватися, а також активне використання Системи дистанційного навчання Moodle свідчать про те, що Університет мав інституційну готовність до роботи в кризових умовах. Такі заходи дозволили підтримувати освітній процес у повному обсязі, що свідчить про гнучкість та здатність до стратегічного планування, що є критично важливим для збереження функціональності інституції в умовах прямої загрози.

Приймальні кампанії протягом звітного періоду відбувалися згідно з правилами, які щорічно затверджувалися вченою радою Університету та оприлюднювалися на офіційному веб-сайті. Були встановлені чіткі норми щодо кількості заяв, які абітурієнт міг подати: до п’яти заяв на місця державного замовлення та до п’ятнадцяти заяв загалом за всіма джерелами фінансування. Процес подачі заяв був повністю переведений в електронну форму. У 2020 році вступники на ступінь доктора філософії могли фінансувати своє навчання як за рахунок державного бюджету, так і на умовах контракту, включаючи кошти грантів на наукові дослідження.

Організація та координація наукової та науково-технічної діяльності в НУ «Запорізька політехніка» здійснюється Науково-дослідною частиною, яка є структурним підрозділом Університету. До її складу входять ключові адміністративно-управлінські відділи, зокрема Науково-технічний відділ, Патентно-інформаційний відділ та Відділ метрології, стандартизації і наукового обладнання. Основними пріоритетними напрямами наукових досліджень, над якими працювали наукові школи Університету, були інформаційно-комунікаційні технології, включно з розробкою інформаційно-діагностичних систем та методів обробки великих даних, а також дослідження в галузі енергетики. Ці напрями підкреслюють інженерно-технічну спеціалізацію закладу та його орієнтацію на вирішення актуальних проблем, що відповідають потребам сучасної економіки.

Протягом звітного періоду Університет значно розширив свою інноваційну інфраструктуру, створивши низку хабів, що сприяли співпраці з бізнесом та регіональному розвитку. До них належать Європейський цифровий інноваційний хаб, Енерго-інноваційний хаб та Регіональний інноваційний хаб НУ «Запорізька політехніка».

Особливе значення має Регіональний інноваційний хаб, створений 25 лютого 2025 року. Його основна мета – підтримка винахідництва, інновацій та стартап-проєктів у регіоні. Функції хабу включають: створення платформи для співпраці між бізнесом та студентами для розвитку досліджень та освіти; стимулювання стартапів через інкубаційні програми, конкурси та співпрацю з венчурними фондами; підготовка кадрів через практико-орієнтовані освітні програми та стажування; сприяння технологічній трансформації та цифровізації, зокрема, через впровадження інструментів Industry 4.0.

Створення хабу в 2025 році є чітким сигналом стратегічного бачення керівництва Університету, спрямованого на післявоєнну відбудову та інтеграцію в нову економіку. Це позиціонує заклад не просто як освітній центр, а як ключовий елемент економічного відновлення Запорізького регіону.

Крім того, Інжинірингова школа Noosphere функціонує як ефективна стартап-платформа, надаючи студентам та молодим вченим безоплатну технологічну та маркетингову підтримку, а також менторство. Приклади проєктів, що пройшли відбір, як-от розробка PEEK 3D-принтера та живих фільтрів для приміщень, підкреслюють практичну орієнтацію Університету та його здатність перетворювати наукові ідеї на інноваційні продукти.

Науковці Університету, незважаючи на військові виклики, демонстрували високу наукову продуктивність. Цей факт підтверджується безперервною публікаційною активністю у престижних міжнародних наукометричних базах даних, зокрема Scopus та Web of Science. Як приклад, лише у липні 2023 року, в розпал повномасштабного вторгнення, було опубліковано низку наукових праць у таких напрямах, як математичні науки, економіка, управління, матеріалознавство та фінансова діяльність. Факт продовження наукової діяльності в таких умовах є вагомим доказом стійкості та відданості наукової спільноти Університету своїй справі.

Звітування перед Міністерством освіти і науки України також не припинялося. Щорічно Університет подавав деталізовані звіти, що включали інформацію про виконання наукових досліджень і розробок, показники інноваційної діяльності та виконання бюджетних програм. Ця звітність підтверджує високий рівень інституційного управління навіть у найскладніші періоди.

За міжнародне співробітництво в Університеті відповідає відділ міжнародної діяльності та роботи з іноземними студентами. Його головна мета — організація та розвиток співпраці з іноземними закладами освіти, науковими установами, організаціями та фірмами в галузях освіти, науки та культури. Функції відділу включають пошук партнерів, укладання угод, розповсюдження інформації про міжнародні гранти та стипендії, а також допомогу студентам та співробітникам в участі у міжнародних програмах.

У період 2019–2025 років Університет продовжував активно брати участь у міжнародних проєктах, що є свідченням високого рівня довіри з боку іноземних партнерів. Серед ключових проєктів, в яких брав участь заклад:

• «Інноваційна мультидисциплінарна навчальна програма для підготовки бакалаврів та магістрів зі штучних імплантів для біоінженерії» (BIOART): Проєкт завершився у 2020 році.
• «Міждоменні компетенції для забезпечення здорової та безпечної роботи у 21 столітті» (WORK4CE): Реалізовувався з 2020 по 2023 роки, що демонструє збереження міжнародної співпраці навіть після 24 лютого 2022 року.
• Проєкт USAID «Кібербезпека критично важливої інфраструктури України»: Активність цього проєкту у 2020–2024 роках вказує на стратегічну важливість Університету для національної безпеки та його роль у підготовці фахівців у критично важливій галузі. Ця співпраця підкреслює, що, попри військові дії, Університет продовжує розглядатися як надійний та ефективний партнер у галузі, що є критичною для обороноздатності країни.

Міжнародна діяльність Національного університету «Запорізька політехніка» (НУ «Запорізька політехніка») охоплює кілька основних напрямів: підготовку спеціалістів для зарубіжних країн, участь у міжнародних конкурсах на отримання грантів, обмін науково-методичними розробками та співпрацю із закордонними закладами вищої освіти (ЗВО). За роки свого існування університет підготував понад 1500 фахівців-громадян країн Азії, Африки, Європи, Латинської Америки. Підтримуються ділові, наукові, освітянські та культурні зв’язки з навчальними закладами Китаю, Німеччини, Польщі, Росії, Франції тощо.

У 2024 році науковці, викладачі та студенти університету активно долучалися до міжнародних програм. Зокрема, 58 викладачів взяли участь у закордонних тренінгах, стажуваннях і конференціях. Водночас 76 студентів та аспірантів стали учасниками програм онлайн- та офлайн-академічної мобільності. Загалом, такими можливостями скористалися понад 130 осіб.

НУ «Запорізька політехніка» є активним учасником численних міжнародних освітніх програм, включаючи Global UGRAD, DAAD, імені Фулбрайта та Erasmus+. У рамках програми Erasmus+ (KA1) у 2024 році в академічній мобільності взяли участь 4 студенти та 2 викладачі, які навчалися та проводили лекції в європейських ЗВО. Також Університет брав участь у виконанні 2 проєктів за програмою Erasmus+ (KA2).

Серед ключових міжнародних проєктів 2024 року можна виділити:

• Erasmus+ WORK4CE: Проєкт мав на меті розробку нової форми співпраці між університетами та підприємствами для покращення працевлаштування випускників в епоху цифрових технологій. У його рамках було створено відкриті освітні ресурси та моделі компетентностей для «Індустрії 4.0».
• DAAD ViMaCs та EuroPIM: Ці проєкти були спрямовані на створення віртуальної навчальної інфраструктури, цифровізацію освітніх просторів та надання дистанційних курсів з удосконалення викладацької майстерності. Понад 150 студентів взяли участь у програмі DAAD «Ukraine digital», а 30 з них отримали щомісячні стипендії.
• Програма «Єднання» з Кардіффським університетом: Завдяки цій програмі, у 2024 році викладачі та студенти Запорізької політехніки покращували рівень володіння англійською мовою, а науковці проводили спільні дослідження в галузі матеріалознавства (наприклад, вивчення титанових та магнієвих сплавів) та авіаційної інженерії.

Університет підтримує 62 чинні угоди з освітніми закладами та підприємствами з різних країн, включаючи Азербайджан, Бельгію, Німеччину, Польщу та Іспанію. У 2024 році було підписано 16 нових угод, зокрема зі Штутгартським університетом, Краківським технологічним університетом та Університетом Сілезії в Катовіце.

Участь у міжнародних проєктах і програмах дозволяє Університету слідувати актуальним світовим тенденціям, удосконалювати освітні практики та інтегруватися в європейський науковий простір.

Фінансове становище Університету демонструє стабільність, яка дозволила йому функціонувати в умовах кризи. Згідно з фінансовим звітом за 2024 рік, загальний обсяг надходжень становив 528 101,0 тис. грн. Ця сума склалася з 331 912,5 тис. грн надходжень із загального фонду державного бюджету та 196 188,5 тис. грн – із спеціального фонду. Така структура фінансування, що покладається як на державну підтримку, так і на власні надходження (можливо, від іноземних проєктів, грантів або навчання за контрактом), дозволила компенсувати потенційні втрати, спричинені війною. Ця фінансова стабільність підкреслює ключову роль державної підтримки та міжнародної співпраці у забезпеченні життєздатності закладу в критичний період.

Упродовж 2019–2025 років Університет виступав не лише як освітній, а й як організаційний та лідерський центр для освітньої спільноти України. Особливе значення мало проведення Всеукраїнського форуму «Дні освітнього лідерства 2024», що відбувся 6-7 червня на базі Університету в Запоріжжі. Захід став платформою для обговорення майбутнього української освіти, її інтеграції до європейського простору та формування стратегій розвитку ЗВО в умовах війни. Участь високопоставлених керівників, зокрема заступника міністра освіти і науки України та голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, свідчить про високий авторитет НУ «Запорізька політехніка» на національному рівні, навіть в умовах, коли місто перебувало під постійною загрозою. Проведення такого масштабного заходу є потужним символічним актом, що демонструє незламність Університету як центру освітнього лідерства. Всеукраїнському форумі «Дні освітнього лідерства» на базі Національного університету «Запорізька політехніка» став традиційним, у 2025 році він пройшов 10 червня.

Також Університет організовував форум «Навички майбутнього. Україна», який проходив у жовтні 2023 року та у листопаді 2024 року. Цей захід, підтриманий Національним агентством кваліфікацій та Федерацією металургів України, демонструє міцні зв’язки Університету з державою та ключовими галузями промисловості. Співпраця з такими інституціями вказує на синергію між освітою та реальним сектором економіки, підтверджуючи, що Університет є ключовим гравцем у формуванні освітньої політики, яка безпосередньо впливає на працевлаштування та економічний розвиток країни.

Серед заходів науково-дослідної роботи студентів важливе місце належить олімпіадам. Так, у 2019–2020 н. р. в університетському етапі студентської олімпіади взяли участь 1635 студентів з 45 кафедр. У ІІ етапі Всеукраїнської студентської олімпіади взяли участь 166 студентів. У 2019–2020 н. р. дипломи переможців отримали 17 студентів.

У 2024 році студенти «Запорізької політехніки» продемонстрували високі результати на обласному конкурсі «Студент року», здобувши перемогу в чотирьох номінаціях. Крім того, вони були нагороджені почесними грамотами від Запорізької обласної військової адміністрації. Ці досягнення свідчать про високий рівень підготовки та активну участь студентів у громадському житті регіону.

Отже, період 2019–2025 років став для Національного університету «Запорізька політехніка» часом найбільших випробувань. Однак, аналіз діяльності закладу підтверджує його інституційну стійкість, здатність до адаптації та стратегічне бачення майбутнього. Національний університет «Запорізька політехніка» за період 2019–2025 років не лише вистояв у критичних умовах, а й зумів закласти фундамент для майбутнього розвитку. Його лідерська позиція в організації національних форумів та участь у міжнародних проєктах засвідчила, що він є ключовим актором у процесах відновлення та інтеграції України в європейський освітній та інноваційний простір.

У 2025 році Національний університет «Запорізька політехніка» відзначає свою 125-ту річницю. Це ювілей, що символізує довгий та славний шлях, пройдений від скромного механіко-технічного училища до потужного освітнього та наукового центру. За цей час університет пережив дві світові війни, революції, перебудови, але завжди залишався вірним своїй меті — готувати висококваліфікованих фахівців, які є рушійною силою розвитку. Майбутнє університету пов’язане з подальшою інтеграцією в європейський та світовий освітній простір, розширенням міжнародної співпраці та розвитком інноваційних технологій. Університет прагне стати не лише центром освіти, а й майданчиком для розробки новітніх технологій, що сприятимуть відновленню та розбудові України. Його сила і майбутній розвиток спираються на потужний і надійний фундамент, закладений десятиліттями плідної праці багатьох поколінь викладачів, науковців та студентів.