Випускник факультету комп’ютерних наук і технологій

Народився Буділка Ростислав 11 квітня 1995 року в місті Запоріжжі. У 2013 році закінчив Запорізький правобережний професійний ліцей. З юних років вирізнявся наполегливістю та відповідальністю, прагнув розвиватися та здобувати нові знання.
У 2016–2020 роках навчався в Національному університеті «Запорізька політехніка» на факультеті комп’ютерних наук і технологій, де здобув спеціальність інженера програмного забезпечення. Обрана професія відображала його інтерес до сучасних технологій і бажання бути корисним у розвитку країни.
Ще в 2015 році, не залишаючись осторонь подій в державі, добровільно долучився до волонтерської діяльності в зоні АТО. Після отриманого поранення повернувся до рідного Запоріжжя, але його прагнення служити та допомагати не згасло. У 2025 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу в складі 154-ї окремої механізованої бригади на посаді пілота FPV-дронів із позивним «Рест». Відзначався мужністю, витримкою та відданістю побратимам і своїй справі.
10 березня 2026 року загинув під час виконання службових обов’язків, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні.
Похований 17 березня 2026 року в місті Запоріжжі.
Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, друзів і всіх, хто його знав.
Спогади друзів про Ростислава (Роса)
Микита, друг:
Ми дружили понад п’ятнадцять років, і для мене він завжди був більше, ніж просто друг – він був частиною родини. Ми жили разом, працювали разом, проходили труднощі пліч-о-пліч. І водночас він завжди був сміливішим за мене. Коли я сидів на лекціях – він уже боронив нашу країну в зоні АТО. Коли я думав, як убезпечити себе й триматися подалі від небезпеки, він одним із перших пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення.
Він не був ідеальним – як і всі ми, мав свої слабкості й недоліки. Але в ньому було головне: готовність стати на захист близьких і рішучість дивитися небезпеці прямо в очі. У ньому жила особлива відвага – він був відчайдухом і трохи авантюристом, але саме це робило його справжнім.
Тепер, коли його не стало, мені залишається вірити: він був там, де мав бути – там, де був потрібний найбільше. І я знаю, що до останнього дня він щиро радів тому, що робив.
Сашко, друг:
«Рос» був людиною, яка не знала слова «ні», коли йшлося про допомогу друзям. За понад десять років дружби він став тим самим надійним плечем, на яке можна було спертися будь-коли: чи для спонтанної авантюри, чи для серйозної розмови про життя, чи навіть для нічного чаювання. І чай, до речі, він готував найкраще.
Його впертість іноді дивувала: він міг годинами захоплено й дотепно сперечатися в пошуках істини. Але в цьому ніколи не було злості – лише щире прагнення докопатися до суті й знайти правильне рішення.
Рос пішов як герой, залишивши по собі пам’ять про світлий розум і серце, завжди відкрите для друзів.
Данило, друг:
Рос ніколи не прагнув виділятися, але для мене він був справді визначною людиною. На перший погляд – тихий і сором’язливий, проте замість слів завжди говорили його вчинки. Я впевнений: не зустрічав і навряд чи зустріну людину більш ідейну, хоробру та самовіддану, ніж Ростислав.
Трохи відчайдушний, інколи імпульсивний, але завжди щирий і відвертий. У світі, де багато хто намагається бути кимось іншим, Рос просто залишався собою.
Ще в 2014 році, керуючись власними моральними принципами, він долучився до АТО, і згодом так само свідомо обрав службу на передовій. Я не завжди погоджувався з його рішенням ризикувати собою заради інших чи заради вищої мети. Але якщо він щось для себе вирішував – переконати його було неможливо.
Спогади друзів про Ростислава (Роса)
Микита, друг:
Ми були друзями понад п’ятнадцять років, і для мене він завжди був більше, ніж друг, він був частиною родини. Ми жили разом, працювали разом, зустрічали труднощі пліч-о-пліч. Та він завжди був сміливішим за мене. Коли я сидів на лекціях – він уже боронив нашу країну в зоні АТО. Коли я шукав, як втекти подалі, він одним із перших пішов добровольцем у дні повномасштабного вторгнення.
Він не був ідеальним – як і всі ми, мав свої слабкості і недоліки. Але завжди був готовий стати на захист близьких, сміливо дивлячись у вічі будь-якій небезпеці. Він був відчайдухом і авантюристом.
І тепер, коли його не стало, мені лишається вірити: він був саме там, де мав бути – там, де він був потрібен. І я знаю: він до останнього дня радів тому, що робить.
Сашко, друг:
“Рос” був людиною, яка не знала слова «ні», якщо йшлося про допомогу друзям. За понад 10 років дружби він став тим самим надійним плечем, яке доступне 24/7 – чи то для випадкової авантюри, чи то для обговорення життєвих питань, або ж для випадкового нічного чаювання, а чай він готував найкраще за всіх.
Його впертість іноді вражала: міг годинами азартно й дотепно сперечатися в пошуках істини, але ніколи не несе зла – лише щире бажання знайти об’єктивне рішення.
Рос пішов як герой, залишивши по собі пам’ять про світлий розум та серце, що завжди було широко відкритим для друзів.
Данило, друг:
Рос ніколи не намагався виділитися, але для мене він був визначною людиною. Тихий та сором’язливий на перший погляд, але замість нього говорили його дії. Я абсолютно впевнений, що я не зустрічав і навряд зустріну людину більш ідейну, хоробру чи самовіддану, ніж Ростислав. Трохи відчайдушний та імпульсивний, проте завжди відвертий і щирий у світі, де всі намагаються бути кимось, Рос просто був самим собою.
Ще як у 2014 р. його моральні принципи привели його на АТО, так і зараз він знайшов своє місце на передовій. Я часто не погоджувався з його рішенням поставити себе під ризик заради інших або якоїсь вищої мети, але якщо він для себе щось вирішував, сперечатися було марно.