Кінофестиваль «Запорізька сінерама» — сімнадцять років разом
Думаю, що ні для кого не секрет, що кіно стало для нас своєрідним путівником і розрадою. Але ми завжди хочемо дивитись якісні стрічки і захоплюватись грою акторів, майстерністю режисерів і вигадливістю сценаристів. Але, погодьтеся, щось рідко зустрічаються такі фільми. Для того, аби був постійний розвиток і не було творчого затухання у молодих режисерів/акторів/сценаристів нашої країни, в Запоріжжі уже сімнадцятий рік поспіль проводиться кінофестиваль «Запорізька сінерама». Мушу зізнатись, що це дійсно Дійство, де глядачі знайомляться із новонародженими фільмами. Мені випала нагода побувати на 17 фестивалі і отримати неймовірні враження, тож опис піде по дням, бо ж надто все було важливим – нічого б не забути!
День перший. «Україні – наші творіння!» Цей день був присвячений фільму під назвою «Політ золотої мушки», який знято за мотивами оповідань «Бурячковицьки хроніки» львівського письменника Богдана Волошина. Сказати, що стрічка нас змусила і плакати, і сміятись, замало. Історії життя в одному селі тісно сплетені і простежується повнота існування людини: її народження – дорослішання – дорослість – смерть. Ні, це все показано не одним шляхом одної людини. Просто історії односельчан вміщують в себе всі ці аспекти життя у даному часовому проміжку. Кіно, де події можуть із легкістю доходити до абсурду (головну героїню-оповідачку історій звуть Микола!), де можна впізнати нашу буденність (боротьба за спадщину чи прийом в райцентрі), де можна узріти невідворотність подій (смерть коханого дідуся і спалення дому). Три новели переплелись в одну стрічку і змушують глядача змінювати емоції ледь не щохвилинно. Тим, хто розуміє, що кіно може бути не тільки серйозним і сумним, раджу до перегляду.
День другий. «Свято молодого кіно» – показ кращих конкурсних робіт. Чесно кажучи, то так і не зрозуміла чому 3 із десяти представлених фільмів є кращими в конкурсній програмі. Або надійшло мало робіт, або я перестала розуміти бодай щось у цьому світі. Нехай мене насварять люди, які вигадали анімовану стрічку «Чайка», але що це було? Я нічого не маю проти художніх ескізів у роботі, але головною героїнею фільму була… – муха! Чайкою там і не пахло! Абсурдність тут, як на мене, вплелась не дуже гармонічно у задум. Тобто взагалі не вплелась. Інші два я просто не запам'ятала добре, бо не вразили, хоча і висвітлювали болючі теми.
День третій. «Життя моє – кінематограф». День нагородження переможців. Вартісні фільми перемогли, однозначно. «Два дні в Іловайську» – документальний, над яким ревів весь зал (я думаю, це показник успіху). «Капелан» – три дні із життя військового священика. «Сінефілія» – спалений кінотеатр і люди, які пов'язували із ним найкращі моменти життя. «Жилець» – художник, який повернувся з війни, і його смерть в мирному Києві. «Лінгвістка» – сучасно-жіночий фільм або як відшити хлопця за 10 хвилин. Кліп на пісню «Душа» – про поспіхом прийняті згубні рішення. І стрічка-інтерв'ю із Запорізьким вчителем бального танцю Геннадієм Геннадійовичем Шевцовим «Я – педагог». Всі перелічені стрічки – насичені і багатогранні, красиві і буденні, щемні і світлі, про любов і дружбу, про життя і смерть. Дивитись їх – отримувати естетичну, духовну насолоду.
Щиро вдячна профкому студентів ЗНТУ за те, що надає можливість відвідувати такі заходи і потім щиро писати статті!
І, друзі, ви приходите в кіно, аби споглядати і вслуховуватись у процес на екрані. На екрані! Вмійте дотримуватись правил поведінки в кінотеатрі. Бо дуже неприємно слухати недоречні розмови, такий же недоречний сміх чи шурхотіння невідомо чим. Чесно, відволікаєте, не даєте зосередитись.
Але фільми цього року не затьмарять ніякі зовнішні прояви невихованості глядачів. Бо було дійсно круто і я пишаюсь, що живу у країні з такою кількістю талановитих Людей!
Ірина Сажинська
Прес-служба профкому студентів ЗНТУ
