Артем Тимченко народився 11 лютого 1985 року. Навчався в Запорізькій спеціалізованій школі №72, яку закінчив з високими балами.
«У школі Артем завжди мав власну думку і весь час її відстоював. Цим вдався в мене», — розповідає мама героя Надія Тимченко.
Після школи Артем вступив до ЗДТУ (зараз — Національний університет «Запорізька політехніка»), де закінчив інженерно-фізичний факультет за спеціальністю «Металургія». Пізніше він займався будівельними роботами.
У 2015 році Артем пройшов військовий вишкіл і потрапив до 25–ї бригади ДШВ. Обіймав посаду заступника командира бойової машини. Мав позивний «Тім».
«Артем прагнув бути на захисті України. Був патріотом, і ми його в цьому всіляко підтримували. Він — людина, яка завжди тримала слово й ніколи не зраджувала людей, особливо тих, яких він цінував! — каже мама.
Тім мав чітку життєву позицію: «Жоден політик, жодна влада не дасть тобі могутньої держави, доки ти не станеш будувати її сам. Це боротьба та праця кожного. Якщо мене запитають, що я зробив для України, я знаю, що відповісти!»
У середині квітня у Волновасі під час виконання бойового завдання Артем з побратимами потрапили в часткове оточення. Частина воїнів зуміли вийти, а ось Тім з побратимами залишились: у них були проблеми зі зв’язком.
На щастя, Артем вивів хлопців з оточення. За цю бойову операцію 13 квітня 2022 року воїн отримав орден «За мужність» 3–го ступеня.
17 квітня Артем Тимченко загинув при виконанні бойового завдання біля Авдіївки.
Героя поховали в Запоріжжі, на Кушугумському цвинтарі, з усіма військовими почестями. Портрет та історія Артема розміщені в електронній книзі пам’яті на Алеї Слави біля мерії. Крім того, воїна увіковічили в Дніпрі — там створили пам’ятну інсталяцію, де на деревах розміщені дзвіночки з іменами загиблих Героїв. Тривають роботи з установлення пам’ятника, на якому буде портрет Артема, написаний Оксаною Шабас.
«Я знаю, що загину. Але я не шкодую ні про що, це мій шлях — і я щасливий…» — говорив Артем.
«Артем був тією людиною, яка завжди тримала слово. Він єдиний у моєму житті, хто ніколи не сумнівався у важливості перемоги, поверненні мого краю і того, що такі люди, як я, які втратили нормальне життя, заслуговують на повагу та вільне повітря. Він завжди був, є та буде тим промінцем світла, який надавав мені сили боротися та жити далі. Поруч з ним кожна людина ставала щасливою, і я рада, що була однією з цих людей. Я теж виконаю свою обіцянку йому: буду вшановувати Героїв та буду розповідати про найпрекраснішого Героя мого Донбасу», — пише художниця Оксана Шабас. — Артеме, ти завжди будеш моїм героєм! І я, своєю чергою, завжди буду підтримувати твоїх батьків, бо залишитися без такого сина та такої людини — це залишитися без серцебиття. Ти наче живий, але крил більше немає, і політ, на який тебе заряджав Артем, більше ніколи не відбудеться».
Вічна пам’ять Герою!
