Сергій Володимирович Литвиненко народився 18 липня 1997 року в селі Новокарлівка Пологівського району Запорізької області. У 2014 році закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
3 вересня 2016 року Сергій обрав долю захисника й прийняв присягу на вірність Батьківщині.
У 2018 році вступив до Національного університету «Запорізька політехніка» на факультет управління фізичною культурою та спортом на омріяну спеціальність «Фізична культура і спорт». Як студент Сергій запам’ятався своїм відкритим та впевненим поглядом молодого чоловіка, який з перших хвилин спілкування справляє враження сильної та щирої людини.
Сергій загинув 14 квітня 2022 на 25 році життя захищаючи Україну та нашу свободу в селі Вірнопілля Ізюмського району Харківської області.
Викладачі згадують Сергія як цілеспрямованого, працьовитого, наполегливого, надзвичайно організованого та відповідального студента і водночас як відкриту та життєрадісну особистість.
Оксана Порада, старша викладачка, заступниця декана факультету управління фізичною культурою та спортом, згадує: «На навчальних заняттях Сергій проявив себе як вдумливий, відповідальний та принциповий студент. Не зважаючи на те, де він перебував — у казармі чи на полігоні під час військово-польових навчань — завжди ретельно виконував завдання та намагався максимально відвідувати заняття».
У пам’яті одногрупників Сергій залишився людиною, з якою дуже легко працювати: організований, старанний та відповідальний. Він був завжди позитивний — у спілкуванні з Сергієм завжди відчувалася внутрішня сила.
Однокурсниця Олена Куцева ділиться своїми спогадами про Сергія Литвиненка:
«Чому в нас забирають найкращих? Ми бачилися лише на сесіях, бо навчалися онлайн, але він мені запам’ятався веселим хлопчиною, легким у спілкуванні. Він завжди жартував та усміхався. Пам’ятаю, як він виходив на онлайн лекції, перебуваючи на військово-польових навчаннях… Спогади про нього лише добрі та позитивні…»
Антон Трюхан з теплотою відгукується про колишнього однокурсника:
«Уже з перших хвилин спілкування з ним зрозумів, що це людина дуже відкрита та щира. В моїй пам’яті є лише приємні спогади про нього, не тому що пам’ятаю лише їх, а тому що нічого неприємного від нього ніколи не було. Жив для інших, дарував свою усмішку всім, хто його оточував, завжди всіх пригощав кавою, готовий підставити своє плече… У перші дні війни я запитав його, як він, як справи, а він скинув фото сухпайку ворожого і відповів: “Працюємо!”… Сергій був справжнім чоловіком, мав за честь навчатися разом з ним!».
Факультет буде пам’ятати Сергія неординарною та багатогранною особистістю.
Світла тобі пам’ять, Сергію!
