Даниляк Микита Віталійович народився 11 вересня 2001 року в місті Запоріжжі. У 2019 році закінчив Запорізьку загальноосвітню школу №69. Світла, щира, доброзичлива людина — він умів змінювати все довкола своєю щирою усмішкою та добротою. Цінував життя, кожен день наповнював теплом і турботою про інших. Патріот не на словах, а у вчинках.
Після школи Микита працював пасічником, захоплювався картингом. Особливе місце в його серці займав дитячий табір «Меотіда», який був для нього не просто місцем роботи, а справжньою школою життя. Там його знали під табірним іменем Микита Котов — Кіт. Це ім’я стало частиною його легенди: добрий, дотепний, уважний, завжди готовий підтримати й прийти на допомогу. Для дітей він був прикладом, для колег — другом, а для всіх — світлом, що зігрівало серця.
Згодом Микита вступив до Національного університету «Запорізька політехніка» на спеціальність «Інформаційні мережі зв’язку».
П’ять років щасливого подружнього життя з коханою дружиною Ольгою — це були роки любові, поваги та взаємної підтримки.
Коли ворог прийшов на нашу землю, Микита не вагався. 2 листопада 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України, отримав позивний КоДа (Малой). Як старший солдат і радіотелефоніст, він був надійною опорою для побратимів. Його сумлінність, відповідальність і глибока відданість справі не знали меж. Микита воював за той світ, у якому мріяв жити — світ без війни, сповнений добра, яке сам щедро дарував людям.
19 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новоселівка Краматорського району Донецької області, Микита героїчно загинув, прийнявши бій на себе, щоб урятувати побратимів. Його останній день став прикладом незламності, самопожертви й безмежної любові до України.
Микита Даниляк — назавжди в наших серцях.
Герой. Людина. Приклад.
