Богдан Валентинович Петрущенко народився 19 грудня 1995 року в місті Феодосія. Після закінчення Запорізького електротехнічного коледжу вступив у 2016 році у ЗНТУ на спеціальність 133 «Галузеве машинобудування», ОП — Металорізальні верстати та інструменти. Був обраний старостою групи, відмінник навчання, неодноразовий лауреат стипендії мера. Мав активну громадську позицію.
Богдан був спокійною, врівноваженою людиною, уважним до студентів та викладачів, брав активну участь у громадській та науковій діяльності університету та залучав одногрупників.
У вересні 2024 року загинув виконуючи бойове завдання.
Його серце було сповнено непохитною любов’ю до України, а душа прагнула свободи. Він вірив у майбутнє нашої країни та бажав їй процвітання. Герой віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі. Його сміливість і відданість ніколи не будуть забуті. Схиляємо голови перед родиною і близькими героя.
Вічна пам’ять та слава!
Доцент кафедри механіки Андрій Скребцов поділився спогадами про студента
Знайомство з Богданом відбулося, коли він проходив навчання у нас на кафедрі механіки. Я був його викладачем з теорії машин і механізмів.
Спочатку не було зрозумілим, що Бодя має дуже сильні риси характеру. Він тоді був тихим студентом, який старанно навчався. Однак, дізнавшись на одному із занять, що на кафедрі діє науковий гурток, Богдан був одним із тих студентів, які відгукнулися та прийшли знайомитися з науковою справою. Я був дуже приємно здивований наполегливістю Богдана щодо розв’язання всіх питань, які почали виникати в новій для нього діяльності. Він самостійно розв’язував проблеми. Для нього їх не існувало, якщо чесно! Але я знав, бо сам пройшов аналогічний шлях, з чим він стикався: треба організувати, надрукувати, проконтролювати — все зробити на дуже високому рівні…
Після закінчення навчання на кафедрі механіки Богдан не залишив гурток. Він був незмінним його членом. Інколи єдиним, хто відгукнеться. Організація семінарів і конференцій — завжди Богдан допомагав. Ми робили спільні публікації.
Через деякий час я намагався поширити справу поза університетом. Запропонував Богданові участь у цьому. Все повинно було запрацювати як майстерня з виробництва заготовлень на плазморізі. Богдан разом із молодшим братом почали ознайомлюватися з побудовою ЧПУ, а його профільна освіта сприяла справі. На жаль, справа не вдалася. Ми розійшлися у зв’язку з обставинами. Потім знову перетнулися наші шляхи, але Богдан уже був частиною силових структур. Він, як старший брат, завжди думав про свою сім’ю.
Богдан уже під час війни допомагав мені, коли моє авто зламалося. Просто приїхав та організував евакуацію машини. Тепер місце тієї зустрічі завжди буде про неї нагадувати.
Бодя мав сильні риси характеру. Усі перелічити складно, бо їх багато. У нього була справжня жилка. Той міцний стрижень, на якому він тримався!
Слава Герою!
