Олександр Нахман — випускник факультету інформаційної безпеки та електронних комунікацій, спеціальність «Мікро- та наноелектронні прилади та пристрої»

Олександр Володимирович Нахман народився 29 травня 1993 року в місті Запоріжжя.

Здобув вищу освіту в Запорізькому національному технічному університеті (нині НУ «Запорізька політехніка»), де навчався з 2010 до 2015 рр. за спеціальністю «Мікро- та наноелектронні прилади та пристрої».

Продовжив навчання в Чехії, в магістратурі Технічного університету в місті Брно.

У 2022 році здобув ступінь магістра в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

У дитинстві професійно займався карате та має багато нагород, серед яких золоті медалі.

Олександр грав на декількох музичних інструментах: гітарі, піаніно та акордеоні.

Дуже любив прогулянки містом, читати та проводити час із родиною.

У квітні 2022 року добровільно приєднався до Збройних сил України.

Служив молодшим сержантом і бойовим медиком у 15-й бригаді оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади (військова частина 3029) Національної гвардії України «Кара-Даг».

Понад рік виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

Загинув 2 грудня 2023 року поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області внаслідок штурмових дій противника, отримавши смертельні осколкові поранення голови.

Похований на кладовищі Святого Миколая в Запоріжжі.

У нього залишилися батьки, молодший брат, дружина Дар’я та син, якому на момент загибелі батька не було й року.

«Я хочу, щоб його пам’ятали та знали. Таких, як він, ніколи не було і не буде. Він був надзвичайно добрим та життєрадісним. Перш за все цінував честь і людяність. Був люблячим чоловіком та найкращим батьком для свого сина. Став на захист своєї держави та родини за власним бажанням. Ще до війни його прозвали Соломон, тому що він був надзвичайно мудрим чоловіком, тому і на війні за ним закріпився такий позивний. А молодші побратими називали його наставником. Після нашої перемоги планував залишитися та відбудовувати країну, дуже хотів мати донечку. Поважав батьків та старших людей, цінував сімейні традиції. Був хоробрим, відданим своїй справі та побратимам», — згадує дружина загиблого Дар’я.

Друзі та близькі пам’ятають його як надзвичайно добру, життєрадісну та хоробру людину, яка понад усе цінувала честь і людяність.